Система освіти школярів Буковини другої половини ХІХ: адресат впровадження фізичного виховання

О.О. Цибанюк

Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича

Актуальність теми. Пріоритетним завданням системи фізичного виховання у світлі рекомендацій Національної доктрини розвитку освіти в Україні та в низці дотичних державних документів і програм означено формування відповідального ставлення людини до власного здоров'я як до найвищої індивідуальної та суспільної цінності.

У сучасних соціо-культурних умовах в Україні склалася критична ситуація зі станом здоров'я, оскільки несприятливі природні умови стали причиною зростання захворюваності всіх верств населення.

Радикально змінити ситуацію за рахунок чинної традиційної системи охорони здоров'я населення неможливо через брак коштів на її розвиток та інші фактори. Функціонування системи фізичного виховання супроводжується кризовими явищами, зумовленими об'єктивними факторами, які унеможливлюють результативність фізичного виховання дітей і молоді. Це, насамперед, відсутність у школах належного медичного контролю за станом здоров'я учнів, недостатнє навчально-методичне забезпечення процесу фізичного виховання, що становить від потреби лише 17,6%; зменшення кількості спортивних майданчиків у краї з 1097 у 2000 році до 1076 у 2007 році; скорочення гімнастичних містечок із фізкультурним обладнанням на десять одиниць та ін. [6].

Таким чином, для забезпечення ефективного функціонування системи фізичного виховання школярів в умовах радикальної мінливості українського суспільства виникає гостра потреба у створенні та використанні нових механізмів управління, регулювання і саморегулювання на державному, регіональному та місцевому рівнях і в закладах освіти. Адже саме фізичному вихованню відведено роль суспільного фактора адекватного реагування на порушення здоров'я школярів, дестабілізацію їхньої поведінки та зміну життєвих орієнтацій. Успішність управління закладами освіти щодо забезпечення фізичного виховання учнів узалежнена від ґрунтовної обізнаності його організаторів і виконавців з напрацюваннями в управлінських рішеннях педагогів другої половини ХІХ – перших десятиріч ХХ століття. А саме періоду зародження організаційно-педагогічних факторів управління освітою в напрямі загальнодемократичних тенденцій суспільного поступу розвинених європейських країн, у т.ч. й Австро-Угорщини.

І цілком логічно, що на сучасному етапі дослідники щораз наполегливіше спонукають до пошуку відповідей на злободенні питання в спадщині представників історико-педагогічної думки сучасної України. Напрацювання вчених у галузі розв'язання проблем управління системою освіти Буковини загалом (Л. Кобилянська, І. Ковальчук, Д. Пенішкевич) і фізичним вихованням школярів зокрема (А. Андрійчук, Н. Гнесь, М. Гуйвонюк) вирізняються спробами довести ефективність запозичення здобутків учених минувшини сучасною українською педагогічною наукою.

Завдання дослідження: визначити етапи й охарактеризувати особливості впровадження соціальної практики фізичного виховання школярів як самостійного навчального предмета в систему освіти Буковини досліджуваного періоду.

Виклад основного матеріалу. Фахівці теорії управління освітою та фізичною культурою (К. Воронова, О. Жданова, М. Олійник) формулюють функцію нововведення (впровадження), такою, на основі якої управління виступає фактором змін і вдосконалення всіх процесів, що відбуваються в системі. Використовуючи сучасні дослідження у галузі теорії управління фізичною культурою та спорту як суспільного явища, визначаємо впровадження фізичного виховання в систему освіти школярів Буковини досліджуваного періоду як організаційний процес [5, С. 55].

На основі проаналізованих архівних джерел, законодавчої бази, друкованих матеріалів першим хронологічним етапом впровадження фізичного виховання в систему освіти школярів Буковини цілком слушним розглядаємо 1849-1870 рр. – етап впровадження фізичного виховання (гімнастики) як обов'язкового предмета в зміст освіти регіону, а саме, в навчальні плани гімназій за „Організаційним нарисом гімназій та реальних шкіл в Австро-Угорській імперії”, де в розділі „Загальні положення” (параграфи 1-3) сформульовано мету гімназій як середніх навчальних закладів. Другий розділ „Навчальний план закладів освіти” декларує зміст освіти: § 18 визначає серед 11 обов'язкових предметів гімнастику, а §50 виокремлює загальнокультурні предмети в системі середньої освіти: малювання і креслення, співи, гімнастику як обов'язкові предмети для гімназій. Окремі розділи нарису для реальних шкіл гімнастику як предмет не передбачають, мотивуючи це метою навчання в реальній школі – отримання професійних знань і навичок [2; 3].

ІІ етап (1870-1889 рр.) – становлення системи фізичного виховання школярів народних шкіл та закладів середньої освіти. Важливою віхою впровадження фізичного виховання виокремлюємо ІІІ етап (1890-1909 рр.) – затвердження розпоряджень „Про введення забав молодіжи шкільної”, „Про заснування, утримування та відвідування народних шкіл” з приписами про упорядкування шкільних приміщень та опікування здоров'ям у них.

ІV етап (1910-1918) – період призначення Крайовою шкільною радою інспектора з гімнастики та введення військових вправ у програму навчання середніх шкіл. Зазначимо, що подана періодизація є умовною, утім, виокремлені нами етапи уможливлюють показ еволюції становлення і розвитку системи фізичного виховання на Буковині в досліджуваний період.

Використовуючи результати наукового дослідження М. Олійника до основних компонентів впровадження нововведень, відносимо об'єкт, адресат і суб'єкт впровадження. В нашому дослідженні об'єктом визначаємо фізичне виховання як навчальний предмет, що вводився в зміст навчальних програм тодішніх навчальних закладів.

Визначаємо, що систему освіти краю правомірно розглядати як сформований адресат для впровадження фізичного виховання у формі самостійного навчального предмета. Показовим розглядаємо і той факт, що гімнастику передбачали й окремі розділи плану проекту для реальних шкіл, мотивуючи вибір цього предмета доцільністю вивчення в реальній школі в комплексі з отриманням професійних знань і навичок [3, С. 38]

Суб'єктом впровадження визначаємо органи та осіб, що беруть участь на всіх етапах впровадження фізичного виховання в краї, а саме: Міністерство віросповідань та освіти, Міністерство оборони, Крайова шкільна рада, повітові шкільні ради, місцеві шкільні ради, дирекції та викладацький склад навчальних закладів.

Організаційна характеристика управлінського процесу впровадження фізичного виховання школярів як об'єкт у систему освіти регіону досліджуваного періоду передбачає виокремлення логічних послідовних етапів, зокрема характеристику (діагностику) проблеми, аналіз стану, виявлення критеріїв та обмежень прийняття рішення, впровадження інновації, встановлення зворотного зв'язку, систематичний контроль за системою, обговорення умов для оптимізації процесу управління [5, С. 39-40].

Впровадження здійснюється та забезпечується на основі механізму, здатного забезпечити впровадження нового в реальне середовище, подолати його опір [4]. Отже, враховуючи особливості процесу, змоделюємо 4 етапи механізму впровадження фізичного виховання як предмета в систему освіти школярів регіону як управлінського процесу: 1) аналіз стану системи освіти школярів Буковини як адресата впровадження інновації. 2) Характеристика (діагностика) європейських тенденцій організації фізичного виховання школярів. 3) Забезпечення процесу впровадження нормативно-законодавчою базою. 4) Систематичний контроль за системою фізичного виховання школярів регіону.

Одним із суб'єктів впровадження фізичного виховання у зміст освіти Буковини у другій половині ХІХ сторіччя стала Крайова шкільна рада як найвища наглядова установа, яка була не лише сполучною ланкою між міністерством і школами, а могла діяти самостійно. Крайова шкільна рада, відповідно до цього закону, складалась з голови „ландесшефа”, заступника, двох членів крайового відділу, шкільних інспекторів, чотирьох священиків різних конфесій, двох представників викладацького складу та делегованого члена Чернівецької міської ради. Наступним завданням визначаємо звітування Міністерству віросповідань та освіти про стан системи освіти в регіоні.

Для нашого дослідження цікавим є факт підпорядкування освіти світському органу (Крайова шкільна рада), оскільки „церковний уряд” втрачав повноваження здійснювати нагляд за освітою.

Робота гімназій базувалася на засадах „Організаційного нарису” і нормального навчального плану, що діяв з незначними, внесеними згодом, змінами аж до 1909 р. У 1895/96 навчальному році 1883 буковинці отримали середню освіту у трьох гімназіях: Чернівецький, Радовецький та Сучавській. В 1896 році за резолюцією уряду засновано другу німецьку гімназію в Чернівцях, 1904 року – Кіцманську двомовну (українська, німецька), а 1909 року україномовну гімназію у Вижниці [1, Арк. 11-14; 18-21].

Заснування в 1875 р. університету в Чернівцях дало поштовх до розширення мережі середніх шкіл у краї. Поширення на Буковині фахових і загальноосвітніх знань сприяло розвиткові класичних середніх навчальних закладів і зародженню нових – реальних гімназій, започаткуванню жіночої освіти (відкриття дівочих ліцеїв).

Як свідчать архівні джерела, приблизно за 10 років ХХ сторіччя кількість державних середніх шкіл у краї збільшилась майже вдвічі: створено державні гімназії у містах Серет, Гура-Гумора, Кімпилунг та низку приватних навчальних закладів: реальну гімназію в місті Сторожинець (1906), гімназію у Вашківцях (1912) [1, арк. 4].

Розпочалось розгортання мережі дівочих закладів, а 1898 року на базі вищої дівочої школи розпочав свою діяльність дівочий ліцей, тип якого передбачав вивчення мов і природничих дисциплін. По закінченні закладу дівчата мали право викладати в народних школах або вступати до університету як слухачки, з 1910 року в ліцеї були введені дворічні курси для складання гімназійного іспиту зрілості, що давало право вступу на світські факультети університету. Передвоєнні статистичні дані свідчать про те, що в 1914 році в регіоні із 14 державних середніх шкіл було 9 класичних, 1 реальна гімназія, 1 реальна школа, 3 жіночі ліцеї із загальною кількістю 6617 учнів. Із 10 приватних середньоосвітніх закладів діяло 2 класичні і 3 реальні гімназії та 5 жіночих ліцеїв [7].

Отже, підсумовуючи вищеозначене, визначаємо систему освіти школярів Буковини другої половини ХІХ – початку ХХ століття як сформований адресат впровадження фізичного виховання як навчального предмету.

Література:

1. ДАЧО. – Ф. 3. – Краевое управление Буковины. – Оп. 1. – ед. хр. 29244. – Таблицы и переписка с уездными управлениями и Черновицким городским магистратом об имеющихся частных школах. – 1912-1914. – на 72 л.

2. ДАЧО. – Ф. 211. – Краевой школьный совет. – Оп. 1. – ед. хр. 13. – Переписка с уездными школьными советами о введении физкультуры как предмета преподавания в начальных школах. – 1869-1871. – на 36 л.

3. ДАЧО. – Ф. 211. – Краевой школьный совет. – Оп. 1. – ед. хр. 23. – Переписка с Министерством культов и просвещения с дирекцией педагогического училища о замещении вакантных должностей преподавателей, о занятиях по французскому языку и физкультуре, об оборудовании. – 1869-1871. – на 117 л.

4. Олійник М.О. Теоретичні і методичні основи управління фізичною культурою і спортом в Україні: автореф. на здобуття наук. ступеня канд. наук з фізичного виховання і спорту: 24.00.02 / Олійник М.О. – Київ, 2000. – 18 с.

5. Организация физкультурно-массовой работы с населением по месту жительства / [под об. ред. И.И. Переверзина]. – М., 1973. – 55 с.

6. Статистичний щорічник Чернівецької області (2005). – Чернівці – 2006. –34 с.

7. Engelbrecht H. Geschichte des osterreichischen Bildung-wesens / Engelbrecht H. – Wien, 1984.

B.3. – 1984. – 552 s.

B.4. – 1986. – 645 s.