Богданова Н.Г.

Українська інженерно-педагогічна академія

Проблема структури життєвої особистості

Елементами будь-яких соціальних систем є люди. Включення людини в суспільство здійснюється через різні соціальні спільності: соціальні групи, соціальні інститути, соціальні організації і системи прийнятих у суспільстві норм і цінностей, у тому числі через культуру. У силу цього людина виявляється включеною у безліч соціальних систем, кожна з яких робить на неї систематизований вплив. Людина стає, таким чином, не тільки елементом соціальної системи, але і сама представляє систему, яка має найскладнішу структуру. Суспільні науки розглядають особистість як сукупність суспільних відносин, тобто, як продукт суспільства.

Поняттям «індивід» звичайно позначається людина як одиничний представник тієї чи іншої соціальної спільності. Поняття «особистість» застосовується стосовно кожної людини, оскільки вона індивідуально виражає значимі риси даного суспільства. Неодмінними характеристиками особистості є самосвідомість, ціннісні орієнтації і соціальні відносини, відносна самостійність стосовно суспільства і відповідальність за свої вчинки, а її індивідуальність — це те специфічне, що відрізняє одну людину від інших, включаючи як біологічні, так і соціальні властивості, успадковані чи придбані.

Особистість є не тільки наслідком, але і причиною соціально етичних дій, які відбуваються у даному соціальному середовищі. До елементів, що складають соціальні якості людини відносяться соціально визначена мета її діяльності; займані соціальні статуси і виконувані соціальні ролі; чекання у відношенні цих статусів і ролей; норми і цінності (тобто культура), якими вона керується в процесі своєї діяльності; система знаків, що вона використовує; сукупність знань; рівень утворення і спеціальної підготовки; соціально-психологічні особливості; активність і ступінь самостійності в прийнятті рішень. Узагальнене відображення сукупності повторюваних, істотних та соціальних якостей особистостей, що входять у яку-небудь соціальну спільність, фіксується в понятті «соціальний тип особистості». Шлях від аналізу суспільної формації до аналізу особистості, зведення індивідуального до соціального дозволяють розкрити в особистості істотне, типове, що закономірно формулюється в конкретно-історичній системі соціальних відносин, у рамках визначеного классу чи соціальної групи, соціального інституту і соціальної організації, до яких належить особистість. Коли мова йде про особистості, як про члени соціальних груп і класів, соціальних інститутів і соціальних організацій, то маються на увазі не властивості окремих облич, а соціальні типи особистостей. Кожна людина має власні ідеї і цілі, помисли і почуття. Це індивідуальні якості, що визначають зміст і характер її поводження.

Найважливішими компонентами структури життєвої особистості є — пам'ять, культура і діяльність. Пам'ять — це система знань, яку інтегрувала особистість у процесі життєвого шляху. Зміст даного поняття являє собою відображення дійсності у вигляді визначеної системи наукового знання, так і повсякденних знаннь. Культура особистості являє собою сукупність соціальних норм і цінностей, якими індивід керується в процесі практичної діяльності. Остання є реалізація потреб і інтересів особистості. У широкому змісті діяльність — це цілеспрямований вплив суб'єкта на об'єкт. Поза відносинами суб'єкта й об'єкта діяльність не існує. Вона завжди зв'язана з активністю суб'єкта. Суб'єктом діяльності у всіх випадках є людина чи персонифікуєма єю соціальна спільність, а її об'єктом можуть бути і людина, і матеріальні або духовні умови життя. Особистість може виступати як соціально-історична цінність, структурні елементи якої, знаходячись у постійній взаємодії і розвитку, створюють систему. Результатом взаємодії цих елементів є переконання. Переконання особистості — це той стандарт, за допомогою якого людина виявляє свої соціальні якості. Інакше ці стандарти іменуються стереотипами, тобто стійкими, повторюваними при різних ситуаціях відносинами особистості, соціальної групи, соціального інституту або соціальної організації до соціальних цінностей суспільства.

Особистість - є сукупністю трьох основних складових: біогенетичних задатків, впливу соціальних факторів (середовище, умови, норми, регулятиви) і її психосоціального ядра — «я». Воно являє собою як би внутрішнє соціальної особистості, яке стало феноменом психіки і визначає її характер, сферу мотивації, що виявляється у визначеній спрямованості, спосіб співвідношення своїх інтересів із суспільними, рівень домагань, основу формування переконань, ціннісних ориентацій, світогляду. Світогляд виступає головною властивістю особистості. Одночасно з формуванням світогляду складається і характер особистості — психологічний стрижень людини, що стабілізує її соціальні форми активності. Визнається, що великим характером володіє той, хто своїми вчинками домагається великих цілей, відповідаючи вимогам об'єктивних, розумно обґрунтованих і соціально значимих ідеалів. Особливим компонентом особистості є її моральність. Тільки високоморальні і глибоко інтелектуальні особистості випробують гостре почуття трагізму від свідомості своєї «не - особистості», тобто нездатності робити те, що диктує таємний зміст «я». Таким чином, особистість — це міра цілісності людини, без внутрішньої цілісності немає особистості. В особистості важливо бачити не тільки єдине і загальне, але й унікальне, своєрідне. Заглиблене збагнення сутності особистості припускає розгляд її не тільки як соціального, але й індивідуально-самобутньої істоти. Але разом з тим особистість є щось унікальне, що зв'язано, по-перше, з її спадкоємними особливостями і, по-друге, з неповторними умовами мікросередовища, у яких вона вирощується. Таким чином, поняття людської унікальності має істотне значення в соціальному пізнанні, у збагненні соціальних явищ, подій, у з'ясуванні механізму функціонування і розвитку суспільства, ефективного керування ім. Однак особистість не розчиняється в суспільстві: зберігаючи значення неповторної і самостійної індивідуальності, вона вносить свою лепту в життя суспільного цілого.