Пашковська Н.В., Пашковський В.М., Кривич В.О., Маковійчук А.А.

Буковинський державний медичний університет, м. Чернівці

Характеристика дифузних змін головного мозку у хворих на діабетичну енцефалопатію залежно від типу основного захворювання за даними вентрикулометрії

Поява таких нових методів діагностики, як нейровізуалізація (КТ, МРТ), вазосканування тощо дозволило глибше вивчити особливості ураження головного мозку за цукрового діабету (ЦД). КТ і МРТ головного мозку у хворих на діабетичну енцефалопатію (ДЕ) виявляють у типових випадках множинні мікровогнищеві зміни, в основному в перивентрикулярних відділах, що нерідко супроводжуються атрофією кори й розширенням шлуночків головного мозку.

Водночас особливості макроструктурних змін головного мозку, зокрема дифузного характеру у хворих на ДЕ залежно від типу ЦД із урахуванням параметрів лікворовмісних просторів потребують додаткового вивчення.

Мета дослідження.

З’ясування диференційних особливостей дифузних змін головного мозку у хворих на діабетичну енцефалопатію залежно від типу основного захворювання.

Матеріал і методи дослідження.

Обстежено 54 особи (42 хворих на ДЕ, що перебували на лікуванні в стаціонарному відділенні Чернівецького обласного клінічного ендокринологічного диспансеру, неврологічному відділенні Чернівецької обласної психіатричної лікарні та 12 практично здорових осіб, що склали контрольну групу).

ДЕ було встановлено у 12 хворих на ЦД типу 1 (1 група) та у 29 пацієнтів з ЦД типу 2 (2 група). Середній вік обстежених склав 51,4 роки. Діагноз енцефалопатії встановлювався на підставі скарг, анамнестичних даних, об’єктивного ендокринологічного, неврологічного та психічного статусу, даних допплерографії магістральних артерій голови, комп’ютерної рентгенівської (КТ) та магнітно-резонансної томографії (МРТ), загальноприйнятих лабораторних методик.

Вивчення макроструктурних змін головного мозку проводили за допомогою магнітно-резонансного томографу Siemens Magnetom Impakt та комп’ютерного томографу Siemens Somatom-crx.

Досліджувалися індекси передніх та задніх рогів, центральних відділів бокових шлуночків, третього та четвертого шлуночків та їх лінійні розміри.

Отримані результати оброблені за допомогою статистичної програми Biostat із використанням t-критерію Ст’юдента.

Результати дослідження та їх обговорення.

Проведене дослідження показало, що у хворих на ДЕ як за ЦД типу 1, так й типу 2 відбувається розширення шлуночків. Так, середні значення лінійних параметрів шлуночків значно відрізняються від показників контрольної групи. Найбільш вагомих змін зазнавали лінійні розміри бокових шлуночків.

Зокрема, ширина їх передніх рогів зліва (табл.) вірогідно зростала на 35,9% за ЦД типу 1 та на 64,1% за ЦД типу 2 з високим ступенем вірогідності (Р˂0,001). Слід зауважити, що це розширення було вірогідно суттєвішим (на 12,3%, Р˂0,05) за ДЕ, що перебігала на тлі ЦД типу 1. Справа також відмічалося суттєве збільшення цих параметрів за ЦД обох типів (на 43,5% та на 66,1% відповідно, Р˂0,001), хоча й без вірогідних відмінностей між дослідними групами. Індекс передніх рогів бокових шлуночків у хворих на ДЕ на тлі ЦД типу 1 був на 12,3% вірогідно вищим за контрольний показник (Р˂0,05). За ЦД типу 2 зростання цього показника було більш суттєвим порівняно з групою хворих на ЦД типу 1 на 13,8% (Р˂0,05) із вірогідним перевищенням контрольних значень на 27,8% (Р˂0,001).

Абсолютні поперечні розміри центральних відділів бокових шлуночків порівняно з контрольною групою вірогідно зростали як за ЦД типу 1 (зліва – на 45,4% та справа – на 48,6%, Р˂0,001), так й типу 2 (на 66,7% та на 65,4% відповідно, Р˂0,001). За інсулінонезалежного ЦД розширення цих відділів було більш суттєвим (Р˂0,05), ніж за інсулінозалежного. Водночас індекс центральних відділів бокових шлуночків за ДЕ зростав меншою мірою (на 12,6% за ЦД типу 1, Р˂0,05 та на 20,3% за ЦД типу 2, Р˂0,001), без вірогідних відмінностей між дослідними групами.

Задні рога бокових шлуночків у хворих на ДЕ, що перебігала на тлі ЦД типу 1, вірогідно розширювалися як зліва (на 29,4%, Р˂0,01), так й справа (на 48,4%, Р˂0,01). За ЦД типу 2 розширення цих структур було більш помітним (на 48,0% та на 46,9% відповідно, Р˂0,001), із вірогідним перевищенням відповідного показника справа у групі хворих на ЦД типу 1 на 15,2% (Р˂0,05). Індекс задніх рогів також вірогідно зростав щодо контролю як за ЦД типу 1 (на 11,6%, Р˂0,01), так й типу 2 (на 23,5%, Р˂0,001), причому за інсулінонезалежного ЦД цей показник був вірогідно більшим, ніж за інсулінозалежного (на 10,7%, Р˂0,05).

Дослідження лінійних розмірів тіла ІІІ шлуночка виявило його статистично вірогідне розширення як за ДЕ на тлі ЦД типу 1 (на 57,1%, Р˂0,001), так й типу 2 (на 76,2%, Р˂0,001). Індекс шлуночка також зростав за ЦД обох типів (на 57,1% та на 76,2% відповідно) з високим (Р˂0,001) ступенем вірогідності. Водночас достовірних відмінностей між хворими обох груп не виявлено. Абсолютні та відносні параметри IV шлуночка за ДЕ на тлі ЦД типу 1 не зазнавали вірогідних змін щодо контролю. Водночас у хворих на ЦД типу індекс IV шлуночка хоча й незначно, але вірогідно зростав.

Відмічалася певна тенденція до лівобічного переважання як зовнішньої, так і внутрішньої гідроцефалії.

КТ– і МРТ–характеристики змінювалися від нормальних показників або мінімальних атрофічних ознак за I стадії ДЕ до більш помітних атрофічних проявів за II стадії й різко визначеної гідроцефалії за III стадії.

Таким чином, у хворих на ДЕ відмічаються явища внутрішньої гідроцефалії, які мають більшу ступінь прояву за ЦД типу 2, що вказує на відмінності у механізмах виникнення цереброваскулярних порушень за різних типів ЦД та на необхідність створення диференційованого підходу до діагностики та лікування ДЕ.