«Економічні науки» / 7. Облік і аудит

Корда Марина Анатоліївна

студентка Дніпропетровського державного аграрного університету

т. 8(097)4964038; korda_m@mail.ru

Проблема визначення собівартості продукції

За останні роки відбулись значні зміни в системі бухгалтерського обліку України. Ухвалено новий План рахунків, введено нові журнали для журнально-ордерної форми обліку, запроваджено Національні Положення (стандарти) бухгалтерського обліку та розроблено нові положення, характерні для українського обліку, що дає змогу отримати достовірну інформацію для управлінських рішень в умовах ринкових відносин. Нині активно обговорюється питання щодо вдосконалення управлінського обліку взагалі та для кожної галузі економіки України зокрема. Досить проблемним на сьогодні є питанням собівартості продукції, яке зазнає критичних оцінок та потребує уважного розгляду та вдосконалення.

У наукових і практичних публікаціях абсолютно по-різному трактуються існуючі методи обліку виробничих затрат і визначення собівартості продукції. Багато підприємств взагалі відмовляється від планування собівартості продукції, її аналізу і калькулювання. Але калькулювання собівартості продукції є необхідною частиною процесу перспективного планування і відмовлятися від нього не доцільно.

Різність трактувань багато в чому викликана тим, що управлінський облік, не дивлячись на свою поширеність, поки не затверджений законодавчо, тобто його розділи не обов’язкові для абсолютного виконання на підприємстві. Облік витрат та калькулювання собівартості продукції ґрунтується на специфічних методах і аналізу виробництва продукції, упевнений М.Каштангов, і повинен бути обов’язково дотриманий в кожному господарстві, адже результатом такої відмови є те, що економісти не знаючи собівартість свої продукції не можуть визначити, виробництвом якого виду продукції вигідно займатися, а яка приводить їх до збитків.

Проблемою визначення доцільності калькулювання собівартості продукції займається багато вчених. Професор Я.Соколов вважає, що ринкова економіка і її прихована конкуренція роблять калькуляцію фактичної собівартості продукції непотрібною, доводить, що бухгалтерська фактична калькуляція втратила свою практичну цінність і її не слід більше використовувати в господарській діяльності і в ціноутворенні для проведення економічного аналізу та інше. Цю точку зору підтримує професор Ю.Літвін.

Професор А.Бородкін, навпаки доказує необхідність калькулювання, тому що собівартість виступає механізмом оцінки рівня витрат на виробництво продукції, і, в багатьох випадках, вона є виміром якості складання планових і нормативних калькуляцій.

Собівартість як економічна категорія відображає відносини, які склалися між суспільством в цілому і окремим виробником. Вона завжди була і залишається важливим якісним показником, який характеризує ефективність виробництва і використання ресурсів підприємства і впливає на розміри його прибутку. Для підвищення ефективності виробництва та зниження собівартості були відокремлені групи показників, які впливають на собівартість продукції. Для забезпечення одностатійності методичних і методологічних принципів планування, обліку і калькулювання собівартості продукції на різних підприємствах і в різних виробництвах, велике значення має класифікація затрат, яка є передумовою раціональної організації та удосконалення обліку і контролю затрат виробництва. Це випливає із сутності собівартості продукції як складового синтетичного показника, який об'єднує різнорідні затрати.

Собівартість – це витрати на випуск готової і/або реалізованої (проданої) продукції; вартісна оцінка продукції на базі вартості споживаємої у процесі її виробництва сировини, матеріалів, палива, енергії, праці та інших складників. Залежно від часу розрахунку розрізняють: планову собівартість, яку визначають перед початком планового періоду на основі прогресивних норм витрат ресурсів та цін на ресурси, що склались на момент складання плаїгу; фактичну собівартість, яка відображає фактичні витрати на виробництво продукції за даними бухгалтерського обліку; нормативну собівартість, що відбиває витрати на виробництво та реалізацію продукції, розраховані на основі поточних норм витрат ресурсів; кошторисну собівартість, яка характеризує витрати на окремий виріб або замовлення, що виконується в разовому порядку. Залежно від обсягу витрат, що входять до собівартості, розрізняють технологічну, цехову, виробничу собівартість. Технологічна собівартість включає витрати, пов'язані з технологічним процесом виготовлення продукції. Цехова собівартість охоплює витрати цехів на виготовлення продукції. Виробнича собівартість — це витрати підприємства, пов'язані з процесом виробництва продукції. Фактично виробнича собівартість збігається з цеховою собівартістю. За тривалістю розрахункового періоду розрізняють собівартість місячну, квартальну, річну, а також індивідуальну собівартість і серед-ньогалузеву. Індивідуальна собівартість відбиває витрати на виготовлення продукції в умовах окремого конкретного підприємства, середньо-галузева — відображає витрати на виготовлення однотипної продукції в середньому по галузі. Індивідуальна собівартість використовується для планування, аналізу та порівняння витрат виробництва окремих підприємств, середньо-галузева — головним чином для ціноутворення. Як бачимо, питання витрат на виробництво та калькулювання продукції є безмежним полем для дискусій. Але можемо зробити висновки, що відмова від калькулювання фактичної собівартості продукції приведе до невизначеності ціни одиниці продукції (робіт, послуг), до неможливості ефективного управління процесом виробництва і контролю за рівнем витрат. Відповідна інформація допомагає прогнозувати економічні наслідки ситуацій, в яких може опинитьсь господарство, визначити доцільність подальшого випуску продукції, оптимізувати асортимент продукції, що випускається, оцінити роботу управлінського персоналу тощо. Без калькулювання собівартості продукції взагалі неможливе раціональне управління виробництвом, його перспективне планування і контроль за діяльність підприємства взагалі.