Д.е.н. Шевченко Л.С.

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого (м. Харків)

Тіньова зайнятість як загроза економічній безпеці

держави

Стратегія національної безпеки України розглядає високий рівень тінізації економіки, зокрема поширення тіньової зайнятості, як загрозу життєво важливим національним інтересам України. За окремими розрахунками, розмір тіньової економіки в Україні в 2006 р. становив 99,68 млрд. грн., або 20 % у загальному обсязі ВВП [1, с. 4].

Однозначної думки щодо сутності тіньової зайнятості поки що немає. Найчастіше для її характеристики використовують терміни „неофіційна”, „підпільна”, „неформальна”, „прихована” і навіть „кримінальна”.

На наш погляд, з метою уточнення поняття можна скористатися Методикою розрахунку обсягів тіньової економіки, затвердженою Міністерством економіки України в 2006 р. У Методиці тіньова економіка визначена, по-перше, як незаконне виробництво товарів і послуг, а по-друге, як приховане виробництво.

Отже, і в структурі тіньової зайнятості доцільно виокремлювати:

– зайнятість у кримінальній економіці – повністю нелегальну діяльність як у сфері виробництва, так і в сфері обігу;

– зайнятість у прихованій економіці – нелегальну діяльність в рамках легальної зайнятості.

Зупинимося спочатку на прихованій зайнятості. Річ у тім, що будь-які приховані економічні явища й процеси є більш небезпечними, ніж процеси, що протікають явно, оскільки здатні породжувати прямо протилежні, антагоністичні тенденції, створювати численні ризики і, за певних умов, трансформуватися у відкриті форми.

Прихована зайнятість існує насамперед як неформальна зайнятість, тобто трудова діяльність, яка дозволена чинним законодавством, однак процедура її реєстрації не передбачена або обмежена, а результати (доходи) не враховуються офіційною статистикою (не декларуються) і не підлягають оподаткуванню. Така зайнятість працівників у багатьох країнах є вторинною. Масштаби виробництва і вид діяльності до уваги не беруться.

І. Петрова вважає, що для України складовими неформальної зайнятості є:

1) зайнятість на підприємствах неформального сектора: самозайняті на підприємствах без реєстрації; на незареєстрованих підприємствах із найманими працівниками;

2) зайняті поза підприємствами неформального сектора: зайняті на підприємствах формального сектора; випадково зайняті; зайняті в домашньому господарстві (виключаючи ті види діяльності, які переходять межі виробництва) [2, с. 4].

Наслідки поширення неформальної зайнятості є неоднозначними. Позитивними вважаються: задоволення потреб у робочій силі галузей, що розвиваються; стримування зростання соціальної напруги під час безробіття; можливості повнішого задоволення споживчого попиту населення країни; розвиток духу підприємництва.

Однак негативних наслідків більше. Для безпосередніх працівників неформальна зайнятість є нестабільною, нерегулярною і тому ризикованою; вона не гарантує одержання трудових доходів. Така зайнятість позбавляє частину найманих працівників багатьох соціальних прав, передбачених Конституцією України і КЗпП: пенсійного забезпечення, права на допомогу з тимчасової непрацездатності, на оплачувану відпустку, на допомогу з безробіття, на охорону праці тощо. Робота неформально зайнятих працівників не зараховується до трудового стажу. Нерідко прихована зайнятість набуває примусового характеру, особливо коли працівники змушені виконувати додатковий обсяг робіт. У результаті збільшується захворюваність, погіршується якість робочої сили, руйнується психологія людини-працівника.

Порушуються й суспільні економічні інтереси, які є об’єктом національної економічної безпеки. Відсутність достовірної інформації про стан економіки і дійсний обсяг ВВП заважає макроекономічному прогнозуванню, розробці ефективних програм розвитку національної економіки. Держава недоодержує податки, частину яких можна було б спрямувати на розвиток соціальної сфери, що позначається на життєвому рівні всього населення. За наявності в обігу офіційно не облікованих грошових потоків ускладнюється контроль за грошовою масою та її структурою, планування грошової емісії. В особливо критичних ситуаціях наслідком неформальної зайнятості може бути навіть руйнація всієї грошово-кредитної системи.

Зрозуміло, що боротьба за істотне скорочення й обмеження неформальної зайнятості повинна стати одним з пріоритетів державної стратегії економічної безпеки та політики щодо ринку праці. Вона повинна носити комплексний характер і охоплювати заходи як суто економічного, так і адміністративного, соціально-психологічного та виховного характеру.

Серед актуальних шляхів мінімізації неформальної зайнятості виділимо:

– створення нових робочих місць, розширення можливості працевлаштування у сфері формальної зайнятості, а також зростання оплати праці і прибутків у всіх сферах і видах економічної діяльності;

– сприяння розвитку малого підприємництва;

– впровадження системи соціального страхування, у тому числі медичного, на підприємствах формального сектору економіки;

– забезпечення реального захисту соціально вразливих верств населення, створення умов для їх посильної участі в суспільному виробництві відповідно до їхніх бажань і можливостей;

– удосконалення законодавчої бази у сфері трудових відносин, посилення контролю за дотриманням норм трудового законодавства;

– розширення зв’язків Державної служби зайнятості з місцевими органами влади при вирішенні питань створення робочих місць і підвищення професійного рівня населення.

Кримінальна зайнятість найчастіше функціонує поза правовим полем і тому завжди нелегальна. Вона означає економічну діяльність без реєстрації і ліцензування, часто випадкового характеру, з ухилянням від сплати податків і ризиком конфліктів з правоохоронними органами. На відміну від прихованої зайнятості, кримінальна зайнятість має первинний характер. Це – підпільна діяльність з виробництва, транспортування та реалізації продукції, а також фіктивна діяльність – спекуляція, корупція, шахрайство тощо.

Погодимося з Е. Лібановою в тому, що кримінальне ремесло є специфічним видом праці. Професійна злочинність має свою сферу реалізації (попит – пропозиція), свою робочу силу, свій – кримінальний – сектор ринку праці і реалізується шляхом кримінальної зайнятості. Кримінальна робоча сила як соціальне явище поповнюється за рахунок осіб, які або раніше скоювали злочини, або за своїми особистими якостями, наприклад, стійкою антисоціальною спрямованістю, чи за інших обставин готові перейти до групи професійних злочинців, зробити кримінальну діяльність своїм професійним заняттям [3, с. 273-274].

Боротися з кримінальною зайнятістю лише економічними засобами неможливо. Тут має бути реалізована насамперед функція правоохоронних органів.

Література:

1. Кисільова Т. „Тіньова економіка” та ринок праці // Праця і зарплата. – 2007. – № 25. – С. 4-5.

2. Петрова І.Л. Заходи економічної та соціальної політики в сегменті неформальної зайнятості // Україна: аспекти праці. – 2006. – № 3. – С. 3-7.

3. Лібанова Е. Ринок праці та соціальний захист: Навч. посібник із соціальної політики / Е. Лібанова, О. Палій. – К.: Вид-во Соломії Павличко „Основи”, 2004. – 491 с.