Історія/ Вітчизняна історія

Лишко С.В.

Черкаський державний технологічний університет

Природно-географічні фактори формування слобідських козацьких полків у другій половині XVII – першій половині XVIII ст.

Слобідська Україна або Слобожанщина - це назва великої історичної області України. У Слобідську Україну входила територія нинішніх Харківської, східної частини Сумської (до річки Сейм), північних частин Донецької (до річки Бахмутки) і Луганської (до річки Айдар), південно-східна частина Воронезької (правобережжя Дона від міста Коротояк до міста Богучар, діл ріки Підгірної з містом Калач на лівому березі Дона), південно-західна частина Білгородської (район міст Грайворон, Хотмизьк або Хотмижськ), південна частина Курської (район міст Глушково, Суджа) областей [1].

З географічного погляду ця територія являє собою рівнину з невеликими узгір’ями. Більш високою є північна частина Слобожанщини, в напрямку на південь місцевість поступово знижується. Рельєф регіону формується східними схилами Лівобережного плато спокійного слабохвильного характеру і південно-західних відрогів Середньоруської височини з домінуванням підвищених ділянок вододільних плато і різко вираженим ярово-балковим розчленовуванням поверхні. Особливої густоти ярово-балкова мережа досягає в районі Ахтирсько-Сумського відрога Середньоруської височини; розгалудження глибоких ярів часто перерізають вододіли, близько сходячись своїми вершинами. Розчленованість поверхні ярово-балковою мережею помітно зменшується в східному напрямку, а в Донецько-Оскольскому межиріччі вже цілком переважають слабохвильні вододільні плато. Найважливішим фактором рельєфу є гребінь Дніпро - Донського вододілу, який протягнувся в меридіанальному напрямку і поділяє Слобожанщину на дві нерівні за розміром частини: східну, ріки з якої стікають у Сіверський Донець, і західну, що підпитує притоками Дніпро. Для заселення краю осілими жителями цей фактор був скоріше негативним, тому що вододіл дозволяв ордам або військовим загонам кочівників причорноморських степів досить швидко сухопуттям пересуватися з півдня на північ аж до Середньоруської височини з метою захоплення військової здобичі – ясиру. Загроза кочових набігів змушувала владу і населення Московської держави постійно організовувати оборону від нападів татар.

Наступним, не менше важливим, географічним фактором є надзвичайно розвинута річкова мережа. Тільки в межах колишньої Харківської губернії нараховувалося 223 ріки, більша частина яких мала довжину декілька десятків кілометрів і котрі майже пересихали влітку. Проте, навіть маленькі ріки і струмки сприяли зрошенню місцевості і полегшували господарське освоєння краю, наприклад, будівництвом на них водяних млинів [2]. Ріки на території регіону мають рівнинний характер і відрізняються повільним і плавним плином. Рівень тодішніх весняних паводків цілком залежав від обсягів снігового покрову.

Розвинута річкова мережа зв’язувала Слобожанщину із сусідніми регіонами - Подонням на сході, Подніпров’ям на заході, Приазов’ям і передгір’ями Кавказу на півдні. В ХVI -ХVII ст. річки Сіверський Донець, Ворскла, Псел були цілком судноплавними. Існують дані про те, що по Сіверському Дінцю байдаки з хлібом сплавлялися від Бєлгорода до Чугуєва і далі на Дон. По річці Оскол в кінці ХVI ст. великими човнами доставили все необхідне для зведення фортеці Цареборисів. Верхів’я Оскола надзвичайно близько сходяться з правими притоками Дону - Чорною Калитвою, Потуданню, Тихою Сосною, а праві притоки Сіверського Дінця ледь не сполучаються з ріками, що течуть у Дніпро, Названі обставини полегшували пересування як у меридіанальному, так і в широтному напрямах, що значно полегшило процес колонізації Слобідської України в XVII - XVIII ст.

З огляду на захист від набігів кочовиків, розвинута тут річкова мережа також сприяла освоєнню краю, забезпечуючи цим природний захист. Перші поселення вихідців, головним чином із Правобережної України, дуже часто будувалися в затишних, добре захищених від нападів місцях. Так міста, що згодом стали центрами місцевих полків - Ахтирка, Суми і Харків, були засновані в місцях злиття рік. Для татар, які в поході рухалися на конях, ріки ставали природними перепонами, а тому вони могли перетинати їх лише по бродах або ж уплав. Причому робили це в крайньому випадку, тому що переправи значно знижували швидкість пересування татарських загонів. Ріки сприяли згодом організації оборони краю від агресивних набігів кочовиків. Укріплена лінія, створена Харківським і Ізюмським полками під керівництвом полковника Г. Дінця, проходила уздовж рік Оскол і Сіверський Донець.

Великі ріки мають розвиті річкові долини. Наприклад, долина Сіверського Дінця в районі сучасного міста Змійова досягає 65 км у ширину, а долина р. Оскол в ряді місць має ширину 10-13 км. Заплавні угіддя є чудовими природними пасовищами, а родючі супіщані грунти річкових долин доступні і легкі для землеробства. Навпроти, чорноземи поблизу вододілів ставали практично недоступними для використання, принаймні до ХVII ст. і частково навіть у ХVIII ст.: вони відрізнялися сухістю, твердістю і в’язкістю, на велику глибину скріплені кореневою системою різнотрав’я. У період освоєння Слобожанщини, для підйому цілини використовувалися великі плуги, запряжені двома-трьома або чотирма парами волів [3].

Основним видом ландшафту, що знаходиться від дніпро-деснянської рівнини до сходу був і залишається лісостеп. У басейнах верхнього плину рік Ворскли, Псел і середнього плину Сіверського Дінця лугові степи та ліси займали приблизно однакові площі: останні розмістилися на високих правих берегах рік, а степи - на рівних ділянках лівобережних терас. Слід також зазначити той факт, що «коридорні заплавні» ліси по долу Сіверського Дінця досягали широти сучасного міста Луганська. У долинах рік були поширені заплавні луги, існували також невеликі острівці дібров, на притерасних низинах розвивалися вільшники.

Кількість лісів у лісостеповій зоні була істотно більшою на півночі Слобожанщини. Широколисті ліси займали пагорби, розчленовані ярово-балковою мережею відроги Середньоруської височини. Переважали в основному кленово-липово-дубові, липово-дубові і дубові ліси. Значний лісовий масив по Ворсклі до впадання в неї р. Мерли, окреслив на своїй карті Г.-Л. де Боплан. Суцільні ліси покривали правий берег Сіверського Дінця в трикутнику Валки - Дергачі - Зміїв. Показовим є те, що в 1636 р. Бєлгородський воєвода А. Тургенєв сповістив у Москву, де були дуже стурбовані частими татарськими набігами на прикордонні російські області, що між зарослими дрімучими лісами вздовж берегів р. Коломак, притоки р. Ворскли і р. Мжі, притоки Сіверського Дінця, " ... вільного проходу 3 версти", а ліс по ріці Коломаку, що тягся від її верхів’їв до устя, був такий густий і зарослий, що перетнути його було надзвичайно важко [4]. Великі лісові масиви на берегах Сіверського Дінця згадуються в історичних джерелах: Розуменський ліс поблизу нинішнього міста Бєлгорода, на південь від нього - Болховий Боярак, Довгий Боярак, Черкаський, Теплинский та Ізюмский ліси. "Чорний ліс" існував на правому березі Сіверського Дінця, навпроти устя р. Оскол [5]. „Коридорні ліси” у долині Сіверського Дінця мали настільки велике значення для оборони краю, що в 1647 р. вийшов спеціальний указ, котрий заборонив їхню вирубку для господарських потреб жителів прикордонних областей [6]. Наявність великої кількості лісів значно полегшувала колонізацію краю, бо той захищав переселенців від несподіваних нападів татар, а тому перші колоністи віддавали перевагу переселенням у важкодоступних для татарської кінноти лісистих місцевостях. Крім того, деревина була тут основним будівельним матеріалом для зведення острогів і укріплень, за стінами яких жителі ховалися від агресивних нападів.

Проте досить активна і не завжди раціональна, екстенсивна господарська діяльність людини незабаром призвела до різкого скорочення площ, що займали ліси. Будівництво укріплень, острогів, домівок і господарських будівель, а особливо винокурень у великій кількості й розширення оранки вже через сто років після початку масового освоєння Слобідської України знищили багато лісів уздовж рік Сіверський Донець, Оскол і Ворскла. І не дивно, адже, наприклад, тільки на функціонування однієї винокурні в день необхідно було спалити два багаторічних дуби, з який можна було одержати декілька гарних брусів і дощок, або ж близько 1500 шт. гонта для стріхи дахів [7]. Лісові масиви головним чином локалізувалися на правому березі Сіверського Дінця, тоді як для донецько-оскольского вододільного плата було характерним переважання степових ландшафтів з порівняно невеликими ділянками широколистих лісів у верхів’ях балок. Багато лівих приток Сіверського Дінця - ріки Вовча, Великий Бурлук, Мокрий Бурлучок, Волосська та Середня Балаклейка, Ізюмець - протікали в безлісій місцевості [8].

На старих картах лівобережжя Дінця позначалося як "ногайская сторона", тому що там селилися кочові ногайці [9]. На сході від р. Оскол вже переважали відкриті степові простори з типчаково-ковильною рослинністю та рідкими «острівцями» заростей дрібної колючої акації.

Клімат Слобідської України помірно-континентальний, із вираженою тенденцією зростання континентальності в східному напрямку. Його характерною рисою були мінливість та часті зміни режиму опадів. «Вологі роки» змінювалися посушливими без виразної закономірності. Сильні посухи трапляються в середньому раз у три роки. Взимку - часті відлиги. Річна кількість опадів: 457 - 536 мм, максимальна їхня кількість, зрозуміло, припадала на весняно-літній період [10]. Тваринний світ Слобожанщини був досить різноманітним на той час: водилися ведмеді, лосі, зубри, кози, дикі свині, вовки, лиси, бобри, зайці, видри, горностаї; із птахів - тетереви, дикі гуси, качки, лебеді, журавлі, яструби, орли, а також куріпки і перепели [11]. У річках водилося багато різної риби. Так, Боплан у середині ХVІІ ст. з подивом повідомляв, що на р. Орель одним закидом сітки було піймано більш ніж 2 тис. рибин [12]. Ловили такі види риб: осетра, щуку, плітку, червоноперку, ляща, синця, карася, сазана, сома, окуня, лина та ін. У другій половині ХVII-ХVIII ст. такий достаток звірів, птиці та риби дозволяв переселенцям активно займатися полюванням і рибною ловлею. Проте через вирубку лісів і зв’язаного з цим обмілінням рік, уже на кінець XVIII ст. кількість представників фауни значно скоротилася.

Слід зауважити, що Слобожанщина, як прикордонна область Московської держави, історично склалася в районах проходження основних татарських "шляхів" меридіанального напрямку і була „перекривала” їх, а тому створювала своєрідний заслін на шляху можливих нападів кримчан. Залюднення цього краю через останню обставину відбувалося значно пізніше інших територій, що знаходяться на тій же широті, але на захід від „Дикого поля”. Хоча вцілому, за своїми природно-кліматичним умовами регіон цілком підходив для осілого населення, хоча тривалий час внаслідок татаро-монгольської навали і залишався неосвоєним. Отже, потрібні були необхідні умови для переселення в „Дике поле” жителів, що погодилися б переносити всі труднощі і небезпеку, що таїло в собі господарювання на цих землях.

Література:

1. Слобідська Україна: Короткий історико-краєзнавчий довідник. – Київ: Будівельник, 1994. – С. 55

2. Топографічний опис Харківського намісництва з історичною передумовою//Описи Харківського намісництва кінця ХVІІІ ст.: Описово-статистичні джерела / АН УРСР. Археограф. комісія та ін. Упоряд. В.О.Пірко, О.І.Гуржій. – К.: Наук. думка, 1991. – С. 28.

3. Описи Харківського намісництва. - К.: Наук. думка, 1991.- С. 32.

4. Альбовский Е. А. Валки, украинный город Московского государства.- Харьков,1993.- С.17.

5. Книга большому чертежу.- М.,1950. - С. 69.

6. Альбовский Е. А. Указ. соч. - С.21.

7. Топографічний опис Харківського намісництва з історичною передмовою… – С. 31.

8. Багалій Д.І. Історія Слобідської України. – Х.: Дельта, 1993. - С. 199.

9. Кириков С.В. Человек и природа восточноевропейской лесостепи в Х -начале Х1Х вв. - М.,1979 - С. 57.

10. Красніков М.П., Трегуба О.О. Харківська область (географічний нарис). - К.,1962 - С.22

11. Багалій Д.І. Історія Слобідської України. – Харків: Вид-во «Основа» при Харківському державному університеті, 1990. - с.12.

12. Боплан Г.-Л., де. Опис України, кількох провінцій Королівства Польського, що тягнуться від кордонів Московії до границь Трансільванії, разом з їх звичаями, способом життя і ведення воєн.- К.: Наук. думка,1990. - с. 37.