Плукар Л.А.,

Інститут регіональних досліджень НАН України (м.Львів), Україна

СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ІНТЕГРАЦІЇ У БАНКІВСЬКІЙ СФЕРІ УКРАЇНИ

Процеси злиття та поглинань банків, як інструмент перетворень у банківському секторі, набули значного поширення в багатьох країнах протягом останніх десятиліть. До основних чинників, що визначають їхню необхідність і доцільність, відносять: підвищення рівня капіталізації банків, зниження рівня витрат і собівартості банківських послуг, вихід на нові ринки; збільшення частки банку на ринку кредитів, депозитів та інших видів банківських послуг.

Світова фінансова криза спричинила нову «хвилю» інтеграційних процесів (злиттів і поглинань) в банківській сфері. Причому, така вимушена активізація зазначених процесів спрямована не лише на досягнення вище перелічених цілей, а радше на порятунок банків, які опинилися у фінансовій скруті. Експерти, які аналізують сучасні тенденції у сфері злиття і поглинань, констатують факт про суттєві відмінності між сучасними поглинаннями, зумовленими необхідністю, і традиційними альянсами. Подальше існування низки провідних іноземних банків залежить сьогодні від ефективності здійснених угод злиття чи поглинання.

Основні шляхи створення міжбанківських об’єднань базуються як на добровільному об’єднанні самостійних банків (злиття), так і на прямому підпорядкуванні, централізованому управлінні й залежності (поглинання). Перший шлях з більшою вірогідністю буде використовуватися самостійними, фінансово стійкими банками, які прагнуть об’єднати свій бізнес, а другий є характерним для значно слабших кредитних установ, які неспроможні протистояти впливу фінансової кризи і погоджуються на поглинання. Для банку – потенційного об’єкту поглинання – ймовірні (негативні) наслідки такої угоди зводяться, в основному, до встановлення цінового діапазону, в якому може знаходитися узгоджена сторонами вартість банку, який поглинається. Для банку-покупця і банків-учасників угоди злиття діапазон можливих ризиків є значно ширшим. Виділяють дві групи негативних наслідків, пов’язаних: з досягненням функціонально-стратегічних цілей угоди (розширення ринку, диверсифікація діяльності тощо); при поглинанні – з придбанням, а при злитті – з переходом на основі правонаступництва до нової юридичної особи права на матеріальні і нематеріальні об’єкти власності банків, які беруть участь в угодах злиття і поглинань [1].

До інших чинників, що негативно впливають на результати реорганізації банків відносять: непродуману стратегію реорганізації банків, відсутність у робочої групи менеджерів фахових знань і досвіду у цій сфері, розходження корпоративних культур, несумісність інформаційних систем, недостатній обсяг інформації про об’єкт поглинання чи злиття.

Варто зауважити, що досягнення позитивного ефекту у процесі об’єднання можливе в результаті ретельного планування інтеграції всіх напрямів діяльності банків, оцінки витрат і організації системи управління ризиками, що супроводжують процеси реорганізації.

Станом на 01.07.2011 р. в Україні у стані ліквідації перебуває 18 банків, які належать до ІІІ та ІV групи банків. Саме такі банки є основними претендентами на злиття з більш ефективно працюючими банками. Враховуючи ситуацію, що склалася, найбільш ефективним способом реструктуризації проблемних банків стає їх злиття з іншими банками – резидентами. Таке вирішення даної проблеми мало місце у 80-х роках у США, та у 1994 році – у Мексиці.

Щоправда, як зазначає більшість науковців, на сьогодні в Україні спостерігається не злиття банків, а поглинання нестабільних малих чи середніх банків більш великими банками. Так, за 2010 рік один з найбільших банків України, Перший український міжнародний банк, почав процес поглинання активів Донгорбанку, який належить до банків ІІІ групи. В свою чергу така ситуація призводить до зменшення кількості регіональних банків, які стають просто філіями великих банків із головним офісом в Києві. Більш бажаним було б об’єднання невеликих банків в межах одного регіону і створення на їх основі одного великого банку, який би забезпечив ефективний розвиток даного регіону. Таким чином, і невеликі банки були б „врятовані”, і інтереси кредиторів і акціонерів були б задоволені, і забезпечено стабільність банківської системи регіону.

Крім того, навіть у випадку злиття невеликих банків з якісними активами суттєво збільшиться розмір їх активів та депозитів, зросте ринкова вартість акцій новоствореного банку.

Таким чином, злиття хоч би і невеликих банків надає можливість значно стабілізувати їх фінансове становище, а саме:

- значно зросте розмір капіталу банку, а значить і стійкість та конкурентоспроможність банку;

- підвищується обсяг та якість банківських послуг, зростає їх доступність;

- забезпечуються інтереси кредиторів та акціонерів банку, зменшуються адміністративні витрати;

- виникає перспектива значно розширити філіальну мережу та впровадити новітні технології;

- зростає кількість клієнтів, величина депозитних вкладів, обсяг наданих кредитів та якість кредитного портфеля;

- залишається можливість зберегти висококваліфікованих банківських працівників.

Більше того, реорганізація банків шляхом злиття сприяє захисту інтересів вкладників, сприяє збереженню коштів населення, а отже і запобігає зниженню рівня життя населення.

А втім, як зазначає багато науковців, у випадку зменшення кількості малих банків може зрости монополізація на фінансово-кредитних ринках, послабитися міжбанківська конкуренція та з’явитися чимала кількість небанківських інститутів, які характеризуються значно слабшим контролем з боку наглядових органів.

Утім, у багатьох розвинених країнах спостерігалося небажання стимулювати дані процеси. Основна причина – прагнення діючого менеджменту не втратити контроль над банками, або у зв’язку із діями інших груп, чиї інтереси пригнічуються.

Процеси злиття та поглинання можуть активізуватися до кінця 2011 року в банківському секторі України, де близько чверті банків поки не виконують вимоги про збільшення регулятивного капіталу до мінімального розміру 120 млн гривень (15 млн доларів), а 20% установ завершили 2010 рік зі збитками, сказав представник Національного банку.

"Процеси реорганізації банків шляхом приєднання відбуваються на Україні з 2000-х років, але ще не стали поширеною практикою", - сказав заступник голови Національного банку Ігор Соркін. Зокрема, в 2010 році тільки Перший український міжнародний банк, який входить у групу найбільших, отримав дозвіл на приєднання меншого за розміром активів Донгорбанку.

"Рішення про реорганізацію банків шляхом злиття або приєднання можуть ухвалити власники банків, які до 1 січня 2012 року не досягнуть необхідного мінімального розміру регулятивного капіталу 120 млн гривень", - сказав Соркін. За його словами, сьогодні регулятивні капітали 43 з 176 діючих в країні банків залишаються нижчими за цільову позначку [2].

Злиття і поглинання можуть вирішити проблему недостатньої ліквідності у проблемних банків і забезпечити отримання певних вигод стабільним і фінансово стійким банкам при умові максимально відповідального підходу до планування даних угод і ретельного вироблення стратегії подальшої інтеграції.

Література:

1. Балянт Г. Ефективність злиття і поглинань банків // http://nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vchnu_ekon/2009_2/zmist.files/01.pdf

2. Нацбанк України: процеси злиття і поглинання банків можуть активізуватися // http://news.finance.ua/ua/~/1/0/all/2011/03/01/229669