Кваша В. І., Глинчук В.В.

Тернопільський національний педагогічний університет

імені Володимира Гнатюка

Еколого-біологічні особливості Синицевих природного заповідника «Медобори» Тернопільщини

Природний заповідник загальнодержавного значення «Медобори» знаходиться в Подільсько-Придністровському зоогеографічному районі. Склад його фауни повністю відповідає фауністичному комплексу даного району. Для вивчення орнітофауни у біоценозах заповідника та недалеких його околицях закладено 4 орнітологічних маршрути в різних типах лісу, на відкритих схилах Товтр і великій лісовій галявині (полігон). Закладено також близько 40 тимчасових маршрутів для вивчення етології птахів у біотопах [4].

На постійних і тимчасових орнітологічних маршрутах проводились обліки птахів відповідно до методики Кузякіна А.П., який полягає в обліку всіх співаючих птахів (самців) вздовж маршруту у смузі на відстані слухового виявлення птахів за голосом. Обліки проводились протягом перших 3-4 годин після сходу сонця або за 2 години до його заходу. Виявлену чисельність птахів множать на два (♂+♀) і перераховують кількість особин на 1 км² [1].

Мета досліджень – вивчити еколого-біологічні показники Синицевих в умовах природного заповідника «Медобори».

Територія природного заповідника «Медобори» належить до «східного кліматичного району» Тернопільської області. Це дійсно «холодне Поділля». Тут найбільш холодні літо і зима, найменша тривалість теплого періоду – менше 225 днів, періоду з температурами вище + 15^оC – 90-95 днів і без морозного періоду – 155 днів. Найменша сума температур активного вегетаційного періоду 2400-2500^оС. Клімат регіону, де розташований заповідник, характеризується як помірний з чітко вираженими сезонами року.

На території Тернопільської області зареєстровано 8 видів із родини Синицеві (Paridae). Найбільш чисельними з них є: велика (Parus major) та голуба (Parus coeruleus) синиці, зустрічається і синиця чубата (Parus cristatus).

Методикою досліджень передбачалось вивчення абіотичних параметрів; видового складу Синицевих; морфометричних параметрів тіла та внутрішніх органів за загальноприйнятими методиками; життєвого циклу (гніздування і репродуктивні якості); чисельності птахів за методикою Кузякіна А. П. та Равкіна Ю. С.

Дослідженнями встановлено, що синиця велика (Parus major L.) – найбільш відомий масовий вид осілих птахів біотопів заповідника. Вона населяє різні типи лісу. Поселяється у дуплах, щілинах, інколи в залишених іншими птахами гніздах. Досить часто селиться в штучних гніздівлях (синичниках). Головною їжею великої синиці є комахи, їх яйця та личинки; м`ясо, насіння і плоди служать їм ласощами. Це корисні птахи, які знищують багато шкідників лісу, саду і поля. За добу синиця з`їдає стільки комах, скільки важить сама [2]. Кладку насиджує самка, 13-15 днів, а самець її годує. За одне літо відкладає дві кладки: по 8-14 білих з червонувато- коричневими плямами яєць у першій; дещо менше – 5-8 у другій (у середині-кінці квітня і в червні). Молодь вигодовують представники обох статей. Годуючи пташенят, синиця здійснює до 390 прилітань до гнізда за добу. Пташенята залишаються в гнізді 15-20 днів. Після закінчення гніздового періоду молоді птахи збираються у маленькі зграї з іншими видами синиць, підкоришниками, повзиками і ведуть кочовий спосіб життя. Цих птахів слід охороняти і приваблювати в ліси, сади, розвішуючи штучні гніздівлі, підгодовуючи їх в сувору зимову пору [5].

Серед зимуючих видів синиця велика у лісових біотопах найбільше концентрується у пристигаючих насадженнях та листяних жердняках, у листяних чагарникових заростях, на луках, з великою кількістю чагарників та в населених пунктах. Найвищу щільність її зафіксовано у стиглій дубово-буковій діброві (36,8 особин/км²), де склалися оптимальні захисні умови для синиць. Синиця велика як найбільш поширений вид з осілих птахів у лісових насадженнях протягом року відіграє помітну роль у природних процесах кругообігу енергії. Маючи значну частку в орнітонаселенні, вона впливає на стан розвитку рослинності, оскільки, живлячись переважно комахами на різних стадіях розвитку, сприяє регуляції основних шкідників лісу.

Синиця велика найбільш чисельна у середньовікових насадженнях заповідника, за винятком грабових, де її чисельність найнижча. У стиглих лісових насадженнях різного складу її чисельність є приблизно однаковою (від 3,6 до 5,4 особин/км²). Різко збільшується чисельність і значення синиці восени. Вона стає досить чисельною у всіх лісових, лучних, чагарникових та антропогенних біотопах. В енергетичному потоці останніх угруповань вона не потрапляє у групу лідерів лише у листяних заростях Товтр, а за масою не входить у лідери лише у хвойних заростях Товтр і узліссях. Серед зимуючих птахів синиця є найбільш масовою у середньовікових та стиглих дібровах і населених пунктах [4].

Аналіз показав, що найвищі морфометричні параметри тіла має синиця велика, а найнижчі за Lк і Lch – синиця чубата (Parus cristatus) [3].

Встановлено, що протягом літа 2007 року у синиць було 1-2 кладки, по 5-10 яєць. Успіх гніздування становив 90,9%.

1. Морфометричні параметри тіла синиць регіону, М±m, n=4,мм

Параметри	Види синиць (Paridae)
	велика	лазорівка	чубата
Довжина крила (Lk)	74,5±2,4	68,1±3,1	65,4±3,0
Довжина хвоста (Lch)	66,5±1,9	53,4±2,5	52,7±2,4
Довжина дзьоба (Ldr)	9,2±1,1	7,7±1,8	10,1±1,4
Довжина цівки (Lc)	21,4±2,5	14,7±2,1	16,4±1,9
Маса тіла, г	19,5±1,8	12,1±1,7	12,5±0,9

Висновки

1. Всі групи синиць мають виняткове значення для здоров`я лісу. У даний час кількість синиць у біотопах заповідника не збільшується. Причиною цьому є антропогенні фактори.

2. Синиця велика найбільш чисельна у середньовікових насадженнях заповідника, за винятком грабових, де її чисельність найнижча. У стиглих лісових насадженнях різного складу її чисельність є приблизно однаковою (від 3,6 до 5,4 особин/км²).

3. Найвищі морфометричні параметри тіла має синиця велика, а найнижчі за Lк і Lch – синиця чубата (Parus cristatus).

Література:

1. Воїнственський М. А. Методика вивчення корисних птахів і використання їх у боротьбі із шкідниками сільськогосподарських культур.-К.: Рад школа, 1954.-52с.

2. Гальченко П. Ф. Пернаті друзі.-К.: Урожай, 1978.-186с.

3. Кваша В. І., Пилявський Б. Р., Подобівський С.С., Барабаш О. В. Зоологія. Навчально-польовий практикум.- Тернопіль: Мандрівець, 2005.-136с.

4. Роль природно-заповідних територій Західного Поділля та Юри Ойцовської у збереженні біологічного та ландшафтного різноманіття. Зб. наук. праць.- Гримайлів-Тернопіль: Лілея, 2003.-568с.

5. Семаго Л. Большая синица.-Наука и жизнь, 1983.- №2.-С. 159-160.