УДК 336.71 Гудзь Т.П.

Полтавський університет споживчої кооперації України

Причини банківської кризи в Україні

Сучасна банківська криза в Україні в основі має передумови, що складалися протягом тривалого періоду. Вона розгортається на фоні: низького рівня довіри населення до банків для розміщення вкладів; негативної кредитної історії вітчизняних підприємств, що «звикли» до державних трансфертів; обмеження розвитку довгострокових інвестиційних проектів через високий рівень невизначеності перспектив економіки в цілому; низької мобільності НБУ та комерційних банків щодо швидкого та адекватного реагування на несприятливі зміни в економічному житті держави.

Так, не засвоєні уроки фінансових негараздів в діяльності банків у 1998 р. дали про себе знати наприкінці 2004 року. Тоді фінансова криза в Україні була викликана переважно психологічними очікуваннями ситуації на грошовому і валютному ринках, тому її доречно розглядати не як кризу, а як прояв негативних тенденцій, що накопичувалися протягом останніх років випереджаючого зростання кредитування. Конкуренція невеликих за європейськими масштабами банків за ринкові ніші при незначній диверсифікації послуг, з одного боку, і зростання заощаджень населення при одній із найвищих відсоткових ставок в Європі, з іншого, повинно було відобразитися на різкому збільшенні дефіциту ліквідності комерційних банків. Розриви ліквідності обумовили неплатоспроможність банків, що підірвало довіру населення посилену політичною нестабільністю. Продовж останніх 3 місяців 2004 року з банків були вилучені вклади в обсязі близько половини резервних коштів банківської системи України. Одночасно приватні особи скуповували валюту, яку продавав Національний банк у необхідній кількості. За аналітичними висновками зняті кошти з депозитів у гривні переводилися в іноземну валюту, тобто у той час підвищився рівень доларизації економіки.

Основою розвитку банківської кризи в Україні восени 2008 р. став вплив не усунутих факторів економічної та політичної нестабільності з попередніх витків кризи. Фіксація валютного курсу 5,05 дозволила суб’єктам впевнено оперувати з доларом, не боячись валютного ризику. Такою валютною політикою держава мала приймати валютний ризик на себе. Дійсно у 2004 р. валютні інтервенції НБУ у формі продажу доларів для підтримання гривні не допустили обвалу національної валюти. Сучасному етапу наростання фінансової кризи стала характерною пасивність дій Національного банку.

В цілому подорожчання долара це була цілком передбачувана тенденція. Інша справа, що її інтенсивність виявилася зовсім неочікуваною. З моменту ревальвації гривні по відношенню до долара експортно-імпортне сальдо стало негативне. Вітчизняні виробники орієнтовані виключно на експорт понесли збитки внаслідок інфляційного росту собівартості продукції, з одного боку, та скороченням гривневого еквівалента валютної виручки. На подальше зниження обсягів експорту продукції з України вплинула кон’юнктура світового ринку, зокрема металургії. Скорочення експорту фактично означає зменшення валового внутрішнього продукту в іноземній валюті. В банках «тануть» валютні ресурси на поточних рахунках суб’єктів господарювання, тоді як активи у валюті розширюються. Так сформувалися розриви ліквідності за валютними активно-пасивними операціями.

Одночасно потреба в доларах наростала у всіх суб’єктів економіки і поступово перетворювалася в реальний платоспроможний попит на валюту: населення бажало вберегти заощадження від інфляції, сплачувало доларові кредити, підприємства орієнтовані на імпорт та позичальники валютних ресурсів – постійні споживачі долара, і нарешті сама держава із зростаючим зовнішнім та внутрішнім державним боргом, негативним сальдо платіжного балансу, яке вже у першій половині 2008 року не покривалося припливом іноземного позикового капіталу.

Таким чином, протягом останніх п’яти років відбувалась інтенсивна доларизація економіки України, а стабільність курсу долара тільки підтримувала цей процес. Підтвердженням цього є структура кредитного портфелю банків України, в якій не менше 50% доларових кредитів. В умовах росту курсу долара прострочена заборгованість за кредитами у валюті зростає з кожним днем, оскільки сплата відсотків за ними занадто стає обтяжливою для клієнтів. Банки втрачають прибутки, і намагаються їх компенсувати спекуляцією на міжбанківському ринку. Це відволікає їх увагу від проблем економіки, а саме нагальної необхідності підтримання платоспроможності вітчизняних виробників, які нажаль звикли працювати на кредитних ресурсах.

Видача банками нових кредитів призупинена, по-перше, через завідому їх нерентабельність, а по-друге, і так великий кредитний портфель при скороченні ресурсної бази та обмеженості джерел її поповнення. Іншими словами – знову дали знати про себе неврегульовані завчасно розриви ліквідності, які виявляються у порушенні платоспроможності банків. Разом з тим, прискорення розвитку неплатоспроможності банків обумовлювалось панічним вилученням клієнтами своїх вкладів. В цілому підрив довіри до банківської системи посилений введенням процедури тимчасової адміністрації до 18 комерційних банків, серед яких два з найбільших банків України. За висловлюванням американських банкірів: «Паніка не знищує капітал, вона лише розкриває ступінь його попереднього знищення через вкладення у безнадійно непродуктивні справи» [2, с. 75].

Перехід НБУ у 2009 р. до плаваючого валютного курсу фактично є несвоєчасною лібералізацією валютної політики. Методологічно обґрунтовано і практично доведено світовим досвідом, що в кризовий період економіка потребує підтримки з боку держави, а її відсторонення має згубні соціально-економічні наслідки.

Підсумовуючи можемо класифікувати причини банківської кризи в Україні за сферою їх виникнення на внутрішні та зовнішні. До першої групи відносяться: низька якість активів, обумовлена високим кредитним ризиком; збитковість внаслідок втрат від банківських ризиків; скорочення капіталу через вилучення вкладниками коштів та хронічну збитковість; породження розривів ліквідності внаслідок неефективного управління активами та пасивами банку; непрофесіоналізм у різних сферах банківської діяльності, в тому числі і ризик-менеджменті.

В свою чергу, зовнішні фактори банківської кризи в Україні можна класифікувати за змістом на економічні, політичні та соціальні. До економічних причини відносяться: світова фінансова криза, рівень впливу якої корелюється рівнем інтегрованості вітчизняної економіки у світове господарство; падіння на світовому ринку попиту на експортовані товари, що обмежує приплив валютного капіталу у банківську систему; «комплекс валютної неповноцінності» обумовлює доларизацію економіки, яка несе велику загрозу збитків від валютного ризику, а при розривах ліквідності спроможна породити неплатоспроможність банку; економічна криза підприємств-позичальників банківських кредитів; високий рівень споживчого та іпотечного кредитування – фактично означає «проїдання» та тривалу іммобілізацію кредитних ресурсів, а не довгострокове їх інвестування, яке й окреслює майбутні перспективи економічного зростання.

Сукупність політичних причин кризи банківської системи складають «погані політичні рішення» або, як це формулюють спеціалісти МВФ – «несумісні політичні рішення в галузі економіки та права» [2, с. 79].

Найвпливовішим серед соціальних факторів банківської кризи є підрив довіри вкладників до банків внаслідок банкрутства навіть одного з них, непрозорості банківської діяльності, низької поінформованість або навіть дезінформації клієнтів. Все це може спровокувати паніку вкладників – масове зняття коштів з депозитних рахунків. Такий фактор спроможний породити системну кризу банківської системи.

Література:

1. Геєць В. Макроекономічна оцінка грошово-кредитної та валютно-курсової політики України до і під час фінансової кризи / Геєць В. // Економіка України. – 2009. – №2. – С. 5-23.

2. Сапір Ж. Наскільки тяжко, наскільки довго? / Сапір Ж. // Економіка України. – 2008. – №10. – С. 73-93.