Брутян К.С., к.е.н., ст. викладач

Соколінська І.О.

Криворізький факультет

Запорізького національного університету

м. Кривий Ріг, Україна

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРОДОВОЛЬЧОГО РИНКУ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ ПРАВИЛ СОТ

Після вступу України до СОТ ми очікуємо на активізацію переговорів України з Європейським Союзом з приводу створення зони поглибленої вільної торгівлі між цими суб’єктами. Така зона вільної торгівлі передбачає: впровадження нульових тарифів задля вільного руху всіх товарів, послуг і капіталу і в перспективі також руху робочої сили; суттєве обмеження нетарифних бар’єрів у торгівлі товарами через гармонізацію або взаємне визнання технічних стандартів; повне включення сектору і конвергенція внутрішніх регуляторних норм до норм ЄС або найкращої світової практики у торгівлі послугами; відповідність політики щодо конкуренції, корпоративного управління та внутрішнього регулювання ринків принципам, які існують в ЄС, і до окремих стандартів охорони довкілля; надання необхідного супроводу, включаючи технічну допомогу, інвестиції в інфраструктуру, навчання та тренінги [1, с.2].

Організаційна та законодавча основа державного регулювання безпечності та якості харчових продуктів і продовольчої сировини в Україні практично не зазнала суттєвих перетворень з радянських часів. Система, що існує, передусім слугує інтересам державних контрольних органів, а не інтересам суспільства. Така ситуація склалася внаслідок слабкого залучення зацікавлених сторін до розроблення нормативних актів, які нині регулюють функціонування системи.

Неефективна система державного регулювання не спроможна давати гідну відповідь новим викликам, що виникають останнім часом. До таких викликів зокрема належать: зміни в довкіллі; наукові досягнення; розвиток зовнішньої торгівлі та глобалізація ринків; інформатизація суспільства; розвиток біотехнологій.

Українська харчова промисловість пройшла етап екстенсивного розвитку, зумовленого завантаженням потужностей, успадкованих ще від радянських часів. Останнім часом суттєво посилилася конкуренція в галузі. Аби залишатися життєздатними, підприємства змушені диверсифікувати свою продукцію, запроваджувати нові технології, виходити на нові ринки. Аби цей процес тривав, потрібна ефективна система регулювання безпечності та якості харчових продуктів. Ефективна система, з одного боку, повинна убезпечити споживачів від появи на ринку небезпечної для їхнього здоров’я продукції та забезпечити надання правдивої інформації про неї, а з іншого - надати можливість виробникам із найменшими витратами отримати підтвердження про безпечність та якість їхньої продукції. Виконання цих цілей неможливе без докорінних змін у законодавчому й організаційному забезпеченні функціонування системи регулювання безпечності та якості харчових продуктів [1, с.3].

З 2000 року Європейській Союз розпочав широкомасштабну реформу системи державного контролю продовольчої продукції. 29 квітня 2004 року схвалено одразу п’ять законодавчих актів Євросоюзу, що регулюють питання безпечності продовольчої продукції. Ухвалений Регламент Європейського Союзу щодо офіційного контролю продовольства відповідає більш ускладненим вимогам до захисту здоров’я та інтересів споживачів, з одного боку, і потребам економічного розвитку. Очевидно, Україні на її шляху інтеграції до ЄС варто використати досвід Євросоюзу.

Більшість положень європейського продовольчого законодавства базуються на положеннях Угоди із санітарних і фіто санітарних заходів (СПС) Світової організації торгівлі. Пунктом 2 Статті 2 цієї Угоди визначається: «Члени СОТ повинні забезпечити, щоб будь-який санітарний чи фіто санітарний захід застосовувався лише в обсязі, необхідному для захисту життя чи здоров’я людини, тварин чи рослин, базувався на наукових принципах і щоб його дія не продовжувалася без достатніх наукових обґрунтувань» [2]. Враховуючи досвід країн членів СОТ, можна стверджувати, що саме питання некоректного використання цієї статті Україною можуть спричинити додаткові труднощі для просування української продукції на зовнішні ринки.

На думку експертів, останнім часом передбачається стійка тенденція збільшення кількості заходів з державного контролю за діяльністю підприємств, що працюють в АПК, замість удосконалення наявних або заміни неефективних більш ефективними. Сучасна система контролю продовольчої продукції в Україні: не має чітко встановленої організаційної структури, що призводить до дублювання функцій різними контрольними органами, створення додаткових перешкод для підприємств, неефективного використання бюджетних коштів і неузгодженості дій між цими органами; не має системи оцінки результативності й ефективності заходів, що вживаються контрольними органами; лягає суттєвим фінансовим та організаційним тягарем на підприємства, які змушені платити за здійснення державного контролю двічі і більше разів спочатку у держбюджет через податки, а потім безпосередньо цим контрольним органам або іншим організаціям, що співпрацюють з ними.

Система контролю продукції агропромислового комплексу не тільки гальмує розвиток сектору, а й може стати нездоланним бар’єром для експорту продукції. Згаданим Регламентом Євросоюзу щодо офіційного контролю продовольчої продукції встановлено новий ускладнений порядок допуску продукції агропромислового комплексу в Євросоюз.

Отже, експорт української харчової продукції до ЄС буде можливий лише за умови існування в ній системи офіційного контролю, яка забезпечує рівень захисту споживачів, еквівалентний тому, який існує у ЄС [1, с.3-4].

Список використаних джерел

1. Шумило О. Проект для обговорення. Реформування системи державного регулювання безпечності та якості харчових продуктів у контексті угоди про поглиблену вільну торгівлю з ЄС, Міжнародний центр перспективних досліджень. – листопад 2006 року. – 11 ст. http://www.icps.com.ua/files/articles/44/50/FTA_food_safety_sd_red.pdf

2. СОТ.  Угода. Міжнародний документ  вiд 15.04.1994 . – http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.nreg