Психология и
социология /13. Современные
технологии социологических
опросов
К. с. н.
Дікова-Фаворська О. М.
Житомирський
економіко-гуманітарний інститут
Міжнародного
університету «Україна»
Особливості розвитку соціальної суб’єктності осіб з
вадами здоров’я: соціологічні виміри
Проблеми
інвалідності серед інших соціально-економічних і соціально-політичних проблем
сучасного світу є достатньо актуальними для будь-яких країн і народів, що
вимагає уваги урядів і громадськості різних держав у напрямку пошуку, розробки
і впровадження адекватних моделей суспільного устрою, оптимально пристосованих
до потреб осіб з функціональними обмеженнями здоров’я з урахуванням ресурсних
та інших можливостей суспільств, в яких вони існують.
Актуальність
дослідження соціальних проблем дітей-інвалідів пояснюється стійкою динамікою
підвищення інвалідності серед дітей. На сьогоднішний день в Україні
інвалідність мають понад 2,5 млн. людей, з них – приблизно 168,12
тис. дітей. 1,6% дітей у нашій країні є недостатньо дієспроможними [2, с. 208].
Важливу особливість цієї проблеми становить те, що близько 80% дітей з
функціональними обмеженнями виховуються у сім`ях громадян, решта – в інтернатних закладах [1;5].
Надзвичайної
значущості набуває соціально-психологічна
реабілітація людей з особливими потребами як спосіб їх інтеграції в
суспільство, як механізм створення рівних можливостей інвалідам для того, щоб
бути соціально затребуваними. Ця проблема актуалізується не тільки тому, що за
останній час збільшилась кількість людей, що мають значні фізичні та психічні
відхилення, а ще й тому, що дана категорія населення має низький рівень
матеріального забезпечення, а також є морально незахищеною.
У
кризовому суспільстві, яким є сучасна Україна, проблема самореалізації
дітей-інвалідів, нерівного доступу до освіти людей з особливими потребами,
адекватного використання їх кар’єрного ресурсу у відповідності до їх потреб і
можливостей все у більшій мірі виходить на передній план розробки спеціальної
соціологічної теорії та підвищення ефективності соціальної роботи.
З
точки зору окремого члена суспільства соціальне поле, або, інакше кажучи, міжособистісний простір, в
якому розвивається і проходить життя кожної людини, має безліч складових, так званих контекстів:
сімейний контекст,
де проходить дуже важлива частина життя; ровесники,
товариші по іграх у дворі і на спортивному майданчику; коло сусідів; контекст виховання і навчання (дитячий садок, школа,
університет); професійний контекст
і відповідне оточення в установі або на виробництві; контекст дозвілля, тобто контекст на грунті відпочинку і розваг,
наприклад, в кіно, на дискотеці; рекреаційний
контекст, в який людина входить, відвідуючи тренажерний зал або басейн,
тобто контекст, пов'язаний з відновленням здоров'я; спортивний контекст – у випадку, якщо
людина – член футбольної команди; релігійний контекст, наприклад, при відвідинах богослужіння або
паломництва; політичний контекст,
коли людина бере участь в голосуванні, виборах, в організації страйку тощо; економічний контекст, в який людина
входить, щось купуючи або вносячи гроші в банк; правовий контекст, в якому людина проявляється, коли виступає в
суді, платить штраф, підпадає під дію якогось указу та інші. Звичайно, це не
весь перелік можливих варіантів, але для соціології важливо, що людина ніби
постійно «кружляє» в цих контекстах, виходить з одного і потрапляє в інший,
опановуючи «нове» суспільство, оточення. При цьому вона взаємодіє з людьми, що
займають інші позиції, грають інші ролі; людина стикається з іншими «правилами
гри», діє, при цьому сама впливає на групу, сприяє трансформації, модифікації і
викликає різні наслідки і події. Це особливо важливо для розуміння специфіки
взаємодії з оточенням людей з функціональними обмеженнями, адже вони, як і
здорові люди, постійно «кружляють» у цих контекстах, проте правила гри їм
коректують ті особливі потреби, які часто ускладнюють або, навіть,
унеможливлюють задоволення певних потреб в існуючих умовах [6].
У кожної людини є власне коло контекстів, в яких вона
бере участь. Окрім сімейного і професійного, які мають універсальний характер,
оскільки охоплюють всіх людей, інші контексти створюють унікальну для кожної
конкретної людини конфігурацію. Враховуючи, що у кожної людини є своя власна
ієрархія цінностей, кожна особистість сама вирішує, що для неї найважливіше:
сімейне життя, кар'єра, розваги, робота, тренування тощо. Саме завдяки
різнорідності контекстів, унікальності їх індивідуальних комбінацій, життя
виявляється цікавим і в той же час складним.
Людський індивід, з одного боку,
є соціально універсальним, але з іншого – він особистісний. Індивідуальність виявляється у своєрідності
соматичних, психічних, інтелектуальних потреб та здібностей. Завдяки самооцінці особистості вдається здійснювати контроль за реальною здатністю критично кваліфікувати
власні мотиваційні стани, рівні домагань. За
рахунок динамізації особистісно-мотиваційної сфери самооцінка виконує
функції: саморозуміння, самоуправління, самовиправлення та
самозбереження. Тому нас цікавило, як в ході культурно-дозвіллєвих практик особам
студентського віку вдається задовольняти свої потреби у самореалізації,
особливо, коли це стосується осіб, які мають функціональні обмеження здоров’я.
На
основі всеукраїнського опитування «Становище студентської молоді в Україні»,
проведене за участю автора у 2008 році ( n=5103) вдалося виявити найбільш значущі проблеми, потреби та
потенціальні можливості українського студентства з функціональними обмеженнями
здоров’я. Були опитані пропорційно групи студентів з добрим станом
здоров’я, поганим здоров’ям і хронічними захворюваннями. Аналіз даних свідчить
про те, що найбільш привабливими для студентів незалежно від стану здоров’я є
такі заняття: зустрiчi з друзями, коханою людиною; прогулянки містом; прослуховування музичних записiв; просто
вiдпочинок (полежати, нiчого не робити); перегляд телевiзiйних передач; вiдвiдування
Internet-сайтiв,спiлкування в Internet; спорт i спортивнi iгри; вiдвiдування
кiнотеатрiв; вiдвiдування кафе, барiв; вiдвiдування нiчних клубiв, дискотек. Заняття,
що приваблюють студентів з добрим станом здоров’я, згруповані у 9 груп: І. – Зустрiчi
з друзями, коханою людиною, які приваблюють 91% студентів; ІІ. – Прогулянки
містом; прослуховування музичних записів; просто вiдпочинок (полежати, нiчого
не робити); перегляд телевiзiйних передач – приваблюють від 70% до
80% студентів; ІІІ. – Вiдвiдування Internet-сайтiв, спiлкування в
Internet; спорт i спортивнi iгри – обрали 60-70%; ІV. – Вiдвiдування
кiнотеатрiв; вiдвiдування кафе, барiв; вiдвiдування нiчних клубiв,
дискотек – обрали від 50% до 60% студентів; V. – Фiзкультурно-оздоровчi
заняття; комп’ютернi iгри (від 40% до 50% студентів); VІ. – Вiдвiдування
театрiв, виставок, музеїв; читання газет, часописiв; гра в бiльярд;
відвідування концертiв класичноi та сучасноi музики; вiдвiдування спортивних
видовищ (від 30% до 40%); VІІ. – Вiдвiдування церкви, виконання релiгійних
обрядiв; художня творчiсть: гра на музичних iнструментах, малювання; аматорськi
заняття: колекцiонування, фотографiя; гра в карти (від 20% до 30%); VІІІ. – Участь у
самодiяльностi творчих колективів; гра в шашки, шахи; технiчна творчiсть:
конструювання, моделювання (від 10% до 20%); ІХ. – Участь у
молодiжних групах, об’єднаннях – 10% [3;4].
Зрозуміло,
що специфіка вільного часу полягає у тому, що надає людині можливість
здійснювати вибір найбільш привабливих способів самореалізації. Тому дозвілля
для сучасної студентської молоді (у тому числі і для осіб із функціональними
обмеженнями здоров’я) залишається однією з важливих сфер, виконуючи ряд
соціально-значущих функцій.
Аналіз
даних соціологічного дослідження дозволяє зробити висновок про те, що способи
проведення вільного часу у всіх категорій студентів (здорових, з поганим
здоров’ям, з хронічними захворюваннями) мають переважно пасивний характер та
зорієнтовані, в першу чергу, на організацію міжособистісної комунікації, а
також свого власного дозвіллєвого простору, де особі комфортно та цікаво.
Перші
рангові позиції для студентів, незалежно від стану здоров’я, займають зустрiчi
з друзями, коханою людиною, прогулянки містом, прослуховування музичних
записiв, перегляд телевiзiйних передач, вiдвiдування Internet-сайтiв,
спiлкування в Internet, а також просто вiдпочинок, коли можна нiчого не робити.
Хоча зрозуміло, що можливості здійснювати прогулянки містом, відвідувати
кінотеатри, займатися у спортивних секціях, грати у більярд для осіб з
функціональними обмеженнями дещо затруднені, ускладнені їх особливими
потребами, тому вони займають дещо нижчі рангові позиції. Для осіб з поганим
станом здоров’я, наприклад, у меншій мірі значущим є відвідування церкви та
здійснювання релігійних обрядів, ніж для здорових студентів та для осіб з
хронічними захворюваннями (21 позиція у рейтингу проти 19). Втім, художня
творчість, гра на музичних iнструментах, малювання, комп’ютерні ігри приваблюють
студентів з вадами здоров’я у більшій мірі, ніж здорову частину студентства
(відповідно, 17 і 20 позиції у рейтингу). Проте слід мати на увазі, що перегляд
телепередач (нерідко без цілеспрямованого відбору), а також спілкування з
друзями, що перетворюються у прогулянки і «посиділки» без конкретної мети,
нерідко можуть виступати просто особливими формами «знищення» вільного часу і
свідчать про відсутність будь-якої чіткої програми самореалізації.
В
цілому ж, культурно-дозвіллєві практики виступають дієвим механізмом
самореалізації студентської молоді, у тому числі – і осіб з
функціональними обмеженнями, адже вони отримують можливість обирати такі форми
дозвілля, які сприяють задоволенню їх особливих потреб.
Як
показують численні соціологічні дані, за умов переходу до ринку частина молоді
демонструє інноваційний тип адаптації, пов’язаний з високою потребою в
досягненні успіху. Серед здорової молоді досить велика частка таких «економічно
активних» людей, які отримують відповідну освіту і зорієнтовані на самостійну і
незалежну діяльність, швидке отримання прибутку та використання його для
подальшого розвитку власного бізнесу [3; 4; 5].
Студенти прагнуть
отримати конкурентоспроможну професійну освіту і саме на цій основі
затверджувати себе на ринку праці. Проте, в умовах трансформації економіки
певна частка молоді змушена бути задіяною і у сфері тіньової економіки або
здійснювати міграційну діяльність.
Молоді люди з вадами
здоров’я, які прагнуть пристосуватися до ситуації на ринку праці, враховуючи
свої фізичні обмеження, демонструють конформістський тип адаптації. Вони
задіяні, як правило, тільки у легальному секторі економіки та у бюджетній
сфері.
Проте частина молодого
покоління населення з інвалідністю взагалі не може пристосуватись до постійно
зростаючого соціально-психологічного навантаження і прискорення їх соціального
часу. Тому саме ця частина молоді з функціональними обмеженнями носить на собі
негативний відбиток майнової нерівності, нереалізованих економічних можливостей
і активності. У результаті таких обставин у молодих людей з вадами здоров’я
виникає соціальна апатія, а також фрустрація поглядів і настроїв.
Отримання вищої освіти, престижної спеціальності
відкриває нові можливості для випускника вищого навчального закладу. Для людини
з функціональними обмеженнями роки навчання, як правило, виявляються найбільш
цікавими та продуктивними у самореалізації її потреб. Навіть, якщо людям з
вадами здоров’я потім не вдається працевлаштуватися, все одно вони вважають
отримання освіти виправданим і обнадійливим, оскільки для більшості з них
диплом про вищу освіту стає єдиним шансом на повноцінне життя. Тому цікавим
було оцінити прогнози щодо майбутнього працевлаштування та власних сил у
вирішенні цього питання.
Студенти
з поганим здоров’ям у меншій мірі сподіваються знайти роботу після закінчення
ВНЗ (50%). Значно краща ситуація у осіб з хронічними захворюваннями, адже 59% з
них сподіваються знайти роботу, хоча і з певними труднощами. 40% студентів із
хронічними захворюваннями і 38% – з поганим станом здоров’я
сподіваються працевлаштуватися за фахом. Тільки 1-2% всіх студентів тяжіють до
громадської, політичної діяльності, причому стан здоров’я не має значення.
Студенти з поганим здоров’ям у перші 2-3 роки після ВНЗ більше планують
займатися науково-дослідницькою та викладацькою діяльністю. Саме серед цієї
групи більше за інших тих, хто ще не має чітких планів, і тих, хто планує не
працювати і присвятити себе родині [4;5].
Щодо
більш віддаленого майбутнього, то тенденції повторюються. Якщо у найближчі 2-3
роки 38-40% студентів з поганим станом здоров’я та з хронічними захворюваннями
збираються працювати за фахом, то у віддаленому майбутньому себе пов’язують з
фаховою діяльністю тільки 7-8%. Більшість людей з функціональними обмеженнями
зорієнтовані на створення власного бізнесу. Якщо зразу після закінчення ВНЗ
таких осіб 10-11% (причому, немає різниці з планами здорових студентів), то у
віддаленій перспективі 23% осіб з хронічними захворюваннями і 26% – з
поганим станом здоров’я планують розгорнути свій власний бізнес. Це не набагато
менше, ніж здорові студенти (30%). Можливо, це пов’язано з розумінням про
напрацювання стартового капіталу для серйозних позицій у бізнесі.
Серед
студентів з поганим здоров’ям більш за інших (15%) тих, хто не збирається
працювати за спеціальністю. Тільки 24% студентів з поганим здоров’ям і 25% – з
хронічними захворюваннями обов’язково планують працювати за спеціальністю. 57%
осіб з хронічними захворюваннями відзначили, що будуть намагатися працювати за
спеціальністю, але розуміють, що для цього перешкодою є їх стан здоров’я. Серед
студентів з поганим станом здоров’я таких – 52% [3;4].
40-43%
студентів у працевлаштуванні розраховують тільки на себе. Причому, у найбільшій
мірі це характеризує осіб з поганим станом здоров’я. На батьків і родичів
надіються у працевлаштуванні 38% здорових студентів. Серед осіб з вадами
здоров’я таких – 33%. Вони трохи більше, ніж здорові студенти, мають
надію на підтримку друзів і знайомих (відповідно, 13% і 11%) [3]. Особливу
увагу слід звернути на те, що тільки 7-9% студентів (причому, майже незалежно
від стану здоров’я), розраховують на підтримку ВНЗ, і тільки
2-4% – служб зайнятості [5].
Взагалі, студентська молодь намагається спиратися на свої
сили і не покладатися лише на обставини. Мається на увазі установка на
самостійність і самодостатність, усвідомлення того, що здійснення життєвих
цілей, в першу чергу залежить не від суспільства і везіння, а від її
здібностей, знань та цілеспрямованості.
У пристосуванні молоді до умов життєдіяльності важливим і
досить ефективним фактором виступає переорієнтація на мікросоціальне
середовище, родинні та дружні, неформальні зв’язки. Так, на матеріальну
допомогу батьків розраховують більше половини всіх студентів: з добрим станом
здоров’я таких – 61%, з хронічними захворюваннями – 63%, а
з поганим здоров’ям – 51%. Для 44-48% студентів основним джерелом
доходів є стипендія. Серед студентів з поганим станом здоров’я мають доходи від
незареєстрованої трудової дiяльностi 36% чоловіків і 16% жінок.
Що
стосується структури детермінант життєвого успіху, то власний інтелект та
здібності займають перше місце. Причому, немає різниці, це здорові
студенти, чи з хронічними захворюваннями (63% і 65% відповідно). Трохи нижчим
цей показник є для осіб, що мають поганий стан здоров’я (57%). Вони більше, ніж
інші, у досягненні успіху планують спиратися на родичів, друзів, зв’язки (48%) [3;4].
Майже
однаково оцінюють професіоналізм і ділові якості як здорові студенти,
так і ті, що мають хронічні захворювання (36-37%). На кілька відсотків цей
показник нижчий у студентів з поганим станом здоров’я (33%). Ділова хватка,
прагматизм, вміння використовувати будь-які засоби для досягнення мети
мають однакове ціннісне забарвлення і в групі здорових студентів, і з поганим
станом здоров’я, і з хронічними захворюваннями. Це свідчить про гомогенність
морально-правового поля формування особистості сучасного студента, незалежно
від стану здоров’я. Проте, 14% осіб з поганим станом здоров’я вважають
зовнішній вигляд важливим фактором досягнення успіху, а серед осіб з хронічними
захворюваннями і здорових студентів – таких тільки 10-11%. Отже, слід
зважати на специфіку потреб студентів з поганим станом здоров’я і – з
хронічними захворюваннями [3; 4;5].
Порівняльний
аналіз сучасних проблем студентства, що має значні вади здоров’я, та здорових
студентів дозволяє зробити наступні висновки.
Вибір
навчального закладу та спеціальності не пов’язаний
зі станом здоров’я, а зумовлений випадковістю, слабкою обізнаністю щодо особливостей
майбутньої спеціальності тощо. Ця ситуація потребує негайної корекції через
впровадження соціальної технології по підготовці до входження в інтегроване
освітнє середовище.
Студенти
з вадами здоров’я більш вимогливі до стану організації навчального процесу, що
безумовно пов’язано з неготовністю викладацького складу враховувати особливі
потреби досліджуваної групи студентства (причому як психологічною, так і
методичною); низьким рівнем оснащеності навчальних аудиторій, комп’ютерних
класів, бібліотек; архітектурною незручністю навчальних закладів тощо. Проте
показники успішності майже не відрізняються у досліджуваних групах, а мотивація
до вивчення іноземної мови як додаткових професійних навичок значно вища у
студентів з вадами здоров’я (23%,25%) у порівнянні зі здоровими студентами (19%) [3].
Під
час навчання студенти з вадами здоров’я
ефективно використовують компенсаторні механізми (участь у молодіжних
організаціях та політичних партіях, волонтерство, наукову діяльність). Це
пояснюється тим, що студенти з вадами здоров’я використовують будь-яку
можливість для самореалізації, залучаючись до всіх запропонованих форм роботи,
що сприятиме оптимізації інтеграційних процесів хворих людей.
В
цілому, незадовільно оцінена участь студентів в органах студентського
самоврядування. Так, найвищий рівень негативного ставлення до діяльності цієї
структури проявили саме студенти з поганим станом здоров’я та хронічними
захворюваннями (47%, 42%). Вони також проявили найвищий рівень байдужості
до можливостей вирішення проблем студентською радою. Це свідчить про певну
ізольованість цієї групи студентів, які створюють, таким чином, «громаду в
громаді» і не прагнуть до інтеграції в студентський загал навчального закладу [3; 4; 5].
З
попередньою позицією пов’язаний і незадовільний рівень спілкування як в малих
студентських групах, так і з ровесниками, незважаючи на те, що студенти з
вадами здоров’я надзвичайно активні в
позааудиторній діяльності. Можна припустити, що ця категорія студентів своєю
активністю дещо дратує студентське оточення, яке, в свою чергу, не підтримує
позиції студентів, які не завдяки, а всупереч обставинам хочуть змінити свій
соціальний статус від залежного до самостійного, що і «віддзеркалює» загальний
суспільний настрій. Таким чином, ці форми самореалізації студентів з вадами
здоров’я підвищують власну самооцінку, проте не розширюють неформальне коло спілкування.
Питання
культурно-дозвіллєвих практик презентує обмежене коло захоплень та уподобань
осіб з функціональними обмеженнями. Найбільшу перевагу вони віддають зустрічам
з друзями, прослуховуванню музичних записів, «просто відпочинку» («полежати,
просто нічого не робити»), що пов’язане, по-перше, із специфічним стилем життя
означеної групи респондентів, по-друге, із складним матеріальним становищем
сімей, яке не дозволяє виділяти кошти на відвідування кінотеатрів, нічних
клубів, дискотек тощо.
Найгострішою
проблемою залишається працевлаштування після закінчення вищого навчального
закладу. 9% осіб з вадами здоров’я сподіваються на допомогу вищого навчального
закладу, 2-4% (з поганим станом здоров’я і з хронічними захворюваннями,
відповідно) – служб зайнятості [5].
Результати
опитування свідчать про невпевненість осіб з функціональними обмеженнями у
своєму майбутньому, орієнтацію на допомогу батьків і родичів, про низьку
соціальну суб’єктність молодих людей з вадами здоров’я.
Література:
1.
Альошина Т. Песимістична трагедія
[Текст] : (Інваліди в суспільстві) / Альошина Т. // Соціальна політика і
соціальна робота. – 1999. –N2. – С. 56-65.
2. Белова Т. Ситуація з дітьми-інвалідами // Реформування соціальних
служб в Україні: сучасний стан i перспективи. 3б. Статей за матеріалами Міжнар. наук.-практ. конф. – Львів, 5-7 червня 2002
р. – Львів, 2003. – С. 207-211.
3. Дикова-Фаворская Е. М. Проблемы и факторы адаптации молодых людей с
особенными потребностями к новым социокультурным условиям / Елена Михайловна Дикова-Фаворская.
// Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного
суспільства: Збірник наукових праць.– Харків: Видавничий центр Харківського
національного університету ім. В. Н. Каразіна, 2007. – С. 555-559.
4. Дикова-Фаворская Е. М. Самореализация
людей с функциональными ограничениями: потребности и возможности в
современном украинском обществе./ Елена Михайловна Дикова-Фаворская. // Збірник наукових праць №7
«Соціологічні дослідження». – Луганськ, 2008. – С. 79-93.
5. Соціальна адаптація дітей та молоді з вадами розвитку:
Звіт про НДР / Державний ін-т проблем сім’ї та молоді; Державний центр
соціальних служб для молоді. – К., 2002. – 122 с. – Арх. ДІПСМ.
6. Штомпка П. Социология. Анализ современного общества. – М.: Логос, 2005. – 664 с.