Вітчизняна історія

Єрмоленко С.О., Гордійченко В.В., Гордійченко В.В. Запорізький Національний Технічний Університет ВАТ «Мотор — Січ».

„Плани партії - плани народу"

або в погонях за ілюзіями в м'ясомолочному виробництві на душу населення.

(На прикладі однієї доярки, яка працювала в цій галузі виробництва)

Тут мова піде про сільскогосподарське виробництво у галузі тваринництва, періоду зростання і спаду виробництва 50-х — 60-х p.p. та 70-х — 80-х p.p. XX ст. на прикладі доярки яка віддала всі свої сили та енергію в боротьбі показників у виробництві які намічалися колись компартією колишнього радянського уряду "наздогнати і перегнати Америку у м'ясомолочному виробництві" і чим це все закінчилось.

Історія життя простої жінки — колишньої колгоспниці, нині пенсіонерки Гордійченко Катерини Іванівни, що проживає у селі Юрківка Оріхівського району Запорізької області. Через її життя і долю ніби проходить історія всіх жителів села, де народилася, виросла і працювала ця жінка. І хоча важко жила й нелегко доводиться нині, та не втратила оптимізму, зберегла тепло людського серця, її поважають і люблять люди. А діти й онуки вдячні їй за це [3, 7].

...Катерина була найстаршою дитиною у багатодітній сім'ї Підгорнів [З, 7]. Коли вона народилася її назвали на честь баби Катерини Микитівни Підгорної (рік народження і смерті не відомо) — Катериною, що означає з грецької мови "чиста, непорочна".

Психолог Борис Хігер говорить, що Катерина довго не виходить заміж, хоча шанувальників у неї не бракує. Забезпечені, з машинами і грошима, дотепні й не дуже — всі вони залишають Катерину байдужою. Вона шукає того, хто буде їй душевно близьким. У глибині душі Катерини зачаїлася тривога, і її внутрішній неспокій посилюється навіть з незначних приводів, а

іноді виливається у відчайдушні вчинки, які шокують інших. Катерині потрібен чоловік, котрий допоміг би їй почуватися в житті впевнено. Катерини — фантазерки, у них добре розвинена уява. Часто недооцінюють означення побутового боку сімейного життя. У шлюбі вони вірні дружини.

Далі Борис Хігер продовжує, що Катерина має всі шанси на щасливий шлюб з Петром, Семеном, Віталієм, Денисом, Павлом, Антоном. Не слід їй одружуватися з Віктором, Кирилом, Миколою, Яковом, Матвієм.

Катерина народилася з початком німецько-радянської війни (21 вересня 1941 року). Хто пережив війну, знає, що то було за дитинство. Ні поїсти, ні одягнутися [3, 7].

Після повернення з фронту батька Підгорного Івана Феодосійовича (1915-1976). жити легше не стало. Треба було лагодити зруйноване німецьконацистськими завойовниками господарство, працювати, піднімати дітей.

Саме неподалік від двору, де жила сім'я Підгорнів, стояла ферма, там працювала мати Катерини Валентина Пимонівна (1914-1991) (до заміжжя — Безпалько), а її двоюрідний брат (теж учасник бойових дій німецько-радянської війни (1941-1945)) Безпалько Дмитро Данилович (1918-1983) був тоді головою партбюро колгоспу імені Серго Орджонікідзе. У селі Юрківка було тоді два колгоспи — це колгосп імені Валерія Чкалова та колгосп імені Серго Орджоникідзе. Після 1959 року ці два колгоспи об'єднали в єдиний колгосп "Зоря комунізму", який існував до 1991 року. Після 1991 року він називався просто КСП "Зоря" але вже без "комунізму" аж до повного розвалу колгоспного виробництва у 2000 році.

Рано почала Катерина працювати, у 12 років треба вже своїй мамі допомагати велику сім'ю годувати. Валентина Пимонівна трудилася на фермі телятницею. Працівниця тваринницької ферми артілі (так називали тоді колгоспи) імені С. Орджонікідзе використовувала всі можливості і резерви для збільшення виробництва м'яса. Із постанов ЦК КПРС про збільшення виробництва м'ясомолочної продукції у 1957 році дало гасло наздогнати й випередити Америку. Адже таке сільськогосподарське виробництво дуже

відставало від провідних капіталістичних держав світу.

Йшлося про те, що зростання продукції сільского господарства повинен випереджати зростаючий попит на неї. Передбачалося, що Радянський Союз у першому десятиріччі пережене Сполучені Штати Америки по виробництву основних сільскогосподарських продуктів на душу населення. Оскільки Україна по індустріальному і аграрному потенціалу займала серед інших республік СРСР одне з перших місць, то їй і в цій справі відводилася провідна роль. Але все це виявилося абсолютно необгрунтованими обіцянками, які залишилися на папері або незабаром були піддані критиці, як нереальні.

...Телятниця Підгорна В. В. та її подруги по роботі добилися середньодобового приросту ваги в 640 грамів, з 300 телят жодне не загинуло [12,3].

Напередодні свята 40-ї річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції 1917 року, що відзначав Радянський Союз у 1957 році, були підведені підсумки соціалістичного змагання хліборобів і тваринників. Серед них переможцем стала телятниця Підгорна В. П. Всім їм були вручені нагороди й цінні подарунки [15, 3]

В доповіді M. C. Хрущова на ювілейній сесії Верховної ради СРСР (1957 року) наведені яскраві дані, що характеризують піднесення сільського господарства.

З величезним ентузіазмом включилися трудівники села Юрківки в змагання за те, щоб наздогнати Сполучені Штати Америки по виробництву м'яса, молока і масла на душу населення.

Гідний вклад у справу збільшення виробництва тваринницької продукції внесла й передова телятниця В. П. Підгорна [13,2].

Самовіддана, натхненна праця працівниці артілі — запорука того, телятниця поклала на цей заклик партії своє життя та здоров'я. Було поставлено завдання Америку не тільки наздогнати, а й випередити.

Як же вона доганяла Америку по відгодівлі телят? — По розробленій схемі випоювання перші десять днів утримання в станках телятам вона давала свіже молоко, на 24-й день починала

домішувати відвійки з тим розрахунком, щоб на 40-й день перейти тільки на збиране молоко. Важливо, щоб молоко було завжди свіже. Пшеничні висівки Валентина давала у вигляді пійла, підгодовувала телят доброякісним сіном, слідкувала, щоб в кормушках завжди були мінеральні корми. Уважно слідкувала колгоспниця за станом кожного теляти, за тим, як воно поїдає корм. Ось за місяць від ЗО голів вона одержала прибавку ваги в 986 кілограмів, що становило 1100 грамів щодобового приросту. Телички, які в двадцятиденному віці мали вагу 30-35 кг, тепер важать 80-90 кг.

Перші успіхи обрадували Валентину. Вона дала слово вагу телиць довести в цьому році до 180-200 кг, виростити з них хороших корів.

Вона показувала приклад іншим [14, 3].

Ось так колгоспники наздоганяли і випереджували ілюзії партії. Чомусь історики і політики мало звертали на це явище увагу.

При великій родині, а їх було дев'ятеро дітей, чи змогла Мати-героїня так поратись біля телят, якби не поміч її старшої дочки Катерини. Бо вона вже працювала на рівні з дорослими, але треба було ще й ходити до школи. Навіть тоді, коли не було в що нормальне одягтися й взутися особливо взимку. Дякуючи її зусиллям, тварини були чисті, справні. Бо вона їх дуже любила [3, 7].

Коли в селах соціалістично-кріпосна система занепала, коли селяни-колгоспники нарешті отримали паспорти, почали кидати села й їхати у місто із-за того, що там не вистачало робочої сили. Тобто настав період урбанізації населення.

Виросла Катерина і багато її сусідок-дівчат їхали до міста, скажімо, до Запоріжжя, щоб там жити і працювати. Катерина Іванівна казала: "Як мені хотілося з дівчатами поїхати до міста, та батько не пустив! Так і зосталася в селі, а молодші брати й сестри поїхали до Запоріжжя" [3, 7].

Рано вийшла заміж. Підгорний Іван Феодосійович не хотів, щоб дочка виходила заміж за Віктора Гордійченка, пастуха з цього колгоспу, та

згодом змирився і дав згоду. Та, на жаль, це заміжжя згодом не принесло радості ні їй, ні її дітям, ні онукам. Так, терплячи, й прожила з ним сорок п'ять років, бо вона його дуже любила. Але це між іншим.

Справа в тому, що у селі Юрківка були й є великі родини, коріння яких тягнеться від перших переселень і освоєнь Причорноморських і Приазовських степів у XVIII столітті — початку XIX століття. Це такі родини як Дейкуни, Комличенки, Гаврики, Дирявки, Назаренки, Гордійченки, Киріченки, Йовпаки, Дем'яненки та багато інших. Це великі трудолюбиві родини. Але вона вибрала сина сім'ї вдови загиблого у 1943 році [17, 78] воїна Гордійченка Семена Тимофійовича — Віктора. Бо був гарним парубком.

Залишившись у своєму рідному селі, стала продовжувати справу своєї матері "наздоганяти Америку", тільки вже не телятницею, а дояркою.

Ось уже за перший квартал 1971 року нової п'ятирічки вона з честю виконала план-замовлення держави на молоко від кожної корови у кілограмах. Вона надоїла 929 кілограмів. Це для неї був перший рекорд. Найменший — 840 кг молока від іншої доярки. Але він є також рекордним [8, 3].

Матеріали XXIV з'їзду КПРС викликали законну гордість і нове трудове піднесення в колективах тваринницьких ферм колгоспів і радгоспів Оріхівського району Запорізької області. Гордійченко К. І. в соціалістичному змаганні домоглася ще більших результатів в одержанні молока від кожної корови в кілограмах за місяць — 1301 кілограм молока. Найменший рекорд від,іншої доярки — 1140 кг за місяць 1971 року [9, 3].

Минуло п'ять місяців першого року (1971 р.) нової п'ятирічки. Вагомим показником у праці ознаменувало доярку, яка має найкращі результати в надоях молока від кожної корови в кілограмах.

Катерина Іванівна надоїла 1619 кілограмів молока. Найменший рекорд — 1477кг [10, 3].

Отже за березень 1971 року вона надоїла 929 кг, за квітень — 1301 кг, за травень — 1619 кг молока. А тоді ще доїли вручну!

Дивлячись на такі показники в роботі доярки, був великий ентузіазм в роботі. У 1973 році вона стала переможцем у соцзмаганні, її світлина довго красувалась на Дошці пошани біля правління колгоспу "Зоря комунізму". При будь-яких урочистих засіданнях колгоспу її часто вибирали в президію. На урочистій доповіді голови колгоспу "Зоря комунізму" Саєнка Миколи Михайловича (1929 — 1987), присвяченій 60-річчю Великої Жовтневої соціалістичної революції у 1977 році неодмінно були відзначені кращі люди села, передовики колгоспного виробництва. Серед них знатна доярка Гордійченко Катерина Іванівна [7, 4].

На урочисті збори були запрошені ветерани громадянської та Великої Вітчизняної воєн, серед них був перший голова артілі села Маніло Пантелеймон Сидорович (1897 — 1982) [7, 4].

Серед найяскравіших подій у житті радянського народу особливе значення мали комуністичні суботники.

Цю чудову традицію, народжену у 1919 році, продовжували і розвивали трудівники всієї колишньої неосяжної "Батьківщини". Передові підприємства Москви виступили з патріотичною ініціативою — провести 21 квітня комуністичний суботник, присвячений 109-й річниці від дня народження В. І. Леніна (1979 p.).

Активно проводилася підготовка до суботника в усіх підрозділах колгоспу "Зоря комунізму" Оріхівського району Запорізької області. Трудівники господарства одностайно заявили про свою рішучість ознаменувати день комуністичного суботника високою продуктивністю праці. Саме на теритдрії молочнотоварної бази № 3 колгоспу (а їх було у колгоспі чотири. — Г. В. ) відбувся благоустрій тваринницького двору. Тобто будівництво літнього табору корів. Коли корови були не на прив'язі, а на волі. На обкладинці науково-виробничого журналу "Тваринництво України" (квітень 1979 № 4) були вміщені дві кольорові світлини. На першому знімку обкладинки журналу світлина урочистої лінійки біля пам'ятника загиблим односельчанам піонерів, учнів 6-го класу, де вчилася дочка Катерини Іванівни — Світлана. На другій сторінці — світлина благоустрою тваринницького

двору. На цій світлині на фоні будівництва видно плакат "22 апреля все на коммунистический субботник!", який виконав її син Володимир — учень випускного 10-го класу Юрківської середньої школи у 1979 році [2, 1].

За свої заслуги перед батьківщиною Катерина Іванівна преміювалась газовою плитою, пилесмоком та багатьма іншими подарунками, які й досі служать їй у домашньому господарстві.

У 1985 році Катерині Іванівні було присвоєно другий тарифно-кваліфікаційний розряд по професії майстер машинного доїння високої кваліфікації з врученням свідоцтва № 116469.

За активну участь у виконанні планів і зобов'язань по продажу державі продуктів тваринництва в першому році 10-ї п'ятирічки Гордійченко Катерині Іванівні була вручена Почесна грамота, підписана головою колгоспу М. М. Саєнком.

З кожним роком впорядкованішими ставали ферми господарства. На МТФ № 2, наприклад, була побутова кімната, душ, добре обладнаний червоний куток. На фермі № 3, де працювала Гордійченко К. І., був оснащений необхідними лікувальними приладами профілакторій. Господарював тут досвідчений медик Костянтин Сидорович Кротенко (1915-1995) [4, 2].

У 1988 році серед доярок ширилося змагання за стотонні надої молока від закріплених груп корів. В цьому трудовому суперництві серед молодих доярок утримують першість і ветерани. Наприклад, молода доярка Світлана Титарева (1963-1998) та її наставниця Катерина Іванівна Гордійченко. Так, перша з них від 33 закріплених за нею корів одержала за чотири місяці 40 тонн

молока.[1, 3].

t

Працівниці цієї тваринницької галузі господарства все роблять для того, щоб XIX Всесоюзний партійній конфедерації зробити вагомий трудовий дарунок [1,3].

27 травня 1988 року за довгорічну добросовісну працю від імені Президії Верховної Ради СРСР, рішенням виконкому Запорізької обласної Ради народних депутатів від 24 травня 1988р. Гордійченко Катерина Іванівна нагороджена медаллю "Ветеран праці".

28 червня 1988 року розпочинає свою роботу XIX Всесоюзна конференція КПРС. Коли в країні йде пресловута революційна перебудова, в колгоспі немає байдужих до питань економіки і соціально-культурних питань. Демократизація відкрила людям широкий простір для думок і для практичних дій. Комуністи, ідеологічні активісти колгоспу широко підтримували дух новизни, все, що народжене часом корінних, змін в економіці і соціально-політичному житті.

...Вагомими трудовими успіхами відзначають початок роботи Всесоюзної партконференції доярки, в тому числі Гордійченко К. І. [6, 2]. Вона була ударником XI п'ятирічки і, нарешті, ударником комуністичної праці. Вона працювала не за нагороди, не за титули, а за совість. Ті, хто перевиконував плани у виробництві, отримували такуж зарплатню, як і всі, хто працював набагато гірше! Так було. Вона жила, працювала, виконувала і перевиконувала плани партії, плани народу, витрачаючи своє здоров'я на будівництво комунізму. Все це були ілюзії. Держава потроху розвалювалася, економіка слабіла. Перестаріла Підгорна В. П. на початку 1991 року пише до редакції районної газети „Трудова слава" листа:

"Мешкаю я в Юрківці по вулиці 50 років Великого Жовтня, № 103. (У народі ця вулиця називається Велика вулиця, довжина її сягає біля 12 км. — Г. В.). Так трапилось, що всі мої діти живуть окремо і довелось мені на старість залишитися самотньою. Часто хворію, а ось викликати лікаря терміново — неможливо, бо немає на нашому краю телефону. Вже не раз ми звертались із проханням, хоч один телефонний апарат установити на нашій

вулиці, бо в основному тут проживають престарілі ветерани колгоспу.

t

Але на наше прохання не відгукуються зв'язківці. То коли ж у нас буде телефон?" [11,2].

Телефону як не було, так і немає, і Підгорної Валентини Пимонівни не стало (у жовтні 1991 року) і тих престарілих ветеранів колгоспу, що в 1957 — 1964 роках наздоганяли Америку по виробництву м'ясомолочної продукції. Залишились тільки напівзруйновані нікому не потрібні їх старенькі домівки.

У вересні 1991 року відзначала своє 35-річчя трудової діяльності Гордійченко К. І., колгоспниця колгоспу "Зоря комунізму". Головне для неї — сумлінна праця, благополуччя сім'ї і людей [5,4].

Радянський Союз пішов у небуття, пішли у небуття й людські трудові подвиги в ім'я чогось і когось. Залишається просто історична пам'ять. 40 років своєї наполегливої праці віддала доярка Гордійченко К. І.

Україна стала суверенною, незалежною державою. До речі, вона з радістю зустріла цю подію, ніж її подруги по роботі. Вона добре знає, що дітям її нелегко зараз, та і їй також. Але не втрачає оптимізму, що при незалежній державі буде набагато краще жити ніж будь-де.

За правління першого президента Леоніда Кравчука [1992-1994], ветеранам колгоспів можна йти на заслужений відпочинок не досягнувши 55-річного віку для жінок із-за вислуги. Гордійченко К. І. пішла на пенсію у 53 роки. Може б ще й працювала, та де там. Колгоспне виробництво занепало. Люди місяцями, а то й роками не отримують зарплати. Стало тепер набагато гірше жити. Люди тепер виживають як можуть. Дочка Світлана (теж колишня доярка КСП "Зоря") сказала матері: "Сиди вже дома. Дають пенсію, хоч мізерну, та яку вже заробила за довгу та сумлінну працю. В інших областях й того немає" [3,7].

Катерина Іванівна каже, що на роботі було легше, ніж працювати вдома. Дійсно це так: не знаєш за що вхопитися і все не переробиш, і де воно береться?! Добре, що дочка із зятем допомагають порати господарство разом з онуками. [З, 7]. А в неї онуків аж четверо. Старші онуки, Валерій, Сергій, Марина закінчили школу, навчаються й працюють, а

?

найменший, Максим, тільки пішв до школи. Ось їм, напевне, доведеться піднімати економіку країни і сільськогосподарське виробництво (хоча б фермерське).

Де працювала Гордійченко К. І. та її мати Підгорна В. П., залишилися великі руїни. Верхня база МТФ №3 нагадувала руїни Афінського акрополя стародавньої Греції. Одні підпори залишилися, що нагадують колони. А "нижня" база щезла безслідно. З часом щезла зовсім

і "верхня" база. Літній табір, що збудували доярки на суботнику, присвяченому 109-й річниці з дня народження Леніна, зник одразу ж після падіння КСП "Зоря". Територія поросла двометровим бур'яном. Земля там добре перегноїна коровами, так що тому бур'яну рости і рости до кращих часів, а там буде видно.

Люди живуть надіями та сподіваннями на принципові зміни в українському суспільстві для селянства. Чи уряд України, Президент чи парламент зверне на це увагу, щоб підняти економіку та благоустрій села, чи ні?

Добре було б, щоб це запитання було не риторичне.

ДЖЕРЕЛА

1. Галутва М. Більше, ніж торік. За 100-тонні надої // Трудова Слава. —
1988, 7 травня.— 4с.

2. Голубєва К. Вірність славній традиції. На наших обкладинках //
Тваринництво України. Науково-виробничий журнал. — 1979, квітень
№4 —56с. (С. 1).

3. Гривцова О. Живе матуся у господі.... Долі людські // Запорізька
правда. — 2000, 26 жовтня. — 16с. (С. 7).

4. Кириченко Ю., Васильєв В. Колгосп "Зоря комунізму". Курсом
перебудови // Трудова слава. — 1987,17 березня. — 4с. (С. 2).

5. Його ж. Щирі вітання // Трудова слава — 1991,19 вересня. — 4с. (С.

4).

6. Льовкін А. Демократизація — простір для думок і дій // Трудова
слава. — 1988, 28 червня. — 4с. (С. 2).

7. Назаренко Г. Село готується до свята //Трудова слава. — 1977. — 22
жовтня.

8. Кириченко Ю. Передовики змагання // Трудова слава. — 1971. — 8
квітня.

9. Його ж. Передовики змагання // Трудова слава. — 1971. — 6 травня.

10. Його ж. Передовики змагання // Трудова слава. — 1971. — 5 червня.

11. Підгорна В. Коли буде телефон? Рядки листків читачів до газети //
Трудова слава. — 1991. — 24 січня.

12. Хрипун В. Збільшимо виробництво яловичини наздоженемо
Америку //Ленінським шляхом. — 1957. — 20 жовтня.

13. Його ж. Америку наздоженемо. До нових перемог // Ленінським
шляхом. — 1957. — 15 листопада.

14. Його ж. 1100 грамів щодобового приросту ваги телят. Трибуна
передового досвіду // Ленінським шляхом. — 1958. — 20 жовтня.

15. Яковенко С. До святкування 40-річчя Великого Жовтня. Юрківка //
Ленінським шляхом. — 1957. — 11 листопада.

Література

I. 16. Гордійченко В.В. В погоні за ілюзіями або як наздоганяли Америку в

м'ясомолочному виробництві на душу населення (на прикладі доярки К.І. Гордійченко та матері) / Проблеми історії та сучасного стану науки Української держави. — Т.І. Історичні дисципліни та українознавство. — Миколаїв -Одеса: "TOB ВІД", 2002. — 412с., — С.97 — 103.

II. 17. Книга пам'яті України. Запорізька обл.: Оріхівський р-н,

Пологівський р-н/Голова ред. кол.: І.О. Герасимов (керівник) та ін.; обласна ред. кол.: B.I. Воловик (керівник) та ін.— Дніпропетровськ: Січ, 1995. — 608с., — с.78 — 84.

III. 18. Шепель Ф.А. Село Юрківка. Доярки передової ферми колгоспу "Зоря

комунізму" // Історія міст і сіл Української PCP. В шести томах. Т. Запорізька область / Ред. колегія тому: Петрикін В.І. (голова редколегії), Зінович І.Є., Киценко М.П. (заступник голови редколегії), Клюненко A.C., Кривчик П.Т., Крупіна Л.Ф., Мошиць Т.Ф., Нечаєнко Л.Ю. (відповідальний секретар редколегії), Олійник Л.В., Пересунько М.І., Фоменко В.Г., Чабаненко П.К., Шевченко І.Г., Шерстюк О.С., Щербак І.П.— К.: Головна редакція Української радянської енціклопедії АН УРСР. — 1970., — 765с., — с. 525 — 568 (Оріхівський р-н); — с. 556 — 565 (село Юрківка).

IV. 19. Гарчев П.И., Карпенко В.А. Село Юрковка // История городов и сел Украинской ССР. В двадцрти шести томах. Запорожская область / Ред. коллегия: Петрыкин В.И. (председатель редколлегии), Васильев. Ф.А., Васильченко К.Б., Воловик В.И., Гуща Н.К., Клюненко A.C., Кривчик П.Т., Крупина Л.Ф., Луговая Е.И., Мошиц Т.Ф., Нечаенко Л.Е., (ответственный секретарь редколлегии), Ножкина И.П. (заместитель председателя редколлегии), Пересунько Н.И., Проскурин Е.П., Сидоренко М.М., Шевченко И.И., Щербак И.П. — К.: Главная редакция Украинской советской энциклопедии, 1981. — 726с., — с.506 — 547 (Ореховский район); — с.532 — 540 (село Юрковка).

Єрмоленко Сергій Олександрович ЗНТУ

Гордійченко Валерій Володимирович ВАТ "Мотор-Січ"

Гордійченко Володимир Вікторович 3№ГУ

It^^JJ

Домашня адреса:

69063, М.Запоріжжя,

вул. Жуковського, 6.60, к. 707-6

Гордійченко Володимир Вікторович

роб. тел.: