Економічні науки
/ Економіка підприємства
к.е.н. Галгаш Р.А.
Інноваційна діяльність
підприємства пов’язана з взаємодією різних спеціалістів. Крім того в
інноваційній діяльності бере участь множина дуже різних суб'єктів управління –
науково-технічні і проектні організації, виробничі підприємства, органи
державного управління. Вони вступають між собою в управлінські взаємодії, які
забезпечують узгодженість дій в процесі розробки та впровадження інновацій. Інноваційна
діяльність представляє собою специфічний об'єкт управління, з приводу успішної
реалізації якого суб'єкти управління взаємодіють один з одним і координують
свою діяльність з метою створення інноваційного продукту. Тому дослідженню
підлягають не лише зміст і організацію самого інноваційного процесу, а стосунки
між суб'єктами управління, зацікавленими в його здійсненні.
Технологічні параметри
об'єкту інноваційної діяльності у поєднанні з існуючою організаційною
структурою визначають кількість і склад координаційних зв'язків, що
встановлюються між суб'єктами управління з приводу отримання інноваційного
продукту. Вдосконалення організаційних форм інноваційної діяльності вирішує і
питання покращання координації. Економічні умови інноваційної діяльності представляють
своєрідне середовище, в якому функціонують науково-технічні і виробничі організації,
що надає стосункам між ними форму зіставлення економічних інтересів, проблеми інноваційної
діяльності виступають як економічні суперечності. Отже, координація діяльності
економічних суб'єктів повинна забезпечити, перш за все, узгодженість їх
інтересів. Соціально-психологічні аспекти інноваційної діяльності теж позначаються
на стосунках між суб'єктами управління.
Очевидно, що особлива
необхідність в координації інноваційної діяльності зумовлена його специфічністю як об'єкту управління, тим, що він є
вузлом, в якому сходяться різні інтереси багатьох суб'єктів управління.
Вирішальне значення інноваційної діяльності ще більш визначає важливість
високого рівня узгодженості між науково-технічними організаціями, виробничими
підприємствами і органами державного управління.
Координація
передбачає наявність спільної мети. Відсутність спільної мети робить безглуздим
якесь узгодження через відсутність системної єдності між елементами. Кожна
економічна система характеризується цілісністю, цілеспрямованістю, які
виявляються в її елементах, при цьому, як правило, спільна мета, що зв'язує
елементи, трансформується в цілі окремих елементів, що якісно відрізняються від
неї. Але завжди за цими конкретними цілями присутня спільна, об'єднуюча мета. У
загальному випадку координація здійснюється у зв'язку з певною метою або
задачею, діяльність частин організації координується ради спільної мети так,
щоб вся організація в цілому досягала поставленої мети. З одного боку, координують свою діяльність лише
зв'язані спільною метою елементи, а, з іншого, реалізація спільної мети
неможлива без координації.
Координація
передбачає наявність зв'язку між суб'єктами управління. Виражений в
найабстрактнішій формі, зв'язок між двома елементами є перетворенням виходу
одного елементу у вхід іншого. У системах управління зв'язки мають
інформаційний характер, вони означають передачу інформації від одного суб'єкта
управління до іншого. Координація, як процес узгодження діяльності окремих
елементів системи, передбачає встановлення і здійснення певних управлінських
зв'язків, які зі свого боку виражаються в строго певному інформаційному обміні.
Кожен управлінський зв'язок має координаційну суть і в значній мірі спрямований
на забезпечення узгодженості. Але разом з цим можливе і необхідне виділення і
самостійний розгляд цієї групи зв'язків, основний зміст яких складає інформація
з погодження дій суб'єктів управління.
Координація
передбачає здійснення певних дій суб'єктів управління, спрямованих на забезпечення
потрібної узгодженості. Координація – це сфера діяльності або задача вищої
системи управління, в ході якої вона намагається досягти щоб нижчі системи
управління функціонували узгоджено. Це розуміння про активне розуміння
координації, яке треба розповсюдити і на взаємодії між несупідрядними суб'єктами
управління. Координація в цілісному вигляді передбачає не лише наявність суб'єктів
управління, що мають спільну мету і зв'язок між собою, але і їх свідому
діяльність, націлену саме на досягнення узгодженості як між самими суб'єктами,
так і між керованими ними економічними системами.
Впровадження
науково-технічних досягнень часто пов'язане з появою різних протиріч. Основа
суперечностей полягає в специфіці функціонування сучасної виробничої одиниці –
підприємство виступає в двох сферах: як виробник стандартної продукції,
зацікавленої в стабільності виробництва, і як учасник нововведень, що порушують
цю стабільність. Обидві ці функції служать одній і тій же кінцевій меті –
повному задоволенню потреб суспільства і людини; і в той же час вони
протистоять один одному – стабільність виключає зміни, і навпаки. Суперечлива
суть сучасного виробництва виявляється у ряді протиріч, які мають відношення до
впровадження науково-технічних досягнень. Це – протиріччя між поточними і
перспективними інтересами суб'єктів; між локальним і загальним оптимумом; між
окремими організаціями, що створили або впроваджували певне науково-технічне
досягнення. Завданням координації є сприяння при розв’язанні цих протиріч
сучасного виробництва, що приводить до прискорення впровадження нових виробів і
технологій.