“Право”/10. Хозяйственное право
Сергєєв Р.С.
аспирант
кафедри адміністративного та
господарського
права
Одеського Національного університету ім. І.І.Мечникова
У випадку виявлення поміж споживачів-суб'єктів господарської діяльності
правопорушень, передбачених ст. 27 Закону України “Про електроенергетику”[1], у них виникають зобов’язання перед енергопостачальником
щодо відшкодування нанесених збитків. Однак, вирішуючи спір в судовому порядку, на правовому шляху до відшкодування нанесенних збитків
енергопостачальна організація зустрічається
із правовими колізіями, що перешкоджають стягнути в повному обсязі нанесені збитки. Так, при визнанні своєї провини в розкраданні
електроенергії, споживач, проте, доводить суду, що по відношенню до нього повинна бути застосована штрафна санкція за нанесений
матеріальний збиток. Такі ствердження суб'єкта
господарської діяльності пояснюються
винятково бажанням зменшити
суму стягнення, адже відомо, що на розсуд суду сума відшкодування матеріальної
шкоди може бути зменшена, враховуючи складний матеріальний стан споживача (ст.
233 Господарського
кодексу України).
При визначенні розміру збитків, що нанесені енергопостачальної
організації, необхідно керуватися Методикою визначення обсягу та вартості електричної
енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачами правил користування
електричною енергією [2]. Як правило, збитки не є майновою санкцією заздалегідь
визначеного розміру. Саме в цьому полягає універсальність їх застосування.
Проте труднощі у визначенні їхнього розміру зумовлюють складність застосування
зазначеної санкції. Крім того,
законодавець застосовує офіційне тлумачення збитків та певні способи визначення
їхнього розміру.
Складовою частиною збитків, що
підлягають відшкодуванню при невиконанні умов договору про постачання
електроенергії, є збитки від втрати або пошкодження майна. В зв’язку з тим, що
під час виконання договору про постачання електроенергії відбувається фактична
передача власності на споживний об’єкт, ми вважаємо за необхідне визначити
поняття “втрата”, “пошкодження майна” стосовно до предмету договору.
Пошкодження, яке нанесене самому предмету договору про
постачання електроенергії – енергії, може виявитися (а, таким чином, і буде
оцінене) лише побічно, тобто через оцінку реальних збитків, що виникли для
інших цінностей із-за недоліків предмету договору. Звідси ми можемо зробити
висновок, що “пошкодження” самої електроенергії внаслідок неналежного виконання
договору не підлягає безпосередній вартісній оцінці, таким чином, ця шкода
відшкодуванню не підлягає. Що ж стосується збитків, визнаних поломкою і втратою
іншого майна, обладнання, право власності на яке при виконанні договору не переходить
споживачу - суб’єкту господарювання, то вони відшкодовуються за загальним
правилом.
До складу збитків, що
підлягають відшкодуванню, входять і недоотримані в результаті невиконання угоди доходи. Недоотриманими
можуть вважатися доходи, які можна очікувати за нормального розвитку подій у
зв'язку із вжитими заходами і підготуваннями. У зв'язку
з найчастіше гіпотетичним характером очікуваного прибутку відшкодуванню
підлягає тільки та втрачена вигода,
у відношенні до якої потерпілим буде доведена реальна можливість її
одержання за звичайним поребігом подій.
При ухваленні рішення про відшкодування збитків обов'язково
повиннен враховуватися причинний зв'язок між невиконанням зобов'язання за
договором і фактом недоодержання запланованих доходів. При цьому не має значення,
що кредитор одержав
доходи від
інших видів угод,
у тому числі в результаті
наступного перевиконання зобов'язання боржником. В результаті
недопоставки енергетичних ресурсів можливим наслідком буде зменшення обсягу
виробництва (робіт, послуг) і як результат – недоодержання прибутків, а також
збільшення умовно-постійних витрат у собівартості продукції покупця. Такі
витрати також повинні бути відшкодовані, при цьому вони, як і інші суми збитків, на відміну
від неустойки не можуть бути зменшені судом. За загальним правилом
кредитор повинен доводити факт невиконання або неналежного виконання
зобов'язання (недопоставку енергії, несплату), але не провину боржника [3, с. 9]. При цьому, за договором енергопостачання не є підставою для висновків про відсутність провини посилання боржника
на недопоставку енергоносіїв, неякісне обслуговування з боку підрядників і т.п.:
у цьому випадку боржник
зобов'язаний відшкодувати збитки, отримані контрагентом за договором . Якщо ж факт
невиконання (неналежного виконання) зобов'язання не доведений, то боржник
звільняється від майнової
відповідальності саме в силу недоведеності
цього факту.
Разом з тим підлягає урахуванню й вина
кредитора: зокрема , якщо він навмисне або з необережності сприяв збільшенню
розміру збитків
або не прийняв заходів
до їхнього зменшення [4]. Крім того, при визначенні відповідальності боржника за
договором постачання електроенергії необхідно оцінити можливості кредитора щодо зменшення збитку.
Якщо боржник доведе наявність подібної можливості, розмір підлягаючих відшкодуванню збитків буде
зменшений [5, с. 142].
Подібний підхід при відшкодуванні збитків, іменований у доктрині загального права "принципом незапобіжності", за думкою П.Д.Гуйвана [5, с. 148], полягає в тому, що потерпіла сторона у випадку заподіяння
їй збитку повинна своїми діями спробувати зменшити несприятливі наслідки, що викликані порушенням договору.
Незалежно від того, чи почала потерпіла сторона фактично
які-небудь дії, що зменшують її збиток, чи ні, вона має право на відшкодування
тільки тих збитків,
яким вона не змогла б запобігти розумними діями [6, с. 118]. Для відносин
електропостачання вищезазначене має
значення при визначенні
збитків, викликаних
припиненням подачі електроенергії.
На наш погляд , споживач має
право на відшкодування лише
тих збитків,
пов'язаних з порушенням договору продавцем, які не могли бути їм зменшені. При
цьому тягар доведення можливого обмеження збитків покладається на постачального суб'єкта. Застосування цього правила
стимулює потерпілу сторону
зробити все необхідне для зменшення несприятливих наслідків порушення договору, і, таким чином, є економічно
виправданим.
Література:
1. Про електроенергетику: Закон України
від 16.10.1997 р. № 575/97-ВР (із
змінами та доповненнями, внесеними Законом від 27.04.2007 р. № 997-V) // Відомості Верховної Ради України.- 1998.- № 1.-
Ст. 27.
2. Методика визначення обсягу та
вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачами
правил користування електричною енергією: Затв.
постановою
Національної комісії регулювання електроенергетики України від 04.05.2006 року №
562 (із змінами і доповненнями, внесеними постановою Національної комісії регулювання електроенергетики
України від 08.02.2007 року № 154) // www.rada.gov.ua
3. Пушкин А., Сытник А. Договорное право в предпринимательстве.
С.9.
4. п.1.3 Роз’яснення
Президії Вищого арбітражного суду України №02-5/218 від 30.03.95 р. «Про деякі
питання практики вирішення спорів, пов’язаних з відшкодуванням збитків,
завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов’язань за договором
поставки» // Збірник офіційних документів ВАСУ. – Київ: Вид-во Козаки, 1997. С.
126.
5.
Гуйван П.Д. “Правове регулювання постачання
електричною енергією”. Канд.дисертація на здобуття наукового ступеню кандидата
юридичних наук. Харьків. 2000.
6.
Комаров А.С. Ответственность в коммерческом обороте.