Левченко Ю. М.

Полтавський державний педагогічний університет

імені В. Г. Короленка, Україна

Ідеал освіти в ідеальній державі Платона

Платон, розробивши утопічну концепцію ідеальної держави, вважав, що її основним завданням повинно бути піклування про освіту підростаючих поколінь. Належним чином організована освіта (пайдейя) дозволяла людині зреалізувати свої здібності, готувала підростаючі покоління до визначених суспільних ролей та відповідного їм способу життя. На думку Платона, правильне виховання та навчання розкривають у людини природні задатки, тому він розглядав процес його становлення з точки зору реалізації притаманної людині індивідуальної природи. Мислитель уважав, що люди народжуються нерівними. Людські якості передаються спадково, проте людська “порода” здатна як покращуватися, так і погіршуватися. Надаючи важливе значення природним задаткам людини, мислитель акцентував увагу на педагогічній організації їх розвитку: “… в якому напрямі хто був вихований — таким буде його життєвий шлях.” [3, с. 186]. Виховання в ідеальній державі повинно розпочинатися з раннього віку, коли людська природа найеластичніша і найгнучкіша: “… головне — це початок, особливо, якщо це стосується чогось юного та ніжного. Це найсприятливіший період, коли укорінюються ті риси, які необхідні для подальшого життя.” [3, с. 195]. Обґрунтовуючи ідеальний державний устрій, мислитель порівнював державу з душею людини, її внутрішніми властивостями. Душу людини Платон розглядав як сукупність чеснот, опанування якими відбувається завдяки правильно організованій освіті. Мислитель виділив чотири види чеснот. Три перших, особистих, відповідають трьом частинам душі: розумній душі відповідає “мудрість”; вольовій або пристрасній — “мужність” або “хоробрість”; бажаючій — “поміркованість”, “благородність”, “стриманість”. Загальна ж чеснота душі, гармонія всіх особистих чеснот, позначається мислителем як справедливість. Вона означає, що кожна частина душі відповідно реалізує свої чесноти: розум обмірковує та наказує, воля виконує його накази, бажання підпорядковуються волі. Саме наявність четвертої чесноти (справедливості) визначає гармонію людської душі [1, с 183]. Види чеснот стали критерієм поділу Платоном суспільства на три стани. Кожна соціальна група володіла однією з чотирьох чеснот. Утілити в життя це положення, на думку мислителя, належало пайдейї. До першого, найвищого стану він зарахував правителів-філософів, які, спираючись на власний розум та мудрість, повинні були управляти державою. До другого належали воїни-охоронці, які, проявляючи особисту хоробрість і мужність, повинні були захищати державу та її населення. Третій стан складали землероби, ремісники та купці, які, забезпечуючи економічне існування держави, були зобов’язані добровільно підпорядковуватися двом першим, володіти своїми пристрастями, бути благочестивими, стриманими [2, с. 28]. Платон детально розглядав завдання і зміст освіти представників двох перших станів, оскільки вважав організацію їхньої пайдейї головним завданням ідеальної держави. Правителі, на думку Платона, повинні бути гарантами великої справи — освіти і виховання. Освіта третього стану вважалася мудрецем особистою справою кожного. Ідеалом освіти у справедливій державі, на думку мислителя, повинен бути гармонійний розвиток душі і тіла. При цьому він надавав перевагу духовній сфері людини, бо вважав, що здоровий дух сприяє вдосконаленню тіла. Потрібно спочатку оволодіти музичним мистецтвом, оскільки воно містило в собі всі необхідні норми поведінки, і лише після цього займатися гімнастикою. На думку мислителя, з музики слід вилучити лади, яким притаманні жалоби, застольні пісні, голосіння, тужіння. Мелодії і ритми повинні забезпечувати лікування людських пристрастей і вчинків, відновлювати та встановлювати гармонію душевних сил. Музичні лади мають бути простими, мажорними, і тому мислитель надавав перевагу лірам і кіфарам, на яких виконувалися найпростіші мелодії. Платон уважав, що музичне мистецтво глибоко проникає в душу людини; ритм і гармонія несуть з собою благородність, яка робить благородною людину, якщо вона виховувалася правильно [3, с. 168]. До театрального мистецтва мудрець ставився вороже. Воно сприяло роздвоєнню особистості людини, і тому не рекомендував вивчати його особливо воїнам-охоронцям, які, на його думку, повинні бути цілісними натурами. Важливе значення на початковому етапі навчання відводилося й літературі. Платон ретельно проаналізував зміст давньогрецької міфології та поезії, з якою традиційно знайомили дітей. Він вимагав вилучити зі змісту освіти ті фрагменти, які мають згубний, аморальний вплив та містять неправдиві уявлення про богів, бо це перешкоджало формуванню хоробрості та самовладання. Гімнастичне виховання спрямовувалося на зміцнення здоров’я воїнів та їх фізичного розвитку, необхідних для військової підготовки. Але при цьому Платон надавав перевагу не оволодінню військовими знаннями, уміннями та навичками, а формуванню духовної стійкості, хоробрості і мужності. Цього можна було досягти за рахунок гри, що сприяла вихованню дітей та підлітків у необхідному напрямі. Проте за іграми потрібно здійснювати контроль, щоб вони найточніше відображали закони та правила, оскільки недотримання правил гри утруднює виховання законослухняних громадян [3, с. 194]. Вища освіта, до якої готувало попереднє навчання музичному і гімнастичному мистецтвам, була доступною лише для юнаків, здібних до розумової дисципліни. Молодь з високими інтелектуальними здібностями присвячує період свого життя між двадцятьма та тридцятьма роками філософській освіті — вивченню арифметики, геометрії, музики і астрономії. Це було не фрагментарне, а систематичне вивчення предметів, спрямоване на осмислення гармонії Космосу. Проте більшість тридцятирічних чоловіків, здатних до засвоєння наук, але позбавлених високих розумових здібностей, припиняють навчання та розпочинають чиновницьку кар’єру. А люди високого розуму упродовж наступних п’яти років вивчають діалектику, стають володарями високого знання. Після цього вони вже не потребують ні повчань, ні інструкцій, оскільки досягли гармонії душі і тіла, оволоділи людськими чеснотами, несуть відповідальність за організацію освіти нових поколінь: “Не варто давати нам настанови тим, хто отримав бездоганне виховання — в більшості випадків вони самі зрозуміють, які потрібні тут закони” [3, с.195]. Таким чином, взірцем системи освіти в ідеальній державі Платона є гармонійний розвиток душі і тіла людини. Досягти такого ідеалу можна за рахунок належно організованої пайдейї, для якої провідна роль належала б формуванню духовного світу людини через опанування такими чеснотами як мудрість, хоробрість, мужність, справедливість, благородність. Тілесне виховання переслідувало не лише піклування про фізичний розвиток, а й передбачало вдосконалення духовної стійкості людини. Мислитель наполегливо шукав способи цілісного розвитку людини, намагався виявити умови і засоби, що дозволять людині максимально зреалізувати свій природний потенціал, гармонізувати людські відносини у суспільстві.

Література

1. Богомолов А. С. Античная философия. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1985. — 368 с.

2. Пайдейя: Восхождение к доблести / [Сост. и отв. ред. Г. Б. Корнетов]. — М.: Изд-во УРАО, 2003. — 480 с. — (Новая педагогическая библиотека).

3. Платон . Собрание сочинений в 4 т. / [Общ. ред. А. Ф. Лосева и др.; Авт. вступ. статьи А. Ф. Лосев; Примеч. А. А. Тахо-Годи; Пер. с дрвнегреч.]. — М.:Мысль, 1990 — . — (Философское наследие). — Т. 3. — 1994. —832, [2] c.