Педагогические науки

5. Современные методы преподавания

Косова Тетяна Миколаївна Сумський машинобудівний коледж СумДУ, викладач англійської мови

Лук’янова Юлія Миколаївна Сумський національний аграрний університет, викладач англійської мови

КОМУНІКАТИВНІ МОВЛЕННЄВІ ВИДИ ДІЯЛЬНОСТІ І СТРАТЕГІЇ

У сучасних умовах розвитку загальноєвропейської і глобальної взаємодії та інтеграції знання іноземних мов і їх викладання визначається як один з пріоритетних напрямів освітньої діяльності держав світу. Ініціативи представників європейських країн у виробленні єдиних стандартів щодо рівнів володіння іноземною мовою, висунуті ще в 1971 р., набули сьогодні певної завершеності у вигляді Загальноєвропейських Рекомендацій з питань вивчення, викладання та оцінювання мови.

Інноваційний характер процесу покращення якості спілкування між європейцями з різною мовою та культурним підґрунтям засвідчує необхідність реформування вітчизняної професійної підготовки вчителя іноземної мови у відповідності з загальноєвропейськими вимогами до мовної освіти.

Спілкування пронизує все людське існування. Різні види компетенцій взаємодіють комплексно у процесі розвитку кожної окремої особистості. Як соціальний агент, кожен індивід налагоджує стосунки з різноманітними взаємопроникаючими соціальними групами, що й визначає особистість. У межах міжкультурного підходу саме це є головною метою навчання мови: сприяти розвитку цілісної особистості того, хто вивчає мову, та його самоусвідомлення шляхом збагачення досвіду, розуміння відмінностей між іншими мовами та культурами.

Комунікативна мовленнєва компетенція може розглядатись як така, що складається з певних компонентів: лінгвістичного, соціолінгвістичного та прагматичного. До кожного з цих компонентів входять, зокрема, знання, вміння і навички. Лінгвістичні компетенції включають лексичні, фонологічні, синтаксичні знання і вміння та інші параметри мови як системи незалежно від соціолінгвістичного значення їх варіантів та від прагматичних функцій їх реалізації.

Для організації вивчення мови запропоновані шість головних рівнів володіння мовою (далі – РВМ):

A B C

Елементарний користувач Незалежний користувач Досвідчений користувач

А1 А2 В1 В2 С1 С2

(Інтродуктивний (Середній або (Рубіжний) (Просунктий) (Автономний) (Компетентний) або „відкриття”) „виживання”

Комунікативна мовленнєва компетенція (КМК) того, хто вивчає мову (користувача), реалізується у виконанні різних видів мовленнєвої діяльності, а саме: сприймання, продукція, інтеракція або медіація (зокрема усна або писемна). Кожен з цих типів діяльності може бути пов'язаний з текстами в усній або письмовій формах, або в обох.

У Загальноєвропейських Рекомендаціях головна увага спрямована на комунікативні стратегії, які розглядаються як спосіб виконання комунікативних завдань. Прогрес у вивченні мови, як зазначено в ЗЄР, „виявляється з більшою очевидністю у здатності учня виконувати безпосередньо мовленнєву діяльність та оперувати комунікативними стратегіями”. Перед вчителем, відповідно, стоїть завдання допомогти студентам оволодіти певними комунікативними стратегіями, які б дозволили їм успішно здійснювати різні види комунікативної мовленнєвої діяльності: сприймання (рецептивні стратегії), продукування (продуктивні стратегії), інтеракцію (інтерактивні стратегії), медіацію (посередницькі стратегії).

В контексті сучасного підходу до мовної освіти викладачу слід мати на увазі, що вибір стратегії залежить як від виду комунікативної мовленнєвої діяльності, так і від етапів, за якими будується будь-яка діяльність: планування, виконання, оцінювання результату, корекція. Різноманітні види комунікативних стратегій, необхідні для поетапного здійснення виділених у ЗЄР видів комунікативної діяльності, можна систематизувати у наступному вигляді, дивитися таблицю 1.

Сучасні дослідження доводять, що саме достатньо розвинута стратегічна компетенція дозволяє людині справитися з неочікуваними у пізнавальному чи психологічному плані проблемами в процесі непідготовленого мовлення, коли можливість скористатися готовими рішеннями є надзвичайно обмеженою.

Якщо викладач націлює свою роботу на збагачення комунікативного потенціалу студентів, розширення їхньої мовної компетенції, то він повинен спрямовувати їхні зусилля на розвиток стратегій досягнення. Стратегії досягнення проявляються на рівні слова, речення, дискурсу. На рівні слова/ речення це можуть бути: запозичення з іншої мови (в т.ч. рідної); уподібнення слова рідної мови іншомовному за допомогою вимови чи додавання іншомовних морфем або перенесення інтонаційного малюнку речення з однієї мови в іншу без необхідних структурних змін, а також уживання так званих „зрадливих друзів перекладача”. До використання студентами подібних стратегій викладач повинен відноситися з розумінням і оцінювати їх як свідчення процесу оволодіння особливостями іноземної мови. Більш доцільно навчати студентів застосовувати стратегії типу „генералізація”, „перефразування”, „підбір синонімів/ антонімів”, „реструктурування”.

На рівні дискурсу у студентів можуть виникати проблеми при ініціюванні/ завершенні мовлення, підтриманні розмови, вираженні почуттів і ставлення, керуванні взаємодією, з’ясовуванні ситуації і намірів тощо. До числа стратегій досягнення, які слід формувати у студентів для успішного розв’язання подібних проблем, належать, перш за все, стратегії співробітництва, які є соціолінгвістичними за своїм характером: звернення за допомогою, розподіл ролей, досягнення консенсусу, з’ясування наявності взаємного розуміння тощо.

Важливим у викладача іноземної мови є знання про те, що на сучасному етапі розробки теорії комунікативної компетенції поняття стратегічної компетенції розвивається в двох напрямах: як комунікативні стратегії та як навчальні стратегії. В той час як комунікативні стратегії мають на меті цілеспрямоване подолання проблем у спілкуванні, навчальні стратегії виступають знаряддям оволодіння іноземною мовою в цілому. Тому нерідко дослідники цієї проблеми розглядають навчальні стратегії як більш широке поняття або підкреслюють, що використання комунікативних стратегій сприяє розвитку навчальних стратегій.

До прямих навчальних стратегій відносяться:

- стратегії запам’ятовування (утворення асоціативних зв’язків, опора на візуальний та звуковий образи, повторення, застосування фізичних дій, віднаходження в пам’яті необхідної інформації);

- пізнавальні стратегії (практика, рецепція та продукування, аналіз, конструювання тощо);

- компенсаторні стратегії (використання здогадки, подолання утруднень в усному та письмовому мовленні).

До складу непрямих навчальних стратегій включаються:

- метакогнітивні стратегії (визначенні мети навчання, організація і планування свого навчального процесу, самооцінка);

- емоційні стратегії (зниження рівня стурбованості, підвищення власної мотивації, володіння емоціями)

- соціальні стратегії (емпатія, кооперація, розпитування тощо).

Суттєвим для успішного формування стратегічної компетенції студентів є вміле поєднання викладачем комунікативних і навчальних стратегій задля вирішення комунікативних задач. Саме це передбачається новою програмою, яка трактує стратегічну компетенцію як:

а) „уміння вибирати ефективні стратегії для розв’язання комунікативних завдань”, тобто наголошує на активності того, хто вивчає мову, як користувача у здійсненні своїх комунікативних намірів;

б) „ уміння самостійно здобувати та використовувати знання, планувати навчальний процес і оцінювати свої знання”, тобто підкреслює важливість уміння вчитися.

Досягнення практичних цілей навчання іноземним мовам поряд з комунікативними мовленнєвими компетенціями передбачає формування у студентів також і загальних компетенцій, що є необхідною передумовою успішного вивчення іноземної мови. Як відомо, одним з найбільш важливих компонентів загальних компетенцій є уміння самостійно вивчати іноземну мову. Суттєвого значення набуває розробка форм організації, методів управління і контролю самостійної роботи студентів.

Головною метою навчання іноземним мовам у вищих немовних закладах є підготовка спеціалістів до практичного володіння іноземною мовою з професійно орієнтованим спрямуванням. Тобто опанування іноземної мови розглядається як набуття студентами комунікативної компетенції для практичного користування іноземною мовою: працювати з відповідною іншомовною літературою з фаху, брати участь у бесідах та міжнародних конференціях, писати статті іноземною мовою, листуватися з іноземними партнерами. Український спеціаліст має бути конкурентоспроможним, має вміти “виживати” і адаптуватися в глобальному суспільстві, вміти застосовувати свої знання, набуті впродовж життя, у власній практичній діяльності.

Незалежно від того, чому надаються переваги під час вивчення іноземної мови в немовному ВНЗ – читанню або усному мовленню, – реалізація кінцевого результату має відбуватися за комунікативним принципом. Відповідно до цього зміст індивідуального самостійного навчання має бути також орієнтований на вироблення комунікативних навичок. Для менш підготовлених студентів необхідні більш детальні пояснення і рекомендації щодо виконання завдань, їх необхідно частіше контролювати, надавати їм допомогу, заохочувати, створюючи і підтримуючи доброзичливу атмосферу при опитуванні і контролі, дозволяти їм користуватися будь-якими самостійно підготовленими допоміжними матеріалами у вигляді планів відповідей, коротких конспектів, ключових слів, змістовних слів, змістовних опор до тексту тощо.

Викладачі немовних ВНЗ займаються пошуками альтернативних, більш гнучких моделей навчання, які б могли допомогти студентам в самостійній роботі.

Дуже важливо мати чіткі цілі. Одна з них — допомогти своїм студентам стати ефективними та самостійними у навчанні та житті. Тож треба шукати шляхів формування у тих, хто навчається, здатності управляти своїм навчанням, помічати позитивні зміни, які відбуваються з ними. Сприяти студентам у формуванні навчальної стратегії, виборі цілей, стилю життя й роботи; допомагати у розвитку самосвідомості, почуття відповідальності за свої дії (особливе значення при цьому має вивчення сильних і слабких рис студентів). Основна увага в навчанні повинна приділятися формуванню не стільки знань, скільки переконань, поглядів. Від них залежать усі результати навчальної роботи, у тому числі і знання, навички та вміння. Кожному студентові притаманна індивідуальність, яка проявляється у способах роботи (навчання) та її результатах.

Найважливішою метою є створення викладачем якомога багатшого мовного та мовленнєвого середовища, у якому процес оволодіння іноземною мовою відбуватиметься без формального навчання.

Таблиця 1

Вид стратегії Етап діяльності	Продуктивні стратегії (усне і письмове монологічне мовлення	Рецептивні стратегії (аудіювання, читання)	Інтерактивні стратегії (усне і письмове діалогічне мовлення)	Посередницькі стратегії (усний та письмовий переклад, реферування, переказ)
Етап планування	· Активізація внутрішніх ресурсів з можливою свідомою попередньою підготовкою · Врахування особливостей аудиторії при виборі стилю, структури дискурсу, формулювань · Підготовка допоміжних засобів · При наявності необхідних засобів - розширення завдання · Уточнення комунікативного наміру	· Активізація лінгвістичних та загальнокультурних знань · Імовірнісне передбачення організаційної структури та змісту інформації	· Активізація можливих варіантів розгортання комунікативної взаємодії · Визначення прогалин в точках зору та наявній інформації між співрозмовниками · Планування своїх дій	· Попередня організація та максималізація ресурсів · Підбір опор · Підготовка тематичного словника (глосарія) · Врахування потреб співрозмовників · Встановлення одиниці об’єму інтерпретованого матеріалу
Етап виконання	· Використання стратегії ухиляння та компенсаторних стратегій: спрощення, наближене висловлювання, перефразування, описове формулювання, уподібнення рідної мови іноземній тощо · Використання традиційних кліше · Експериментування з мовними одиницями, в яких не зовсім впевнений	· Ідентифікація отримуваної лінгвістичної та екстралінгвістичної інформації · Виведення з отриманої інформації загального розуміння · Побудова гіпотези стосовно комунікативного наміру контексту	· Передача черги іншому учаснику взаємодії · Міжособистісна співпраця для підтримання комунікативної взаємодії · Досягнення взаємного розуміння · Апелювання до співрозмовника по допомогу	· Одночасна переробка отриманого об’єму інформації й спрямування уваги на наступний · Занотовування можливих варіантів, еквівалентів · Ліквідація прогалин
Етап оцінювання результату	· Моніторинг успішності висловлювання за допомогою виразу обличчя, жестів і дій слухача тощо	· Перевірка гіпотези	· Моніторинг відповідності взаємодії першочерговому задуму · Моніторинг результативності й успішності взаємодії	· Перевірка смислової узгодженості оригінального варіанту й інтерпретації · Перевірка адекватності використаних мовних засобів
Етап корекції	· Самокорекція	· Повернення до початкового етапу з метою повторного перегляду гіпотез	· Надання чи запит розяснення на смисловому чи лінгвістичному рівні · Розв’язання непорозуміння · Відновлення спілкування	· Уточнення з використанням словників, тезаурусів · Консультації з експертами, джерелами