Крюковська О.А., Гасило Ю.А., Шмалько Н.М.

Лікувально-профілактичні заходи, щодо попередження захворювання та розвитку цукрового діабету у студентів

 

На всіх етапах існування людства рух і фізична активність були невід'ємною часткою життя людини. Щоб не загинути, людина полювала, здійснювала тривалі переходи, втікала від диких тварин, подорожувала, орала землю, словом, усе життя проводила в русі.

Сучасний спосіб життя приніс свої негативні плоди. Чим більше комфорту в навколишньому світі, тим менше природна фізична активність. Зниження інтенсивності природного фізичного навантаження призвело до появи так названих "хвороб цивілізації " - стенокардія, хвороба виразки, атеросклероз, ожиріння тощо.

В одній лаві із цими хворобами стоїть і цукровий діабет (ЦД) – хронічне ендокринно-обмінне захворювання, зумовлене абсолютною недостатністю інсуліну внаслідок поєднаного впливу різних ендогенних (генетичних) та екзогенних чинників, що призводять до порушення всіх видів обміну речовин, ураження судин, нервів, різних органів і тканин. Специфічним обов’язковим проявом захворювання є порушення вуглеводного обміну з прогресуючим зростанням рівня глюкози в крові та виділенням її із сечею.

Згідно з даними ВООЗ захворюваність на ЦД у середньому становить 1,5-4% від загальної чисельності мешканців, але в розвинутих країнах світу – до 5-6%. У структурі ендокринних захворювань ЦД становить 60-70%. На дитячий контингент припадає 8% хворих із цією патологією. Нині у світі налічується близько 150 млн. хворих на ЦД, в Україні – близько 1 млн. Насправді захворюваність значно більша, оскільки в кожного другого-третього хворого ЦД залишається недіагностованим. За даними епідеміологічних досліджень, поширення ЦД щороку зростає і кожні 10-15 років кількість хворих подвоюється. Вважають, що до 2010 р. у світі буде понад 230 млн. хворих. Серед осіб, які захворіли на ЦД у дитячому віці, 50% помирають від ниркової недостатності.

На підвищення і зниження рівня цукру в крові впливають багато факторів. Неадекватні дози інсуліну, некомпенсована фізична активність, підвищення маси тіла - призводять до підвищення рівня цукру в крові, що у свою чергу веде до ускладнень.   В житті часто виникають ситуації, коли рівень цукру в крові може різко підвищитися або знизитися, а людина не завжди встигає правильно відреагувати на цю подію. Але при доброму резерві, маючи "запас міцності" організму легше справлятися із змінами рівня цукру в крові.

  Самий фізіологічний спосіб підтримки здоров'я і створення резервного "запасу міцності" для організму - фізичне навантаження. Фізична активність - це необхідна умова життя будь-якої людини, одна з основних складових способу життя людини із цукровим діабетом.

 Останні дослідження діабетологів показують, що пацієнти із цукровим діабетом, що регулярно займаються фізичними вправами та різними видами спорту, мають більш сприятливий прогноз відносно розвитку ускладнень: ретинопатії, нефропатії, нейропатії. Якщо ж ускладнення вже є, то, при регулярних заняттях спортом, вони розвиваються значно повільніше.

Одним з найважливіших принципів фізичного навантаження є рівномірність розподілу фізичного навантаження на всі групи м'язів. Доцільно, щоб щодня була приблизно однакова фізична активність, що дозволить краще контролювати діабет.

Яким же чином найбільш оптимально розподілити фізичне навантаження протягом доби? Вранці краще всього зробити гімнастику, а силові вправи рекомендуємо залишити на 16-18 години дня. Є основні принципи підбору фізичного навантаження, яких треба дотримуватися.

1.     Індивідуальний підбір інтенсивності і методики виконання вправ для кожної конкретної людини, залежно від віку, можливостей і стану здоров'я.

2.     Системність дій і забезпечення певного підбору вправ і послідовності їх виконання: від простих до складних, від відомих до невідомих.

3.     Регулярність виконання вправ, оскільки лише при регулярному виконанні фізичних вправ можливо добитися зміцнення організму.

4.     Поступове збільшення тривалості фізичних навантажень, оскільки відновлення порушених функцій організму під впливом фізичних вправ відбувається поступово і лише при тривалих тренуваннях.

5.     Поступове нарощування інтенсивності фізичного навантаження в перебігу низки тренувань.

6.     Різноманітність і новизна в підборі вправ і виборі виду фізичної активності.

7.     Помірність дій, тобто помірне, але тривале фізичне навантаження більш доцільне, ніж суперінтенсивне, але короткочасне.

8.     Дотримання циклічності при виконанні вправ відповідно до показання: чергування фізичних вправ і відпочинку.

9.     Всебічна дія на організм з метою вдосконалення нейрогуморальних механізмів регуляції (водні процедури).

           Вчені довели, що практично всі види фізичного навантаження позитивно впливають на перебіг ЦД. Але найбільш оптимальними для хворих на ЦД 1 типу є фізичні  навантаження аеробного спрямування, серед яких важливу роль відіграє гра в настільний теніс.

           Настільний теніс – практичний і доступний вид рухової активності аеробного спрямування. Гра в настільний теніс  позитивно впливає на всі види обміну. Оскільки м'язи людини побудовані в основному із білків, то, навантажуючи м'язи, ми покращуємо білковий обмін, а білок - це основа життя.

При регулярних заняттях настільним тенісом посилюється розщеплювання жирів, знижується маса тіла, поліпшується жировий склад крові. При цьому усуваються передумови до розвитку атеросклерозу та інших судинних захворювань. Жировий склад крові має більше значення в розвитку інсулінорезистентності.

Значний вплив відіграє гра в настільний теніс і на вуглеводневий обмін. При інтенсивних заняттях цим видом спорту підвищується чутливість інсулінових рецепторів до інсуліну, що призводить до зниження рівня цукру в крові і зменшення дозувань інсуліну. Тому можна зробити висновок, що заняття настільним тенісом позитивно впливають на організм хворих ЦД 1 типу, оскільки забезпечується:

Звичайно розпочинати гру в настільний теніс потрібно не раніше, ніж через годину після прийому їжі, тому заняття настільним тенісом для учнів та студентів в закладах освіти під час фізичної культури просто необхідні. Найкраще до й після заняття досліджувати цукор крові, що дозволить скорегувати дозу інсуліну. Неприпустимо, щоб учень займався спортом як при низькій, так і високій глікемії. Тривалість навантаження повинна бути в середньому 30 - 40 хвилин в залежності від індивідуальних особливостей кожного. Основне правило для людей із цукровим діабетом - ніколи не розпочинати фізичне навантаження при цукрі крові вище 15-ти ммоль/л. Спочатку необхідно дочекатися зниження рівня цукру в крові під дією інсуліну.

Але як і при будь-якому іншому методі лікування ЦД, при використовуванні фізичних навантажень можливі небажані ефекти. Вони виникають внаслідок неврахування функціональних і індивідуальних особливостей хворого, а також характеру перебігу захворювання. Небажані ефекти фізичних навантажень, які можуть виникнути під час гри в настільний теніс у хворих ЦД 1 типу, представлені в таблиці 1.

 Таблиця 1 – Можливі небажані ефекти фізичних навантажень під час гри в настільний теніс у хворих ЦД

НЕБАЖАНІ ЕФЕКТИ ФІЗИЧНИХ НАВАНТАЖЕНЬ ПІД ЧАС ГРИ В НАСТІЛЬНИЙ ТЕНІС

Кардіоваскулярні

- підвищення артеріального тиску під час виконання вправ

- ортостатична гіпотензія після виконання вправ

Мікроваськулярні

- ретинальні геморрагії

- збільшення протеїнурії

- прискорене прогресування мікроваскулярних ускладнень

Метаболічні

- посилювання гіперглікемії і кетонемії

- розвиток гіпоглікемії

 

Та, незважаючи на можливі небажані ефекти, користь від систематичних дозованих занять настільним тенісом, що враховують функціональні і індивідуальні можливості хворого, очевидна, у зв'язку з переважанням їх позитивних ефектів. Тому гра в настільний теніс повинна активніше використовуватися в комплексі лікувально-профілактичних заходів при захворюванні цукровим діабетом.

 

ЛІТЕРАТУРА

1.     Балаболкин М.И., Ивакущак Н.И. Физическая реабилитация при сахарном диабете //Сов. мед., 1989.- №9.- С. 84-86.

2.     Касаткина Э.П. Сахарный диабет у детей и подростков.- М.: Медицина, 1996.- С. 162-167.

  1. Касаткина Э.П. Физические нагрузки у больных сахарным диабетом I и II типа//Пробл. эндокринол., 1988.- Т. 34, №1.- С. 43-48.