Экономические науки/ 16.Макроэкономика

 

Брацлавська О.С.

Аспірантка Київського національного економічного університету ім. Вадима Гетьмана

Людський капітал як чинник  економічного зростання

 

Бурхливий розвиток інформаційного постіндустріального суспільства з надзвичайною гостротою висвітлив питання про пошук нових інтенсивних шляхів, механізмів економічного зростання і факторів, за рахунок яких воно може відбуватися. Особливе місце серед цих механізмів посідає нарощування конкурентоспроможності людського капіталу.

Проведені спеціалістами Світового банку дослідження підтверджують, що у постіндустріальному суспільстві на частку ЛК припадає близько 75% національного багатства, проте у країнах пострадянського простору цей показник складає лише 50%[3,c.42]. А досвід соціально-економічного зростання країн, що не мають значних природних багатств (Тайвань, Сінгапур, Південна Корея), а також країн зі зруйнованою економікою у результаті Другої світової війни (Німеччина, Японія) є яскравим підтвердженням дієвості концепції людського капіталу. Вже зараз у всіх країнах людський капітал визначає темпи економічного зростання і науково-технічного прогресу.

Також за  даними Світового банку, який дослідив 192 країни, тільки 16% економічного зростання в країнах з перехідною економікою спричинено виробничим потенціалом, 20% - природними ресурсами, а 64% зв’язано  з людським і соціальним капіталом. Зараз остання цифра тяжіє до збільшення, оскільки людський капітал – один з найбільш потужних елементів, що дозволяють економіці планомірно рухатись до становлення інформаційного суспільства. Цілком зрозумілою є увага до багатогранності впливу людського капіталу й необхідності створення передумов для його нарощування та відтворення.

Механізм впливу людського капіталу на економічне зростання може бути представлений наступним чином (рис. 1.)

Рис. 1. Вплив людського капіталу на економічне зростання.

 

Отже, бачимо, як активізація творчого потенціалу людського ресурсу, інвестиції в людський капітал впливають на економіку, причому на різних рівнях. Економіка та інвестиції в людський капітал є взаємообумовленими елементами.

Економічне зростання досягатиметься двома шляхами: екстенсивним шляхом (залучення до економічної діяльності додаткових працівників) або інтенсивнішим використанням економічно активного населення. Так, в другому випадку збільшення суспільного багатства здійснюється шляхом зростання продуктивності праці, – вигоди від збільшення економічної ефективності і суспільного багатства, можуть діставатися тій самій  кількості членів суспільства, та вплив такого економічного зростання на людський розвиток буде суперечливим, якщо здобутки людей, які виграли за такого сценарію розвитку, виявляться меншими, ніж утрати тих, які програли.

У цілому з урахуванням екстенсивних та інтенсивних факторів економічне зростання, виражене у динаміці ВВП, залежить від динаміки рівня зайнятості, продуктивності праці і чисельності економічно активного населення. Зміна рівня зайнятості і ві­дображає коефіцієнт розширення можливостей. Економічне зростання може досягатися як через розширення можливостей зайнятості, так і завдяки зростанню продуктивності праці. На збільшення можливостей працевлаштування позитивно впливає збіль­шення ВВП на душу населення, тобто зростання продуктивності праці, але збільшення доходів не означає автоматичного розширення можливостей працевлаштування [5,с.213].

Безпосередня залежність темпів економічного зростання від людського капіталу, зокрема, від його складової частини – освіти підтверджується статистичними дослідженнями. Наприклад, Р. Барро (1997) здійснив подібне дослідження шляхом проведення панельного аналізу на основі спостережень із 100 країн протягом 1965 – 1995 років. Дослідження виявило, що темп економічного зростання позитивно пов’язаний з кількістю років, проведених чоловіками в середній та вищій школах. Якість навчання, яка виражена в оцінках тестування, позитивно корелює з безперервним зростанням[4, с.55].

Ще у  серії досліджень Дж. Мінсера, зокрема, у роботі «Освіта, досвід і заробітки» (1974) вчений пояснює 60% розходжень у рівні доходів впливом освіти, досвіду і числа робочих тижнів, при цьому на освіту припадає 25%.

Також У 2001 інший науковець році М. Вудхолл підвів своєрідний підсумок, дослідивши праці Шульца («Capital Formation in Education» - 1960), Бекера («Human capital: A Theoretical and Empirical Analysis with Special Reference to Education» - 1964),  Псачаропулоса («Returns to Education: An International Comparison» - 1973,) та інших вчених й зробив наступні висновки:

·        державний коефіцієнт окупності капіталовкладень в людський капітал є значно нижчий, ніж приватний;

·        коефіцієнт окупності капіталовкладень є вищим у країнах, що розвиваються, ніж у розвинених країнах;

·        коефіцієнт окупності капіталовкладень в освіту є вищим, ніж середній коефіцієнт окупності капіталовкладень у фізичний капітал – як у країнах, що розвиваються, так і у  розвинених країнах.

У даному контексті необхідно показати точний зв'язок між людським капіталом та економічним зростанням. Є чотири основні моделі економічного зростання з участю людського капіталу модель Х. Узава, Р.Нельсона – Е. Фелпса, П. Ромера, Г. Манківа – Д. Ромера – Д. Уейла, Р. Лукаса, розглянемо дві останні:

1)           Модель Лукаса. Вчений дає два аспекти пояснення людського капіталу. З одного боку розглядається  загальний рівень (h) умінь осіб, зайнятих на виробництві. Даний рівень коливається в інтервалі 0<h<1. Виробничий ресурс - люди з урахуванням властивого їм рівня вмінь: N=N(h). А з  іншого боку, йдеться про середній запас людського капіталу (ha), що формується в суспільстві. Також передбачається, що загальна вигода від запасу людського капіталу не береться до уваги окремими суб’єктами при розподілі часу на власне продуктивну діяльність (u) й нарощення людського капіталу (1–u). Виробнича функція має наступний вигляд:

   ,            (1.)

 

де N(t)c(t)+К(t) – сума витрат на споживання домогосподарств (N(t)c(t)) та на приріст капіталу (К(t)) у певний період; A – постійна величина, що відбиває певний рівень технологій; K(t) – запас фізичного капіталу; [u(t)h(t)N(t)] – показник ефективної робочої сили; – вираження зовнішнього ефекту від запасу людського капіталу для суспільства в цілому.

Як бачимо, виробнича функція (1) відбиває обидва аспекти людського капіталу. Те, що він є проявом певного рівня вмінь (професіоналізму), представлено коригуванням кількості зайнятих N(t) на рівень умінь h(t) та на частку часу, приділеного власне виробничій діяльності u(t).

2)           Модель Г. Манківа – Д. Ромера – Д. Уейла. Дана модель пов’язана з моделлю Р. Солоу, що пояснює економічне зростання через заощадження та приріст  населення. Людський капітал – та змінна, що змогла краще виразити результати регресійного аналізу на основі порівняння між країнами. Також особливістю моделі є те, що людський капітал обмежується середньою освітою, а його рівень оцінюється через прямі витрати уряду, а розвиток наукових знань виражено через змінну g. Людський капітал введено у виробничу функцію наступним чином:

 ,                                  (2.)

 

де H(t) – людський капітал. Також у моделі передбачається, що α+β<1, йдеться про спадну віддачу виробничих ресурсів. З зафіксованого значення α може бути велика кількість значень β[2, с. 22-23].

Вчені встановили чіткий і суттєвий зв'язок між інвестиціями в людський капітал за кожний період і наступним економічним зростанням і продуктивністю праці. Підвищення рівня компетенції на 1% по відношенню до міжнародного середнього показника супроводжується звичайно  2,5% відносним зростанням продуктивності праці  і  1,5%  ростом валового національного продукту на одну особу[5]. Внесок людського капіталу в економічний розвиток є основним і вирішальним.

 

Література:

1.           Козлова В. В., Невмержицький В. І. Вплив людського капіталу на економічний ріст. [Електронний ресурс] // - Режим доступу:

http://intkonf.org/kozlova-v-v-ken-nevmerzhitskiy-v-i-vpliv-lyudskogo-kapitalu-na-ekonomichniy-rist/

2.           Радіонова І. Економічне зростання з участю людського капіталу // Економіка України. – 2009. – №1. – с. 19-30.

3.           Супян В. США: человеческий потенциал и экономика. // Человек и труд. – 2008. – №6. – с.42-45.

4.           Фертікова Т. М. Освіта як фактор економічного зростання в Україні. // Наукові праці. Економіка. – 2006. –Т.40. – с. 54-57.

5.           Human Development report 2007/2008. Fighting climate change: Human solidarity of divided world. [Електронний ресурс] // - Режим доступу: http://hdrstats.undp.org/indicators/10.html