Політологія / Глобалістика

К. соціол. н. Маркозова О.О.

Харківський національний автомобільно-дорожній університет, Україна

ПЕРСОНАЛЬНА ПОЛІТИЧНА ІДЕНТИФІКАЦІЯ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Глобалізація – це об’єктивна реальність сьогодення. Вона безпосередньо існує у нашому житті у вигляді політичних, економічних, інформаційних, міжнародних, між групових і між особистих зв’язків, не дозволяє ухилитися від контактів і вимагає особистої реакції на процеси, що відбуваються у світі.

В умовах глобалізації змінюються суб’єкти політичного життя. Раніше публічна сфера виступала ареною дискурсу великих та чітко структурованих груп і інтересів. Вона була ідеологізована і у ній домінувала ідеологія пануючого класу. Особа у політиці ідентифікувалася головним чином як складовий елемент групи (класу, соціального прошарку, нації). Між тим, в умовах інформаційного суспільства, громадяни, особливо їх активна частина, набувають нових якостей: високу освіченість, збільшену соціальну відповідальність, значний культурний і світоглядний кругозір, плюралізм поглядів і позицій. Дані обставини створюють можливість і потребу у персональній політичній ідентифікації кожної людини.

Очевидно, що персональний вибір політичної позиції кожним громадянином може бути здійсненим тільки у тому разі, якщо особа самостійно осмислює політичні реалії і має свободу для виявлення ініціативи. Включення у політичну сферу значної кількості активних громадян з їх особистими судженнями розмиває ідеологічну нетерпимість і збільшує толерантність по відношенню до позицій і поглядів інших учасників суспільної рефлексії . Посилюється тенденція до деідеологізації публічної сфери, пошуку у ній нестандартних рішень.

Однак цей процес дуже складний. Швидкість змін, релятивізація суспільних відносин і структур породжують у багатьох громадян розгубленість і втрату орієнтирів політичної поведінки. Наслідком системної кризи стає криза соціальної ідентичності. Формується хаотичне розмаїття інтересів. Громадяни втрачають соціальні, політичні і культурні пріоритети, а отже – стійкі критерії ідентичності. Особливо це стосується тих країн і регіонів, де відбуваються глибокі внутрішні трансформації, які посилюють соціально-політичну нестабільність і невпевненість людей у майбутньому.

За даних умов можуть сформуватися два основних типи політичної поведінки особи. Перший тип базується на абсолютизації особистих поглядів і особистого розуму. Зміст такого підходу полягає у бажанні звільнитися від будь-якого суспільного втручання. Іншими словами, «приватний простір» для вироблення особистих позицій як би відгороджується від суспільного дискурсу. У кінцевому підсумку це призводить або до абсентеїзму, або до некомпетентних рішень.

Другий тип – це політична поведінка, орієнтована на включення громадян у суспільну рефлексію через співставлення поглядів, позицій, програм, загального пошуку погодження і стабільності. Приватні політичні погляди особи не ізолюються від соціуму, а включаються в нього через делегування своїх інтересів і особистого бачення шляхів вирішення проблем. Тільки тоді стає можливим дійсно вільний, компетентний вибір.

Зрозуміло, що другий тип політичної поведінки у більшій мірі відповідає вимогам сьогодення. В умовах, коли існує велика кількість різноманітних інтересів, поглядів, позицій, часто суперечних і несумісних, об’єктивно утворюється простір, в якому у наслідок його щільності і різноманіття виникає прагматична потреба у поступках і компромісах.

Актуальною остається також ідея про необхідність формування нової ідеологічної доктрини, яка зможе об’єднати сучасне суспільство і створити підвалини для активного включення громадян у політичні процеси. Це повинна бути ідеологія, яка дасть суспільству прийнятні для усіх людей цілі і моральні ідеали, без посягання на своєрідність і автономію кожного.

Одним із вирішальних факторів готовності до адаптації і політичної толерантності є рівень соціальної задоволеності громадян. Її високий рівень суттєво сприяє формуванню толерантності, низький – збільшує агресивність і відсуває толерантність на периферійні позиції суспільного життя.

До недавно існувала думка, що модернізація суспільств, яка відбувається під впливом глобалізації, стимулюючи економічний розвиток призведе до зростання добробуту, що, у свою чергу, якщо і не ліквідує повністю соціальну напругу, то зведе її до мінімуму, буде сприяти активному включенню громадян у політичні процеси.

Дані прогнози на практиці не справдилися. Події останніх років показали, що глобалізація і пов’язані із нею постіндустріальні зрушення, не сприяли вирішенню соціальних проблем. В умовах глобалізації відбувається погіршення умов життєдіяльності значної частини населення планети, зростає нерівність між різними групами громадян, що негативно відбивається на їх соціальному і політичному самопочутті.

І справа не тільки у зростання бідності і навіть злидарства, ще більшого розшарування суспільства, а в тому, що відносини між людьми, соціальними групами і державами не стають більш справедливими. Якраз у цьому полягає головна причина соціального відчуження і неприязні, що заважає формуванню суспільної толерантності. Зростаюче незадоволення не тільки породжує нетерпимість і соціальну напругу, спрямовану проти інститутів політичної влади, але і створює умови для протистояння соціальних груп.

Таким чином, персональна політична ідентифікація в умовах глобалізації повинна базуватися на культурі толерантності, коли розмаїття поглядів, позицій, установок, способів діяльності різних агентів політичного процесу, не перетворюючись у силову конфронтацію, остаються у межах дискурсу, що дозволяє шукати і знаходити оптимальні рішення, прийнятні для усіх учасників соціальної взаємодії.