Педагогические науки/ 2.Проблемы подготовки специалистов

Соченко С.І., Коломієць Ю.В.

ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди», Україна

Аналіз понять педагогічної інноватики

Пошуки вирішення проблем підготовки вчителя до інноваційної діяльності доцільно розпочати аналітичним оглядом понять інноваційних процесів у сфері освіти.

Довгий час інновації розглядали лише в системі економічних досліджень. При цьому вивчалися економічні та соціальні закономірності створення й розповсюдження науково-технічних новацій. Таким чином, інноватика – наука про нововведення, розробку та розвиток теоретичних основ, методології та методів прогнозування і створення інновацій, а також планування та організацію інноваційної діяльності, формувалася спочатку у сфері матеріального виробництва. Але межі нової галузі знань поступово розширились, охопивши згодом і соціальну сферу.

Соціальні нововведення, до яких відносять і педагогічні, порівняно з матеріально-технічними, мають певні відмінності: ширша сфера застосування, вища залежність використання нововведень від групових та особистих якостей користувачів, висока активність інноваторів на всіх стадіях інноваційного процесу. Переваги таких нововведень важко довести, вони не завжди очевидні, об’єктами змін виступають люди, їхні стан, звички, стосунки.

Педагогічні інновації стали предметом спеціального дослідження вчених у 50-х роках ХХ століття на Заході і в останні два десятиліття в нашій країні. Відповідно почала формуватися нова галузь знань – педагогічна інноватика.

До головних завдань педагогічної інноватики як теорії інноваційних процесів в освіті належать:

1) аналіз структури інноваційних процесів, умов їх прискорення;

2) розкриття можливостей управління процесами створення та застосування на практиці педагогічних нововведень;

3) вивчення соціокультурних проблем інновацій.

Поняття «інновація» вперше з’явилось у дослідженнях культурологів ХІХ століття, де ним позначали введення деяких елементів однієї культури в іншу. Цей термін, а також похідні від нього (інноваційні процеси, інноватори тощо) були перенесені з класичних напрямів до вивчення культури в етнографії та археології.

Для педагогіки, особливо вітчизняної, термін «інновація» лишається відносно новим. У цьому бачиться одна з причин існування різних його тлумачень.

На нашу думку, обґрунтування змісту терміну «інновація» як педагогічної категорії неможливе без встановлення його зв’язків з іншими, загальновживаними, усталеними як у теорії, так і на практиці, поняттями.

Термінологічний аналіз понять «педагогічна творчість», «новаторство», «інновація», «інноваційне навчання», «інноваційний експеримент», «інноваційна діяльність», «інноваційна педагогічна технологія» дозволяє нам виділити різні аспекти його розгляду та побудувати на цій основі цілісне уявлення про досліджуваний об’єкт.

Найчастіше даний термін використовується у двох значеннях: «інновація – процес» (процес внесення нового у систему; він розвивається за певними етапами – створення, реалізація, поширення нововведення) та «інновація – продукт» (окремий засіб, ідея, методика, програма тощо). Отже, в інновації розмежовують дві сторони: предметну (що нове створюється, впроваджується) і процесуальну (як відбувається зародження, створення, поширення, опанування, модифікація нового).

Розглядаючи нововведення як процес, виділяють певні етапи його розвитку. У науковій літературі склалася лінійна схема поділу інноваційного процесу:

1) етап зародження нової ідеї або виникнення концепції нововведення (етап відкриття, яке є результатом фундаментальних і прикладних наукових досліджень або раптового «осяяння»);

2) етап винаходу, створення нового, що втілюється у будь – який об’єкт, матеріальний або ідеальний продукт;

3) етап інновації, практичного застосування винаходу, його доопрацювання, одержання стійкого ефекту від нововведення;

4) етап розповсюдження нововведення, широкого його впровадження, дифузії в різні сфери (наступає за умови сприйнятливості до нововведення);

5) етап широкого використання нового продукту в конкретній галузі, пов’язаний з втратою новизни;

6) етап скорочення, рутинізації нововведення, заміни його новим продуктом.

За науковими даними конкретний інноваційний процес має складнішу структуру, не обов‘язково включає всі зазначені вище етапи, характеризується різною тривалістю їх. З моменту наукового відкриття можуть пройти десятиліття, перш ніж воно використовуватиметься.

Як стверджує закон фінальної реалізації життєздатні інноваційні процеси реалізуються стихійно або планомірно. Згідно із законом стереотипізації освітніх інновацій, нововведення з часом перетворюється в стереотип мислення й способу дії, стає бар’єром на шляху реалізації інших прогресивних ідей.

Закон циклового повторення (зворотності) визначає можливість повторного відродження інновацій за нових умов.

Отже, нововведення є динамічною системою, що характеризується внутрішньою логікою (інноваційний процес), закономірним розвитком у часі та взаємодією з навколишнім середовищем (життєвий цикл). Поняття “життєвий цикл” нововведення відбиває його взаємозв’язок із середовищем, а саме вплив останнього на інновацію. Воно включає в себе п’ять стадій: старт, швидкий ріст, зрілість, насиченість, фініш (криза).