У вітчизняній
науковій літературі останнім часом з’являються праці, в яких
розглядаються поняття „ефективність державного управління”, пропонуються методологічні
підходи до визначення
категорії, змісту, цілей ефективності державного управління та підходи до його оцінки [1,
2, 3]. Досліджуючи проблеми державного
регулювання економіки, говорити про наявність чіткої системи показників оцінки
ефективності саме цього процесу поки що не доводиться. Більшість
вітчизняних науковців вважають, що конкретні показники ефективності
державного регулювання визначаються залежно від об’єкта державного регулювання,
та у сукупності повинні відображати всі складові суб’єктно-об’єктних
відносин, так як кожен суб’єкт державного регулювання має свої специфічні
об’єкти регулювання. Тому цілком обґрунтованим в є твердження,
що система показників оцінки ефективності державного регулювання повинна
будуватися відповідно до системи суб’єктно-об’єктних відносин державного
регулювання [4].
Стратегічні
цілі визначають напрямок розвитку та, як правило, змінюються зверху донизу — від загальнонаціональних пріоритетів
чи орієнтирів до конкретних заходів та дій. В свою чергу,
в цільових показниках відображаються фактичні результати заходів
і дій, що вживаються для досягнення поставлених стратегічних цілей,
і вони, як правило, агрегуються знизу доверху.
Виникнення методології „управління за цілями”
відносять до початку
90−х років,
коли Робертом Капланом і Девідом
Нортоном був запропонований новий підхід до оцінки результативності діяльності
компаній, який дозволяв подолати обмеженість традиційних методів. Важливим в нововведенні стало
те, що набір показників-вимірювачів, по яких оцінювалась корпорація,
був розширений і в нього, окрім звичних фінансових показників, були
включені нефінансові параметри — інформація про замовників, про внутрішні
процеси, про навчання та розвиток.
Таким чином,
на початку 90−х років дана методологія представляла собою
не стільки методологію управління, скільки методику аналізу,
що дозволяла здійснити комплексну оцінку результативності діяльності
корпорації.
На нашу
думку, потрібно:
·
внести
корективи до системи державного управління та системи регулювання
економічними процесами, зокрема: зробити її орієнтованою
на результати, що визначаються в стратегічних планах, які затверджують
відповідні представницькі органи влади (ради);
·
підвищити
прозорість державних фінансових потоків та місцевих бюджетів;
·
організувати правдиву звітність перед суспільством.
Таким чином,
говорячи про ефективність державного регулювання економіки як країни
вцілому так і регіону, ми не можемо не говорити про
стратегію розвитку, стратегічні плани, в яких мають бути визначені
конкретні стратегічні цілі країни. Стратегічні цілі мають бути в свою чергу тісно
пов’язані з тактичними та оперативними цілями на кожному рівні
управління кожного регіону та відповідно до системи
суб’єктно-об’єктних відносин державного чи самоврядного регулювання
в довгостроковому, середньо— та короткостроковому періодах. Для
досягнення власне цих, затверджених відповідними радими – стратегічних
цілей і мають писатися програми соціально-економічного розвитку регіонів та країни на поточний рік,
плануватися конкретні проекти та заходи, делегуватися виконавча влада
та відповідальність для реалізації цих проектів та виконання цих
заходів по досягненню операційних цілей, а також калькулюватися
затрати, на підставі яких мають формуватися відповідні місцеві та державний бюджети.
Для
забезпечення реалізації даного підходу в державному управлінні
є доцільним застосування спеціалізованих інформаційних моделей
та систем, що здатні реалізувати основні принципи даної
концепції «управління
за цілями». Саме «управління за цілями» являється ключовою ланкою ефективного процесу державного
регулювання, так як воно дозволяє не тільки направити діяльність
виконавчих органів державної влади та місцевого самоврядування
на досягнення глобальних стратегічних цілей, що мають бути визначені
в стратегії розвитку цього регіону, але й дає можливість вирішення
проблеми оцінки ефективності процесу державного втручання в економіку
регіону чи країни та забезпечення адекватного, оперативного
зворотного зв’язку на відповідних рівнях управління. Це, в свою чергу,
надасть можливість не тільки побудувати вимірювальну систему показників
оцінки ефективності та результативності діяльності органів державної
влади, але й виділити головні причинно-наслідкові взаємозв’язки
регіонального розвитку, використання яких дозволить досягати поставлені цілі
державного управління. [5]
Крім того,
такий підхід до процесу державного регулювання економіки дозволить
формалізувати стратегічні, тактичні оперативні цілі економічної політики,
зробити регулювання економіки країни стратегічно орієнтованим, дасть можливість
контролювати успішність досягнення поставлених цілей, говорити про
ефективність того чи іншого державного органу управління, органу місцевого
самоврядування, того чи іншого посадовця, державного службовця, менеджера
державного підприємства.
Список
використаних джерел
1. Артим
І. Зміст і методологія поняття „ефективність державного управління”//
Ефективність державного управління: Зб.наук.пр./ За заг.ред.
А.О.Чемериса.-Львів: ЛРІДУ УАДУ. – 2002. – Вип. ½. – с. 21 — 26.
2. Ефективність
державного управління: Монографія/ За ред. І.В.Розпутенка.
– кол.авт.: Ю.М. Бажан, О.І.Кілієвич, О.В.Метес. – К.:КІС, 2002.
– 420 с.
3. Третяк Г. С. Розвиток господарських систем в умовах
ринкової трансформації (проблеми ефективності державного регулювання) // Автореф.
дис. … канд. екон. наук: 08.02.03. – Львів: ЛНУ ім. І.Франка, 2005. – 21с.
4. Л.Курносенко,
Методологічні підходи до оцінки ефективності державного управління
аграрним сектором економіки// Ефективність державного управління: Зб.наук.пр./
За заг. ред. А.О.Чемериса. — Львів: ЛРІДУ НАДУ. – 2004/2005.
– Вип. 6/7. – С.307 — 311.
5. Байцим В. Ф., Ефективність державного регулювання економіки регіону //http://www.experts.in.ua/ua/baza/analitic/detail.php?ID=11359