Філософія/3. Історія філософії

К.філософських.н. Павлова Т.С.

Дніпропетровський національний університет, Україна

Намір і благо у розумінні Г.В.Ф. Гегеля: філософський аналіз

Розвиток права у філософії Г.В.Ф. Гегеля проходить у своєму розвитку три етапи: абстрактне право, мораль, моральність. Намір і благо є категоріями, які відносяться до такого етапу розвитку права як мораль. Основною роботою Г.В.Ф. Гегеля, де розглядаються ці питання є «Філософія права».

У розділі другому частини другої «Філософії права» Г.В.Ф. Гегель розглядає намір і благо. Г.В.Ф. Він зазначає, що умисел у якості того, що йде від свідомості того, хто мислить, містить не тільки одиничність, але і загальну сторону – намір. Право наміру є у тому, що всезагальна якість вчинку є не лише у собі, але була відома тому, хто його здійснює, відповідно, вже містилася у його суб’єктивній волі. І навпаки, право об’єктивності вчинку, як це можна назвати, є в ствердженні, що суб’єкт у якості такого, що мислить, знав і хотів цього. Якість вчинку є взагалі його багатообразний зміст, що зведений до простої форми загальності. Мотив діяння є відповідно, найближчим чином те, що називають моральним, і воно тим самим має подвійний зміст - загального в умислі і особливого у намірі. Добре і правове існує не як природне, а як покладений розумністю особи зміст, свобода особи, що зроблена нею змістом її волі, є чисте визначення самої її свободи. Тому більш висока моральна точка зору є у тому, щоб знаходити задоволення у вчинку, а не в тому, щоб зупинятися на розриві між самосвідомістю людини і об’єктивністю діяння – на способі сприйняття, який, однак, як і у всесвітній історії, так і в історії індивідів, має свої епохи. Завдяки цьому особливому вчинок має для мене суб’єктивну цінність, являє для мене інтерес. У порівнянні з цією метою, з наміром з боку змісту, безпосередній аспект вчинку у його подальшому змісті зведений до засобу. Оскільки така ціль є дещо кінцеве, вона у свою чергу може бути зведена до засобу для подальшого наміру і таке далі до безкінечності. На думку Г.В.Ф. Гегеля, для змісту цих цілей є лише а) сама формальна діяльність – суб’єкт націлює свою діяльність на те, що він повинен розглядати як свою мету і чому він повинен сприяти; люди бажають діяти в ім’я того, чим вони цікавляться як своїм, б) але більш визначеним змістом ще абстрактна і формальна свобода суб’єктивності володіє тільки у своєму природному, суб’єктивному, наявному бутті, у своїх потребах,схильностях, пристрастях, думках, фантазіях і таке інше. Задоволення цього змісту є благо або щастя у їх особливих визначеннях і у всезагальному, є ціль конечності взагалі [1, 167].

Г.В.Ф. Гегель висловлює свою думку щодо відношення між наміром і вчинком. Він вважає, що суб’єкт є ряд його вчинків. Якщо вони є рядом звершень, що не мають цінності, то не має цінності і суб’єктивність воління; якщо ж навпаки, ряд діянь індивіда за своє природою є субстанційним, то така і внутрішня воля індивіда [1, 167-168].

Правомірність Г.В.Ф. Гегель ставить вище моральності, і наводить приклад зі св. Криспіном, який крав шкіру, для того, щоб шити з неї взуття бідним, то його вчинок є моральним, але разом з тим неправомірним і тим самим він не має значення [1, 170]. При цьому Г.В.Ф. Гегель зазначає, що життя як сукупність цілей має право піти наперекір абстрактному праву. Нужда безпосередньо теперішнього може виправдати не правовий вчинок, оскільки у нездійсненні його містилося б здійснення неправа, причому найвищого, а саме повне заперечення наявного буття свободи.

Дійсно, розвиток права являє собою поступовий розвиток свободи. Друга сфера, мораль, являє собою в цілому реальну сторону поняття свободи, і процес, що відбувається у цій сфері можна вважати таким, що поки залишається суб’єктивним, він тільки намагається наблизитися до загального [3, 238].

На думку Г.В.Ф. Гегеля, людина у своїй діяльності керується власними уявленнями про те, що є благо і добро. Людина не зводиться лише до намірів своєї діяльності, що можуть коректуватися завдяки її волі, а вона є перш за все те, що вона робить, тобто благі наміри повинні співпадати з благими діяннями. Суб’єктивна воля вимагає, щоб те, що у ній міститься, тобто її мета, отримало зовнішнє наявне буття, щоб, відповідно, добро здійснювалося у зовнішньому існуванні. Тобто неможна хотіти добра тільки теоретично, воно повинне бути реалізоване у безпосередній діяльності людини.

Література:

1. Гегель Г.В.Ф. Философия права. – М.: Мысль, 1990. – 524 с.

2. И. Кант, Г. Гегель, Ф. Шеллинг. Немецкая классическая философия. Т. 1. Право и свобода. М.: Эксмо-Пресс. – 784 с.

3. Пушкин В.Г. Сущность метафизики. От Фомы Аквинского через Гегеля и Ницше к Мартину Хайдеггеру. СПб.: Лань, 2003. - 480 с.

4. Пушкин В.Г. Философия Гегеля. Абсолютное в человеке. СПб.: Лань, 2000. – 448 с.