До питання розвитку соціальної сфери села в Житомирській області

Внаслідок тривалого реформування в реальному житті склалася ситуація, коли за створення соціальної інфраструктури сільської місцевості практично ніхто не несе відповідальності. Державне регулювання не адекватне існуючій ситуації і не приносить бажаних результатів, а місцеві органи влади та органи місцевого самоврядування не в силі вникнути в хід розв’язання важливих господарських завдань. Реформування соціальної інфраструктури, що відбувається не в повній мірі, стосується питань інноваційної діяльності та управління цими процесами. У регулюванні інноваційної діяльності недостатньо застосовуються економічні методи і ця проблема в соціальній сфері залишається, в основному, предметом теоретичних досліджень.

Враховуючи даний факт 17 жовтня 1990 року був прийнятий Закон України “Про пріоритетність соціального розвитку села і агропромислового комплексу в народному господарстві України”. Проте, життя показало, на превеликий жаль, що пріоритетності соціального розвитку села як такої не відбувалося раніше і не відбувається на сучасному етапі розвитку незалежної української держави. Перш за все, це пов’язано з соціально-економічною ситуацією, яка склалася в Україні внаслідок здійснених аграрних трансформацій щодо форм власності, земельних і майнових відносин.

Соціально-економічний розвиток села є однією з головних проблем української соціологічної та аграрно-економічної науки сьогодення. Це обумовлене зростаючим значенням людського фактору для сільськогосподарського виробництва країни, що закономірне в умовах науково-технічного прогресу. Хоча в аграрному секторі, де природні явища і процеси тісно переплетені із господарською діяльністю, а виробництво сільськогосподарської продукції носить чітко виражений сезонний характер, роль цього фактору завжди була великою.

В період становлення ринкової економіки в аграрному секторі України виникли значні ускладнення, які були пов‘язані саме з переходом галузей народного господарства до функціонування в умовах ринку. Як відомо, економічні негаразди вплинули на переважну частину суспільства і, особливо на сільських жителів, оскільки в результаті здійснених перетворень відбувся істотний спад виробництва сільськогосподарської продукції та занепад аграрних підприємств, які здійснювали соціально-економічне забезпечення розвитку села. Більшість із реформованих господарств не може надати необхідну допомогу сільським працівникам, а саме: забезпечити паливом, транспортувати хворих до медичних закладів і дітей до дитсадків та шкіл, створити належні умови культурно-освітнього характеру та відпочинку, побутові умови тощо. Це, в свою чергу, призвело до різкого погіршення соціального середовища на селі: закриваються дільничні лікарні, будинки культури клубного типу, бібліотеки, дитсадки та школи. В результаті цього виникла проблема “старіння” сільського населення, обумовлена відтоком молодої робочої сили в місто, оскільки соціально-культурні й побутові умови сільських поселень не відповідають вимогам сьогодення.

На сьогоднішній день можна спостерігати досить складну ситуацію, в соціально-економічному розвитку сільських місцевостей всієї України, і, зокрема Житомирської області. Так, за період 1987-2006 рр. тут помітно скоротилася кількість об’єктів соціально-культурного призначення, введених в експлуатацію (табл. 1). Це, в першу чергу, стосується сільської місцевості регіону, де в останні роки відсутні капітальне будівництво і введення в дію середніх навчальних і дошкільних закладів, лікарень та фельдшерсько-акушерських пунктів. Як бачимо, з наведених даних у 2007 р. взагалі було відсутнє поповнення населених пунктів області об’єктами соціальної інфраструктури, що в решті решт може привести до її повного занепаду на селі.

Таблиця 1.

Динаміка введення в експлуатацію об’єктів соціально-культурного призначення в Житомирській області

Показники	Роки
Показники	1985	1990	1995	2002	2003	2005	2006	2007
Всього по області
Середні навчальні заклади, учнівських місць	5328	3478	3229	720	696	604	160	-
Дошкільні заклади, місць	1985	2865	290	-	25	-	-	-
Лікарні, ліжок	250	290	75	75	20	6	-	-
Амбулаторно-поліклінічні заклади, відвідувань за зміну	1238	860	378	450	-	300	-	-
У тому числі в сільській місцевості
Середні навчальні заклади, учнівських місць	2584	3478	1430	670	696	-	160	-
Дошкільні заклади, місць	1090	1735	290	-	25	-	-	-
Лікарні, ліжок	50	50	-	-	-	-	-	-
Амбулаторно-поліклінічні заклади, відвідувань за зміну	1238	360	50	30	-	-	-	-

На сьогоднішній день в області діють 942 бібліотеки, в т.ч. в сільській місцевості 829, дитячих 38, якими обслуговується 54728 читачів.

В обласній універсальній науковій бібліотеці активно проводилась робота в інформаційно-бібліотечному центрі «Вікно в Америку», який став культурним центром по вивченню англійської мови, культури і освіти США. Розвивав свою діяльність Інтернет-центр бібліотек дитячої та універсальної, його послугами скористалося майже 10 тис. читачів.

Таблиця 2.

Наявність закладів соціальної інфраструктури в Житомирській області станом на 01.01.2007 р.

Назва закладу	Кількість одиниць	Кількість працюючих
Філармоній	1	135
Театрів	2	219
Кінозалів	30	79
Бібліотек	942	1533
закладів культури клубного типу - усього	1057	1869
З них: - будинків культури	480	1325
- сільських клубів	577	544
- музеїв (включаючи філіали)	31	204
- дитячих музичних шкіл	30	840
- дитячих шкіл мистецтв	5	145
- дитячих художніх шкіл	6	37

Наведені дані дають підставу стверджувати, що умови життя та рівень соціального обслуговування сільського населення не відповідають вимогам сьогодення і значно відстають від забезпечення жителів міста. Якщо в місті практично кожний житель має змогу отримувати послуги соціального спрямування на близькому до оптимального рівні, то в сільській місцевості ситуація в цьому відношенні є значно гіршою.

Соціальна інфраструктура села, як сукупність структурних елементів сільського населення, покликана забезпечувати населення сіл належними умовами праці й відпочинку, створювати сприятливе, комфортне життєве середовище. В той же час за період ринкових перетворень в Україні в цілому та Житомирщині зокрема маємо скорочення в сільській місцевості магазинів, закладів громадського харчування, дитячих садків і шкіл, будинків культури, лікувальних установ тощо. Багато із функціонуючих складових сільської інфраструктури села знаходяться в аварійному стані, оскільки в бюджетах населених пуктів відсутні достатні кошти на їх ремонт.

Також необхідно зазначити, що між розвитком соціальної інфраструктури і ефективністю господарювання сільськогосподарських підприємств Житомирської області існує відповідний зв'язок. Так, сільськогосподарські підприємства з низьким і дуже високим рівнем забезпеченості структурними елементами соціальної інфраструктури мають гірші результати господарської діяльності, ніж підприємства з регіональною їх забезпеченістю. Отже, коли присутній надлишок об‘єктів соціальної інфраструктури, або їх не вистачає для нормальної життєдіяльності працівників сільського господарства – це призводить до зниження ефективності виробництва.

Враховуючи складну економічну ситуацію сільськогосподарських підприємств, керівництвом держави (Указ Президента України від 3 грудня 1999 року № 1529/99 та Постанови уряду від 19 лютого 1996 року № 222 і 5 вересня 1996 року № 1060) була ініційована передача об’єктів соціальної інфраструктури аграрних виробників в комунальну власність територіальних громад. Вона стосується всіх об’єктів соціально-культурної сфери згідно законодавчих та нормативних актів. Об’єкти сільської місцевості Житомирщини, які підлягають передачі, функціонують не на належному рівні, або взагалі зруйновані. Тому цей процес затримується, оскільки сільські ради не хочуть приймати на свій баланс зруйновану соціальну інфраструктуру і її об’єкти в такому випадку знову залишаються на утриманні сільськогосподарських підприємств.

Для покращення стану розвитку соціальної інфраструктури в сільській місцевості Житомирської області можна запропонувати наступні альтернативні джерела такі джерела фінансування:

- асигнування з Державного і місцевих бюджетів;

- спонсорство;

- власні кошти сільськогосподарських підприємств, агропромислових об’єднань, агрофірм, міжгосподарських та інших інтегрованих формувань;

- довгострокові кредити банків;

- кошти інвесторів (юридичних і фізичних осіб);

- доходи від експлуатації функціонуючої соціальної інфраструктури.

Розв’язання даної проблеми передбачає прийняття та впровадження цільових державних, комплексних, регіональних програм соціально-економічного розвитку сільських територій та річних планів і відповідних бюджетів соціального розвитку сільських громад. Окрім бюджетів, сільським територіальним громадам має бути надано право встановлення місцевих (комунальних) податків, а також формування позабюджетних фондів для акумулювання коштів за іншими зобов’язаннями розміщених на території підприємницьких структур, спонсорських внесків, відрахувань від прибутків комунальних підприємств тощо.

Також необхідно зазначити, що головним у вирішенні проблеми соціального обслуговування населення сільських місцевостей Житомирської області є формування оптимальної територіальної мережі об’єктів соціальної інфраструктури, яка б надавала можливість загальної доступності щоденно необхідних соціальних послуг населенню.