Історія / 4. Етнографія

К.і.н. Вовкотруб Ю.М.

Черкаський державний технологічний університет, Україна

Андрія – українське молодіжне свято

Андрію, Андрію!

Я на тебе коноплі сію;

Спідницею волочу,

Бо дуже заміж хочу.

Магічна примовка

Андрія (Андріїв день) – молодіжне свято, близьке за змістом до Катерини. Відзначається 13 грудня (30 листопада за ст. ст.) і відповідає церковному святу Андрія Первозванного. Андрій – один із дванадцяти апостолів, що був першим, покликаним Христом їх до числа, тому в православній традиції його називають Андрієм Первозванним. Згідно з легендою, він проповідував християнство балканським народам і скіфам, завдяки чому пізніше став вважатися патроном православ’я і покровителем Руської Церкви [1, 13].

Молодіжні зібрання цього дня були наповнені веселощами й розвагами і подекуди називалися великими вечорницями. На Андрія вдавалися до різноманітних прийомів любовно-шлюбної магії: засівання конопель, ворожіння із коржиками чи балабушками, калитою тощо. Наприклад, набравши у жменю насіння конопель, дівчата вибігали на подвір’я і, розсіваючи їх, примовляли:

Я, святий Андрію,

Конопельки сію.

Дай же, Боже, знати,

З ким весілля грати… [2, 129].

Робили це переважно увечері, напередодні Андрія. Коли ж сходилися до гурту, то ворожили на коржиках чи балабушках (маленькі булочки). Для цього кожна дівчина приносила із собою борошно. Одна з гурту, набравши в рот води, заносить її в хату й виливає у тісто. Балабушки робили за кількістю дівчат і позначали, щоб з-поміж усіх вирізнялися. Потім клали на лавку парами. Кожну пару називали “жених і наречена”. Коли балабушки розкладені, до хати впускали кота чи собаку, які зовсім не їли цього дня. Дівчина, чию балабушку кіт чи пес з’їсть першим, раніше за всіх вийде заміж. Якщо якусь балабушку не з’їв, це означає, що дівчина цього року не вийде заміж [1, 13].

Після цього влаштовували вечорниці, на які сходилися і парубки. Тоді починалися різноманітні розваги, з яких найпоширенішою була “кусання калити”, за якою гадали про свого судженого. Так називали круглий, змащений медом і посипаний маком корж, що на шнурку підвішували до стелі [2, 129]. З-поміж гурту обирали жартівника за “писаря”, який мав розмістити кожного, хто, підстрибуючи на кочерзі, намагався відкусити шматок підвішеного коржа. Інший парубок був за “вартового”: він то підтягував, то опускав на шнурку “калиту”. Тому, хто під час гри розсміявся, але не вкусив коржа, “писар” мастив лице сажею. Якщо вже всі парубки спробували свого “щастя”, а корж ще залишався, його ділили на частини і роздавали усім присутнім [2, 129 – 130]. Крім цих розваг існували й інші, наприклад, дівчата рахували кілки у парканах, плотах, відливали фігурки з воску, пекли і їли на ніч солоного коржа, щоб їм наснився суджений.

Ці ворожіння мали відповісти на такі основні питання: чого чекати в Новому році – шлюбу чи смерті? ; якщо шлюбу – то хто буде чоловіком? ; чи буде шлюб щасливим? Намагалися також дізнатися про професію, матеріальне становище майбутнього чоловіка, главенство у майбутній сім’ї [3, 199].

Вже у XIX ст. молодіжні ворожіння стали втрачати свою магічну функцію і перетворились на традиційні ігри, що супроводжувались сміхом і жартами.

Пережитки язичницьких уявлень знайшли відображення у звичаях “карнавальної свободи”. У цю ніч, як і в новорічну, народний етикет негласно дозволяв деякі прояви антигромадської поведінки, які в інший час суворо засуджувалися і навіть підлягали покаранню за звичаєвим правом. У ролі “порушників порядку” звичайно виступали парубки та підлітки. Набір типових “андріївських жартів” не вирізнявся особливою вибагливістю: парубки знімали з воріт хвіртки і заносили на край села, зав’язували мотузкою чи підпирали кілком двері хати, вилазили на стріху і затикали комин, пускали в димар горобців тощо [4, 162]. Особливо звитяжним вважалося вміння підняти воза і поставити його на чиюсь хату [3, 200]. Ці та інші ритуальні безчинства творили здебільшого на подвір’ях, де були дівчата на “порі”, тобто досягли шлюбного віку.

Свято Андрія деякі дослідники пов’язують з Ядреєм. У “Слові про Ідолів” (XII ст.) говориться про те, що дехто ще молиться “и Ядрею, и Обилухе, и скотну богу, и попутнику, и лесну богу, и спорыням, и спеху”. В Україні вважають, що на Андрія вовки збираються у зграї. Цього дня пастухи постують. Вважається, якщо жінка буде працювати на Андрія, вона швидко завагітніє. Цього ж дня мишам у коморі залишають жменю вареного зерна, аби влітку вони не шкодили постам [1, 13].

Слід відмітити, що веселі андріївські вечорниці припадали на 40-денний Пилипівський піст (розпочинався 15 листопада за ст. ст.) і, отже, різко суперечили нормам християнської моралі. Але спроби духовенства подолати цю народну традицію були безуспішними.

Література:

1. Войтович В. Українська міфологія. – К., 2002. – 664 с.

2. Українське народознавство: Навч. посібник / За ред. С. П. Павлюка, Г. Й. Горинь, Р. Ф. Кирчіва. – Львів, 1994. – 608 с.

3. Українська минувшина: Ілюстрований етнографічний довідник / А. П. Пономарьов, Л. Ф. Артюх, Т. В. Косміна та ін. – К., 1994. – 256 с.

4. Культура і побут населення України: Навч. посібник / В. І. Наулко, Л. Ф. Артюх, В. Ф. Горленко та ін. – К., 1993. – 288 с.