Экономические науки/Экономика АПК

К.е.н. Дуброва Н.П.

Дніпропетровський державний аграрний університет

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ АГРАРНОГО СЕКТОРУ УКРАЇНИ

Аграрні реформи, які відбулися та продовжують відбуватися у більшості постсоціалістичних країн, мають важливе значення для загальних змін їх суспільно-політичних систем. Наслідки таких реформ мають свої позитивні і негативні сторони. У більшості країн (Чеська Республіка, Польща та ін.) результати аграрних реформ визнані результативними, в Україні навпаки завели у глухий кут. Україна, яка має сприятливі кліматичні умови для сільськогосподарського виробництва, внаслідок технологічної відсталості та нераціональної організації аграрного сектору сьогодні не в змозі забезпечити своє населення доступною за ціною і достатньою за стандартними нормами харчовою продукцією. Виробництво сільськогосподарської продукції на душу населення скоротилося в 2007 р. порівняно з 1990 р. на 40%. На внутрішньому ринку спостерігається домінування імпортної продукції, внаслідок її більш високої конкурентоспроможності, досягнутої за рахунок використання більш передових, ніж в Україні, технологій.

Разом з тим, реформи в сільському господарстві проводилися, передусім, задля ліквідації існуючих крупних колективних і державних господарств, розпаювання землі та створення фермерських господарств. Однак, останні не виправдали сподівань про створення ефективного аграрного сектору, а за час реформ село втратило 2/3 парку тракторів, зернозбиральних комбайнів і вантажних автомобілів. Виробництво продукції сільського господарства забезпечують господарства населення, яке, в основному, використовує примітивне ведення господарства. Тобто, в Україні виробляється понад 60% сільськогосподарської продукції, а деяких її видів – до 90 відсотків і більше.

Таким чином, найбільш суттєвими результатами реформування українського села стали: катастрофічне падіння виробництва сільськогосподарської продукції, детехнологізація і деіндустріалізація аграрного сектору.

За умов збереження існуючої архаїчної організації сільського господарства України, виробник відтиснутий від її покупця численними перекупщиками, кабальними кредитам на придбання техніки, добрив та паливо-мастильних матеріалів, практично не можливо використовувати і замовляти наукові розробки. В, основному, аграрії вирощують ті культури, які дають найбільший дохід (пшениця, соняшник), тваринницька галузь нерентабельна для більшості невеликих фермерських господарств.

За таких умов створити в Україні в найближчій перспективі сучасне ринкове інноваційне сільське господарство, здатне забезпечити в повному обсязі потреби населення в продуктах харчування та успішно конкурувати з аграріями інших країн, фактично неможливо. Тому на даному етапі уряд країни випустив ряд законопроектів, що мають за мету поліпшити ситуацію в аграрному сектору шляхом створення економічних, правових, організаційних, соціальних та інших умов для спрямування реформ на забезпечення інноваційного розвитку даного сектору економіки. У підтримку даних реформ слід відзначити, що країна має відповідний науковий потенціал, який не тільки зберігся, а й постійно поновлюється. З 1991 р. він скоротився лише в 1,3 рази, в той час як загальна чисельність дослідників країни скоротилася у 2,6 рази. У цілому, зменшення чисельності дослідників в аграрному секторі було менш значним, ніж скорочення самого аграрного сектору, включаючи обсяги виробництва продукції, розмір ріллі, а також чисельність осіб, зайнятих в цьому секторі.

Як зазначається Стратегією інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки, в умовах глобалізаційних викликів в інтересах аграрного сектору сьогодні працює понад 11 тис. науковців (15% загальної чисельності науковців країни), в тому числі 2,1 тис. докторів і кандидатів наук, понад 200 академіків та членів-кореспондентів. Аграрний сектор обслуговує державна Українська академія аграрних наук, в складі якої понад 120 наукових установ. На потреби цього сектору працює добре розвинута система навчальних закладів.

Проблема полягає в тому, що дуже низьким залишається рівень затребуваності результатів аграрної науки сільськогосподарським виробництвом, що закономірно призводить, також, до зниження якості її функціонування. Головна причина полягає в тому, що в Україні практично не сформувалися крупні сільськогосподарські підприємства (їх дуже мало) і не відбулася ринкова інтеграція фермерських господарств. До того ж в аграрному секторі набирає обертів тенденція скуповування торговельним, фінансовим та промисловим капіталом корпоративних прав засновників сільськогосподарських підприємств, що призводить до відчуження значної кількості угідь із сільськогосподарського виробництва.

На цьому тлі бідними себе вважають 85% українців. Розрив між статками багатих і бідних – 40:1. Коли людина відчуває себе бідною, їй важко думати про далеке майбутнє, бо треба дбати про важке сьогодення. В державі, де немає стабільності, люди змушені жити одним днем. На цьому дедалі більше паразитує популізм. Тому, на наш погляд, Україна має створити новий підхід до аграрної політики, спрямований на забезпечення промислової безпеки, підтримці усіх сфер агропромислової системи, особливо сільськогосподарських виробників. Особливістю такої аграрної політики мають бути державні гранти (пряме фінансування) тих сільгоспвиробників, які приєднуються до державних програм розвитку аграрного сектору і сільських територій. Саме такий підхід забезпечить продовольчу безпеку країни і розвиток сільського господарства на інноваційній основі.