Секція:
Сільське господарство;№2
Алієва Халіда Нізаміївна
аспірант
1 року навчання
спеціальність 12.00.06 –
земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право
Національної юридичної академії
України імені Ярослава Мудрого
телефон (8-0563) 20-97-20, мобільний телефон 8
(097) 970 20 47,
e-mail: istina@pavlograd.dr.ua
Розвиток АПК України здійснюється за загальними принципами, встановленими Господарським кодексом, але має
свої особливості, які зумовлені тим, що основним засобом виробництва в
сільському господарстві є земля. Використання землі для виробництва сільськогосподарської продукції
пов'язане з необхідністю дотримання агротехнічних технологій, спеціальних
виробництв для переробки рослинницької і
тваринницької продукції, її зберігання тощо. Господарська діяльність в сфері
АПК не обмежується сільським господарством.
До завдань АПК, крім сільськогосподарської діяльності, входить
забезпечення сільського господарства спеціальною сільськогосподарською
технікою, мінеральними добривами, хімічними засобами захисту рослин,
енергоносіями, переробка сільськогосподарської продукції, її зберігання,
транспортування й реалізація.
На протязі останніх років рівень технічного оснащення вітчизняного агро
виробництва є вкрай незадовільним, матеріально-технічна база в
сільськогосподарському секторі економіки зруйнована. З 1990 року кількість
сільськогосподарських машин скоротилася удвічі. Значна частина техніки,
обладнання споруд застаріла, по різним
причинам стали не придатними до
експлуатації. Знос техніки у 10 разів перевищує темпи її оновлення. Можна
сказати, що ступінь зносу машин парку сільськогосподарської техніки в багатьох
господарствах досягає 90 %.
Нині в аграрному секторі використовується близько 350 тисяч тракторів,
60 тисяч зернозбиральних комбайнів,
сотні тисяч самохідних, навісних і причіпних машин. Та ситуація ускладнюється
тим, що всі вони вже вичерпали свій технічний ресурс, значна їх частина
відпрацювала 2-3 нормативні терміни.
Рівень зносу тракторів перевищує 72%, комбайнів – 75-98 %. Високий рівень зносу
техніки вимагає значних коштів на її ремонт. Щорічно потрібно ремонтувати
більше половини агротехніки. Якщо підсумувати витрати агропідприємців
на відновлювальні роботи з ремонту техніки, то можна простежити тенденцію
зростання їх витрат, щорічно до 5%. А вартість запасних частин складає
майже половину вартості нових
сільськогосподарських машин, поставлених у 2005 році на село.
Наслідком зношеності техніки є перевитрата паливно-мастильних
матеріалів. Враховуючи, що агропідприємці не
володіють достатніми фінансовими ресурсами для додаткового придбання дизпалива,
вони компенсують зазначений дефіцит за рахунок скорочення здійснення необхідних
агротехнологічних операцій, що у кінцевому результаті негативно впливає на
обсяги вироблення сільгосппродукції.
Вартість найбільшої частини основних фондів, таких як машини і
обладнання тільки за період 1996-2000 р.р. зменшилась
з 19,1 до 11.5 млрд.грн., або на 40%. Так, згідно
статистичних даних, за період з 1990 по 2002 р.р.
тракторний парк в аграрній сфері зменшився з 495,1 тис. до 259,6 тис. тракторів
(на 52,4 % зернозбиральних комбайнів – з 107,4 тис. до 60 тис. (на 44,2 %),
вантажних автомобілів – з 296,3 тис. до 205 тис. ( на 30,8 %), тракторних
плугів – з 161,9 тис. до 95,4 тис. шт. (на 41,1 %), культиваторів – з 254,4
тис. до 129,7 тис ( на 49,1 %), тракторних сівалок – з 223,8 тис. до 125,5 тис.
(на 43,9 %). [1]
З огляду на вищевикладене, можна зробити висновок, що
сьогоденний стан сільськогосподарської техніки є критичним. І тому, як най
скоріше необхідно вирішити проблему відновлення технічних засобів
сільськогосподарського виробництва для подальшого підвищення конкурентоспроможності вітчизняної
сільськогосподарської продукції. Загострюючи увагу на цій проблемі Президент
України в своєму виступі на першій сесії Верховної Ради України четвертого скликання 18 червня 2002 року відмітив, що одним
з найважливіших пріоритетів аграрної політики на селі повинне стати технічне та
технологічне відновлення АПК [2].
Відповідно до
розрахунків науковців Інституту механізації та електрифікації сільського
господарства, для досягнення рівня технологічної потреби необхідно щорічно
поставляти на село близько 42 тис. тракторів і 8,7 тис. зернозбиральних
комбайнів. Для цього в галузі сільськогосподарського машинобудування працює
понад 130 спеціалізованих та майже 330 суміжних підприємств, на яких зайнято
близько 60 тис. осіб. Та на практиці ми бачимо: виробничі потужності тракторно- і комбайнобудівних
заводів завантажені лише на третину, а окремі з них взагалі простоюють. Щорічні
звіти по галузі сільгоспмашинобудування складають близько 200 млн.грн., і понад чверть виробленої техніки залишається на
складах. Складна сільськогосподарська техніка через свою недостатню якість і
надійність, обмежені функціональні можливості та високу ціну не повною мірою
відповідає вимогам сільськогосподарських товаровиробників. Тому на українському
ринку можна простежити попит на імпортну агротехніку. Ввіз зарубіжних тракторів
і зернозбиральних комбайнів збільшився на 11 % проти 2004 року, який складав
понад 60 % загальних їх поставок на
село. При цьому у структурі імпорту вживана техніка складає: тракторів понад 6
%, зернозбиральних комбайнів – близько третини.
Традиційно, найбільше тракторів ввозиться з Республіки Білорусь (у 2004
році – 85%, у 2005 році – 76 %, у 2006 році – 67 %), зернозбиральних комбайнів
з Росії (60 %), Німеччини (25 %), США (10 %), Данії (5 %). Така ситуація не
може не викликати песимістичних сподівань
на збільшення попиту на вітчизняну агротехніку. Експертні оцінки
свідчать, що при збереженні зазначених
тенденцій, витрати на придбання й утримання іноземної техніки у найближчі роки
можуть досягти 30 % від обсягу валового виробництва сільськогосподарської
продукції в Україні. На ці кошти можна було б виробити близько тисячі
вітчизняних зернозбиральних комбайнів, погасити заборгованість по заробітній
платі та до бюджету у галузі сільгоспмашинобудування.
Слід підкреслити, що задача технічного і технологічного забезпечення
аграрного сектора економіки потребує комплексного вирішення на державному
рівні. В першу чергу необхідно створити
сучасну ринкову систему матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарського
виробництва; прискорити розвиток формування сітки технічного сервісу для
сільськогосподарської техніки; сприяти швидкому відтворенню
машинно-тракторного парку підприємств; створити
реальні пільгові умови сільськогосподарським товаровиробникам для
одержання довгострокових кредитів; підвищити інвестування в АПК; активно
впроваджувати сучасні технології в виробництві, збереженні і переробці
сільськогосподарської продукції.
Література:
1. Васильєва
В.Г. проблеми технічного та технологічного переоснащення агропромислового
комплексу // Економіка, фінанси, право. -
2004 - №3. – Ст.12.
2. Про стратегію трансформації АПК // Забезпечення продовольчої безпеки
України / Наукова доповідь авторського колективу під редакцією І.І.Лукінова та
П.Т. Саблука /
Економіка АПК, №8 – 2000 – Ст.3-29.