“Право”/10. Хозяйственное право

ИНФЛЯЦІЙНІ ВИТРАТИ В ГАЛУЗІ

ЕЛЕКТРОЕНЕРГЕТИЦІ – САНКЦІЇ АБО ЗБИТКИ

Аспирант Сергєєв Р.С.

кафедра адміністративного та господарського права Одеського Національного університету ім. І.І.Мечникова (Україна)

Перші випадки судової практики щодо стягнення заборгованості по нарахуванню індексу інфляції застосовне до суми основного боргу в групі справ, позивачем у яких виступала енергопостачальна організація, сталі з'являтися з 2002 р. Однак на той період практика застосування заходів щодо стягнення інфляційних витрат не одержала загального розвитку, оскільки не йшла мова про доцільність практичного застосування інфляційних витрат при нарахуванні заборгованості. Зважаючи на все, вони дісталися новому Цивільному кодексу у спадщину від старого в якості своєрідного атавізму.

Сьогодні цей вид нарахувань одержав широке поширення у зв'язку з тем, цей вид заборгованості, так само, як і сума стягненої пені, трьох відсотків річних, реактивної електроенергії – усі зарахування боржником сум перераховуються на поточний розрахунковий рахунок енергопостачальної організації. В умовах здійснення приватизаційних процесів енергопостачальних організацій і переходу їх у приватну власність це дало підстави до розвитку механізму стягнення санкцій і збитків.

Інститут неустойки та штрафних санкцій - найбільш зручний для енергопостачальної організації із усіх способів забезпечення зобов'язань, яким можна себе "застрахувати" від невиконання умов договору.

Що таке індекс інфляції я яка правова природа цього виду нарахувань? Це питання є актуальним, тому що саме від визначення правової природи залежить й сума задолженности, що підлягає стягненню на користь енергопостачальної організації.

Українська судова практика неоднозначно трактує норми закону, що регулюють правову природу та порядок нарахування енергопостачальними організаціями індексу інфляції. Результатом розгляду позовів щодо порушення грошових зобов'язань в сфері електроенергетиці є те, що суди залежно від внутрішніх переконань тієї або іншої судової колегії стягують у повному обсязі заявлені позовні вимоги обленерго або задовольняють їх частково у частині стягнення індексу інфляції.

Поняття індексу інфляції значиться в Постанові Національного банку України "Про затвердження Інструкції про порядок складання та оприлюднення фінансової звітності банків України": “індекс споживчих цін, оприлюднений Державним комітетом статистики України”.

Згідно із ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Взаємовідносини між постачальником електроенергії та абонентом у частині стягнення заборгованості за нарахування індексу інфляції є майново-господарськими зобов'язаннями в розумінні ч. 1 п. 1 ст. 175 ГК України, які в свою чергу визнаються цивільно-правовими зобов'язаннями і регулюються Цивільним кодексом України, за нормами якого передбачено відповідальність боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання у вигляді встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов'язання, які виникли між сторонами, регулюються Цивільним кодексом України. За змістом ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Статтею 214 Цивільного кодексу Української ССР від 18 липня 1963 року та частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки індекс інфляції є змінною величиною, енергопостачальна компанія, яка бажає стягнути заборгованість з абонента з урахуванням цього індексу, повинна у кожному конкретному випадку подати господарському суду обгрунтований розрахунок відповідної суми. Оцінюючи поданий енергопостачальною організацією розрахунок господарський суд повинен виходити з розміру збитків, обрахованого за цінами і тарифами, що діють в умовах інфляції.

Так, на нашу думку, якщо інфляційні витрати є збитками, то їх треба застосовувати в кореспонденції зі статтями 623, 624 Цивільного кодексу України, тобто інфляційні відшкодовуються в частині, не покритій неустойкою, якщо інше не передбачене законом або договором.

Якщо ж інфляційні витрати враховувати не як збитками, а як встановлений коефіцієнт для визначення відповідності (еквівалентності) певних грошових сум в різний час (в т. ч. і при визначенні збитків), то в такому разі треба визнати, що:

- інфляційні витрати є складовою частиною боргу (зобов'язання, збитку, оціненого в грошовому вираженні, тощо) і застосовуються на вимогу кредитора у всіх випадках відшкодування (компенсації тощо) без взаємозв'язку зі ст. 624 Цивільного кодексу України;

- при коригуванні простроченої заборгованості на індекс інфляції неустойку треба розраховувати з урахуванням зазначеного коригування.

У своїх міркуваннях стосовно того, чим же насправді є інфляційні витрати, ми грунтуємося на судовій практиці, а також на вже згаданих роз'ясненнях Верховного суду, Вищого арбітражного суду та Вищого господарського суду, позиції яких у даному випадку не зовсім збігаються. З наведеного ми можемо виділити такі тези:

- «суд визнав право позивача на відшкодування боргу з урахуванням індексу інфляції безвідносно неустойки...»;

- «суд не погодився з тим, що інфляційні є санкцією...»;

- «...інфляційні є складовою частиною будь-якого простроченого грошового зобов'язання, в т. ч. шкоди, збитку...».

Звернемось до ст. 224 Господарського кодексу України, якою передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею заходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст. 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб’єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов’язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов’язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Тому ми вважаємо, що є підстави віднести інфляційні витрати до збитків, що завдані внаслідок неналежного виконання споживачем електроенергії своїх обов’язків по оплаті за спожиту електроенергію. Таким чином, до них застосовується загальний строк позовної давності – три роки.

При розрахунку розміру неустойки кредитор має право розраховувати пеню щомісяця, коригуючи розмір заборгованості на індекс інфляції, який визначаються й оприлюднюються центральним органом виконавчої влади у сфері статистики – Держкомстатом України починаючи з серпня 1991 року щомісячно та публікуються в пресі, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр" в період з 5 по 10 число наступного за звітним місяця. Ці показники, що повідомлені засобами масової інформації з посиланням на Держкомстат, є офіційними (згідно зі статтями 19, 21, 22 Закону України "Про інформацію") і можуть використовуватися для проведення перерахунків грошових сум, механізм яких встановлений Рекомендаціями щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ.

До 1991 року індекс інфляції не розраховувався, а сама інфляція практично була відсутня.

Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, що становлять відповідний період заборгованості, перемножити між собою.

Слід зазначити, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що інфляційні витрати розраховуються не за кожну дату місяця, а в середньому за місяць, тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо за період з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Отже, в галузі електроенергетиці існує такий розрахунок збитків від інфляції. Він проводиться за формулою: сума боргу х індекс інфляції (в прострочений період) + сума боргу за наступний місяць (з урахуванням взаємних розрахунків) х індекс інфляції (в прострочений період) + сума боргу за наступний місяць (з урахуванням взаємних розрахунків) х індекс інфляції (в прострочений період).

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінювання коштів внаслідок інфляційних процесів і одержанні компенсації (плата) від боржника за прострочення грошового зобов’язання.

Враховуючи вищевикладене, інфляційні витрати на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання.

Література:

1. Постанова Національного банку України "Про затвердження Інструкції про порядок складання та оприлюднення фінансової звітності банків України" від 07.12.2004 № 598.

2. Роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 12.05.99 р. № 02-5/223  “Про деякі питання, пов'язані з застосуванням індексу інфляції” (згідно з постановою Пленуму Вищого арбітражного суду України від 29 лютого 2000 року, із змінами і доповненнями, внесеними роз'ясненням президії Вищого господарського суду України від 4 червня 2004 року № 04-5/1193).

3. Письмо Верховного суда Украины от 03.04.97 г. № 62-97р «Рекомендации относительно порядка применения индексов инфляции при рассмотрении судебных дел».

4. Постанова Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 р. № 786 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2007 року № 1223) “Про затвердження Методики розрахунку і порядок використання плати за оренду державного майна”.

5. Подцерковный О.П. «Денежные обязательства и расчетные правоотношения в Украине»//Одесса, Студия «Негоциант». 2005.