Запорожець Е.Е.

Херсонський державний університет

Історичні етапи розвитку вокально – хорового мистецтва України

Вокально-хорова музика – найдавніша галузь української культури. Чимало її зразків увійшло до золотого фонду вітчизняних духовних надбань, а ряд композицій, зокрема хорових і солоспівів, здобули міжнародне визнання.

До проблеми наукового осмислення розвитку українського Aмузичного мистецтва звертались багато науковців, дослідників-фольклористів, музикознавців. Здобули визнання праці М. Грінченко, Л.Архимович, О.Шреєр - Ткаченко, Т.Шеффер, М.Гордійчука, Л.Корній, А.Іваницького, Л. Пархоменко, Н.Герасимової-Персидської. Помітне місце в українському мистецтвознавстві посіли музично - теоретичні дослідження Н.Горюхіної, І.Ляшенка, Б.Фільц, А.Мухи, праці українських музикознавців С. Людкевича, М. Степененка, М. Юрченка.

Нелегко зорієнтуватися у великому інформативному про- сторі досліджень з історії української музики, тому метою нашої статті є висвітлення узагальнюючих аспектів процесу розвитку во- кально-хорового мистецтва України. Приступаючи за роботу над нею, ми поставили своїм завданням дослідити й узагальнити зібра-ний матеріал, показати поступеневу еволюцію вокально-хорової творчості українського народу, що складалася і збагачувалася протягом століть.

На період від найдавніших часів і до XVIII ст. включно припадає виникнення класичного фонду українського музичного фольклору - великого надбання українського народу. До нашого часу дійшло багато жанрів – календарні та родинно - обрядові пісні, які можна вважати джерелами української вокально-хорової культури.

Другою гілкою витоків українського вокально-хорового мистецтва була духовна професійна музика, що почала розвиватися з X ст. Київ став центром християнства в Україні – Русі. Саме тут і відбувалося засвоєння багатих традицій візантійського церковного співу, поступово формувався старокиївський монодичний (одноголосний) спів.

Середньовіча культура вже не могла задовольнити нових потреб української громадськості. Уже наприкінці XV ст. в Україні з’явилася велика потреба в розвитку науки, освіти, мистецтва. Наприкінці XVI ст. братські школи та колегіуми були тими осередками, де культивувався хоровий спів і дбали про його найвищу якість.

Протягом другої половини XVII-XVIII ст. виникли і розвивалися нові пісенні фольклорні жанри: героїчний епос - думи та історичні пісні, розквітає різноманітна лірика, балади. Сформувалася багатоголоса церковна музика барокового стилю. На Україні цей спів називали партесним (від лат. раrs - частина, партія). Партесний концерт – новий етап розвитку в галузі вокально – хорової музики. Своїм художнім рівнем та професійною майстерністю український партесний концерт не поступався ранньобароковій польській та західноєвропейській церковній музиці. Він є одним з найвидатніших здобутків одного з найяскравіших періодів української культури, що його можна назвати „золотою добою”. У цей час в українській професіональній музиці з’являються авторські партесні твори і формується українська композиторська школа. Важлива роль у музичній культурі цього періоду належить кантовому жанрові. Поряд із духовними з’являються й світські канти. У світських кантах зароджується нова образність, нова інтонаційна сфера; у них простежується особливо тісне зближення з фольклором і кристалізується новий жанр – пісня – романс.

У другій половині XVIII ст. кріпла українська композиторська школа. В цей час творили такі видатні композитори як М.Бортнянський, Д.Березовський, М.Ведель, що стали класиками, а також С.Дегтярьов, В.Трутовський. В українській музиці в цей час відбувається зміна стильової ситуації. У творчості композиторів з’являються нові тенденції, що були характерні для західноєвропейської музики „передкласичного періоду” (ознаки галантного стилю з виділенням чуттєвого начала), а також деякі особливості раннього і зрілого класичного стилю, який формувався в цей час. Оновлюється духовна музика і виникає духовний циклічний концерт нового стилю. У ньому посилюються зв’язки зі світським мистецтвом, з’являється нова якість образності з яскравішим відтворенням емоційних переживань.

У XIX ст. розвиваються різні жанри світської музики: пісня-романс, музично-драматичні твори. Змінюється стильова ситуація, відбувається перехід від класицизму до романтизму, який в Україні став формою національно-культурного відродження. Відображення цього явища є у хоровій творчості М. Вербицького, Лаврівського, П. Ніщинського, П. Сокальського, А. Вахнянина, В. Матюка, С. Воробкевича, в опері С. Гулака-Артемовського „Запорожець за Дунаєм”, у більшості жанрів творчості М.Лисенка.

М. Лисенко підсумував досягнення попередників і розпочав нову епоху в розвитку національної музичної культури. Композитор створив національні різновиди майже всіх тогочасних музичних жанрів. Його новаторство у галузі вокально - хорової музики - це: хорова пісня, мініатюра, поема, баркарола, кантата, духовні твори. Творчі й естетичні засади М. Лисенка, національний стиль його музики справили значний вплив на його послідовників – К. Стеценка, М. Леонтовича, Я. Степового, О. Кошиця, С. Людкевича, О. Ніжанківського, Д. Січинського, Ф. Колесса та ін.

Середина XIX ст. в історії української музики чітко окреслюється як важливий етап, позначений появою нових форм музичного спілкування, зокрема вокально-хорового виконавства, та становленням концертної хорової композиції. У другій половині XIX ст. мистецький процес охоплює всі українські землі. В руслі традицій попереднього етапу працюють М. Лисенко А., Вахнянин, П. Бажанський, І. Біликовський, В. Матюк, С. Воробкевич, П. Сокальський, П. Ніщинський. Одним з вагомих здобутків генерації композиторів цього періоду було поширення ідейно – образного діапазону та інтонаційно – жанрових потенцій народної протяжної пісні, думних розспівів, козацької героїчної пісенності поряд з подальшим опануванням інтонацій міської пісні – романсу , що збагатило музичний тематизм хорових творів.

У становленні української музичної культури після 1917 р. хорове мистецтво відіграло особливу роль. Насамперед хорова музика мала високий статус професіонального мистецтва – репрезентативного, функціонуючого на всіх рівнях суспільної будови. В ній віддавна органічно поєднувалися і динамічно взаємодіяли традиції селянського пісенного побуту, культової музики і концертної хорової практики. До когорти популярних майстрів хорової композиції цього періоду належали К. Стеценко, М. Леонтович, Я. Степовий, П. Синиця, Я. Яциневич, М. Вериківський, П. Козицький, В. Верховинець, М. Скорульський.

В розвитку жанру обробки народної пісні надзвичайно вагома роль належала М. Леонтовичу. Його хорові мініатюри-одна з вершин українського музичного професіоналізму. Лінію хорової мініатюри продовжили у своїй творчості М. Вериківський, М. Колеса, Л. Ревуцький, В. Косенко, Ю. Мейтус.

Значно оновлюються традиційні засоби виразності, в вокально-хорову музику проникають елементи, типові для масових пісень, зростає інтерес до таких жанрових форм, як поема, хорова сценка, сюїта, тема з варіаціями, рондо та ін.

У післявоєнний час відновленню акапельної композиції віддала багато сил нова генерація композиторів - А.Кос-Анатольський, Є. Козак, Г.Жуковський, Г. Майборода, І. Шамо, В Кирейко, М. Дрімлюга, А. Коломієць. На межі 60-х дебютувала плеяда митців, творчість яких позначена пошуком оновлення форм і стилю, - Л. Дичко, Ю. Іщенко, Л. Грабовський, В. Бібік.

Бурхлива хвиля хорового ренесансу в 90-х роках сколихнула усіх – музикознавців, дослідників минулих епох, композиторів, виконавців і, нарешті, величезну слухацьку аудиторію, яка все більше виявляє зацікавленість як до старовинної музики, так і до сучасних опусів. Присвятили свою творчість вокально-хоровій музиці композитори сучасності - В. Зубицький, В. Камінський, М. Шух, О. Яківчук, Г. Гаврилець, В. Рунчак, В. Степурко, Ю. Алжнєв, О. Скрипник та ін.

Сучасна епоха повернула одному з найспівучіших народів світу його справжню історію та древню культуру. І ми знову повертаємося до своїх безцінних скарбів, дарованих нашими предками, - народної пісні та духовного піснеспіву, в яких втілено всю драматичну історію нашого народу. Потреба збереження чистоти прадавніх шарів українського вокально-хорового співу та пошуки нових форм і стилів вокально-хорового виконавства вписуються нині в загальнолюдські завдання, пов’язані з екологією культури, зокрема екологією людської душі.