Економічна теорія

К.е.н. Мамалуй О.О.

Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого, м. Харків

Нова економіка: складові її становлення

В сучасних умовах розвитку економіки України виникає необхідність суттєвих змін у напрямку становлення кардинально нових її складових, які б відповідали змісту стратегії формування нової економіки. Поняття „нова економіка” виступає в якості системного явища, що поступово формується в межах індустріального періоду економічного розвитку шляхом впровадження досягнень науково-технічного прогресу, інноваційних методів господарювання, інтелектуального людського капіталу, передових технологій і галузей національної економіки, пріоритету виробництва знань, послуг та становлення менталітету творчого, ефективного, раціонального бізнесу. Дослідження парадигми нової економіки, визначення характерних рис і напрямків її становлення в коротко- й довгостроковому періодах соціально-економічного розвитку країни потребує використання таких складових, як: “постіндустріальна економіка”, “економіка знань”, ”Інтернет економіка”, ”віртуальна економіка,” “креативна економіка” і ін. Ці поняття починають виникати в науковій літературі, а також у господарському житті з середини ХХ століття як наслідок кардинальних інноваційних змін в техніці, технологіях, моделях та типах економічного, соціального, екологічного, демографічного, політичного, правового, суспільного життя населення розвинутих країн і світу в цілому. Тому критеріями визначення особливостей та напрямків становлення нової економіки в країні є показники розвитку кожної з її складових. Термін “нова економіка” виступає в якості об’єднуючого цілу низку понять, кожне із яких висвітлює нові сторони, чинники та пріоритетні напрямки економічного розвитку. У їх співвідношенні слід особливо відокремити так звану “ постіндустріальну економіку”, що містить в собі зміст й визначення усіх інших взаємопов’язаних понять.

Аналіз концепції постіндустріальної економіки дозволяє сформулювати основні ознаки цієї системи: переважний розвиток сфери виробництва духовних цінностей та послуг порівняно із сферою виробництва товарів; перехід від капіталомісткого до переважно наукомісткого типу економічного зростання; зростання витрат на придбання інформації та інформаційних технологій порівняно з витратами на основні фонди; упровадження новітніх технологій, інноваційних процесів, продуктів, засобів, форм управління; реалізація здібностей людей, розвиток освіти, науки, охорони здоров’я як переважна форма нагромадження, що супроводжується різким зростанням інвестицій у виробництво знань та інтелектуального капіталу. Наукові знання стають реальним ресурсом, фактором й джерелом розвитку економіки; панування безвідходної, ефективної економіки, яка всемірно використовує новітні технології переробки вторинної сировини; зростання експорту патентів, продукції знань, творчості в обмін на товари матеріальної, індустріальної економіки; удосконалення структури ВНП, ВВП, НД і НБ в напрямку виробництва товарів і послуг, які спроможні забезпечити досягнення стратегії “ чистого економічного добробуту” тобто зростання життєвого рівня населення, збільшення їх вільного часу, збереження навколишнього середовища; ефективне використання та відтворення природних ресурсів.

Рушiйною силою економіки знань виступають інновації, а джерелом - знання, освіта, наука. Тому вона потребує суттєвого зростання кількості і якості працівників інтелектуального труда, широкого впровадження комунікаційних технологій, інноваційного продукту, що породжує постійні еволюційні та трансформаційні зміни, підвищення здатності усіх суб’єктів господарювання до нових умов існування. Як відомо, 90% усіх інновацій виникло в останні тридцять років і це супроводжувалось загостренням конкуренції та необхідністю заміни швидко застаріваючих технологій, професій, галузей, ринків, інформаційного продукту. Наприклад, тільки мобільний зв’язок та Інтернет за останні десять років набули такого розповсюдження, що породили принципово нові можливості і тренди в багатьох сферах життєдіяльності, необхідність переважного зростання рівня інвестицій в знання, освіту, технології, інновації порівняно з основними фондами. В ієрархії трудових відносин перше місце поступово займає інтелектуальна творча праця, як головний чинник економічного і соціального зростання. Економіка знань набуває певних особливостей свого існування: дискретністю знань як продукту та їх доступності до кожної фізичної і юридичної особи; інформаційною природою продукту; панування менталітету у більшості населення до безперервного підвищення здібностей й професіоналізму – найефективнішого ресурсу розвитку економіки. Становлення економіки знань потребує скорішого створення в країні національної інноваційної системи як основи забезпечення стратегії пріоритету інтелектуальної праці, інтелектуального капіталу і інтелектуальної власності. Економіка знань має перспективу перетворення у національну ідею, яка об’єднає усіх громадян країни з метою найскорішого формування нової економіки й суспільства, що будуть спроможні забезпечити цивілізаційний рівень добробуту населення.

Потреби у знаннях людина задовольняє усе життя, тому процес освіти стає безперервним і економіка повинна також здійснювати розвинуте, інтенсивне відтворення знань, ідей та умінь як особливого продукту, споживання якого дає імпульс до появи інновацій, раціональних пропозицій по удосконаленню суспільного виробництва, підвищення його якості й результативності. В умовах нової економіки найбільш ефективними виступають витрати на придбання та виробництво знань як суспільного блага, на розвиток здатності їх використання, відтворення, передачі, а також створення нових знань.

Нова економіка в останнє десятиріччя все більш набуває рис креативної економіки: активно реагує на потреби сучасності і постійні зміни в наслідок появи інновацій; демонструє пріоритетне ставлення до творчої людини; має демократичну структуру менеджменту та високу маркетингову культуру, де саме клієнт виступає як головна діюча особа. Її фундаментом стає креативний соціальний клас, тобто талановиті, мобільні люди, які живуть і творче працюють та реально створюють нову економіку в розвинутих країнах світу.