Філософія/6. Філософія науки

Магістр філософії Андрієвський В.О

Чернівецький національний університет ім.. Ю. Федьковича

Експериментально-математичний підхід у єдиній системі Локка і Ньютона

Історики науки і філософії, розкриваючи зміст і особливості стандарту раціональності в XVII ст., обходять, вірніше недооцінюють взаємний вплив творчості цих мислителів. Так, Дж. Локком інтересуються історики філософії, а І.Ньютоном - історики науки. Однак багатофакторний аналіз їх основних праць виявляє в рамках експериментально-математичного підходу, що погляди Локка і Ньютона утворювали єдину систему, яка суттєво вплинула на світогляд доби Просвітництва [1].

Хибною є та широко розповсюджена думка про те, що наукові досягнення Ньютона мали великий вплив на Локка, тоді як сам Ньютон навряд чи багато запозичив у автора „Досліду про людський розум" [5]. Не менш важливою є та обставина, що фактично не було жодної проблеми, по якій Локк повинен був переглянути свою позицію під впливом робіт Ньютона. По-перше, „Дослід" уже був підготовлений до друку, коли Локк вперше прочитав ньютонівські „Начала". Але це не спонукало його ні вносити якісь зміни, ні тим більше переглядати свої основні положення в наступних виданнях. По-друге, хибним є той широко розповсюджений погляд [1], нібито „Дослід" явився результатом локківського засвоєння ньютонівської і методології. Вірогідно, що все відбувалося зовсім інакше, а саме: Локк знайшов у роботі Ньютона деяку екземпліфікацію методологічних принципів природознавства, яку він уже повністю розділяв. З іншого боку, Ньютон побачив у „Досліді" епістемологічну концепцію, яка не тільки узгоджувалась з його власними думками, але й виражала їх більш глибоко в онтологічних основах механіцизму.

В області природознавства Локк серйозно вивчав медицину і експериментальну фізіологію, учився хімії у Р.Бойля. Хімічна проблематика обговорюється ним у переписці з Ньютоном [6]. Він був на рівні з Ньютоном при обговоренні найглибших і оригінальних наукових ідей. В свою чергу Ньютон глибоко розумів новітні філософські, метафізичні і епістемологічні ідеї свого часу. Особливо його цікавили проблеми обґрунтування наукового знання, які буквально носились в атмосфері науки Нового часу. Він роздумує над науковими і релігійними висновками з тих рішень, які сучасна йому філософія пропонувала на питання про природу субстанції, про бога і душу, про людські здібності щодо сприйняття світу.

Локка і Ньютона об'єднувала не тільки наука, але й релігійність, їх обопільна впевненість у тому, що віра може мати розумне обґрунтування. Обидва критично відносилися до філософії, особливо до методології Декарта, і схилялись до тієї методології науки, котра реалізувалась в науковій діяльності Королівського товариства. [4]

Основна філософська праця Локка [5] була опублікована у 1690 році. Уже сучасники відмітили, що в ній у філософській формі виражені епістемологічні принципи, котрим слідував Ньютон у своїй дослідницькій роботі. „Дослід" Локка стали розглядати як працю, що виконала для ньютонівської фізики ту ж роль, що й „розмірковування про метод" Декарта для його науки.

З позиції експериментально-математичного підходу все було реалізовано інакше - не в рамках такого роду механічної аналогії. По-перше, „Начала" Ньютона і „Дослід" Локка ні в якому дискурсі не обґрунтовували одне одного. По-друге, мова повинна йти не про те, що ці праці підтримували одна другу, а про те, що вони розглядали якісно різні змісти єдиної системи „філософія - математика природознавство". Тому співпадання між епістемологічними принципами „Досліду" і тими не дуже багато чисельними, але досить важливими методологічними установками, які формулював Ньютон, закономірний наслідок цілісності системи Локка і Ньютона. Але якщо у висловлюваннях Локка виражалась його позиція як філософа, то Ньютон у подібних випадках виступає не в своїй основній ролі природодослідника. У зв'язку з цим виникає принципове питання: чи ми повинні беззастережно вважати, що Ньютон вірив і був переконаний у тому, що стверджував? Чи може ми повинні довіряти тільки тому, що в дійсності він робив як вчений? Ці питання мають фундаментальне значення, поскільки є багато свідчень, що прямо вказують на змістовне розходження між тим, що стверджував Ньютон, як методолог, і тим, що він робив як фізик. Наприклад, одним з найважливіших методологічних принципів Ньютона був індуктивізм: істинними в науці можна вважати тільки ті твердження, котрі виводяться з ясних емпіричних фактів. Однак у ньютонівській фізиці в якості істинних приймаються і такі твердження (що відігравали в ній фундаментальну роль), які явно не мали емпіричного обґрунтування. Причина цього розходження була, безперечно, більш глибока, ніж проста непослідовність мислення Ньютона. Вся справа в тому, що працюючи в концептуальному полі однофакторної методології та опираючись на механістичний світогляд Ньютон намагається синтезувати, з одного боку, філософію і теологію, а з іншого математику і природознавство.

Онтологічні основи Локка і Ньютона були дуалістичними і осмислювались під відчутним впливом картезіанства. При цьому матерія і дух розглядаються як дві незалежні субстанції. Обидва мислителі відкидали існування „вроджених ідей" і були згідні в тому, що загальні твердження про фізичний світ не володіють логічною достовірністю. їх прийнятність повинна була забезпечуватися одним тільки дослідом, царством імовірності. При цьому Ньютон вважав матеріальну субстанцію косною, пасивною [2]. Зрозуміло, що він не міг не враховувати того факту, що матерія одночасно проявляє і активність. Ньютон навіть не намагається розробити програму розкриття змісту такої активності. Вона могла бути пояснена, згідно Ньютона, тільки безпосереднім вмішуванням бога у фізичний світ. Тому судження про прояви цієї субстанції, наприклад, твердження, в яких використовуються поняття сили, цього головного досягнення його фізики і натурфілософії, обґрунтовуються не дослідом, а приймаються як необхідні істини - необхідні не в аналітичному смислі, а в тому, що без них не можна було б побудувати єдину універсальну картину світобудови.

Що стосується Локка, то він був більш скептичним в таких питаннях. Його негативне відношення до „спекулятивних гіпотез" було більш „послідовним", ніж у Ньютона. Як пояснити це? Насамперед відкинути ту односторонню й механічну точку зору, що Локк не ставив перед собою таких завдань, як систематизатор природи Ньютон [6]. По-друге, предметно розкрити особливості формування метафізичного матеріалізму. Ця проблема взагалі не розкривається, бо і Локк, і Ньютон працюють у методологічному і світоглядному полі „експериментальної філософії" Нового часу. На їх творчість значний вплив чинять ті суперечності, що були закладені в основи наукової методології і наукового методу Галілеєм, Декартом, Беконом, Гоббсом та іншими філософами і природодослідниками XVII ст. Однобічність підходу і дуалізм в онтології приводив їх до нетрадиційної перешкоди при розв'язуванні проблем росту й генезису знання.

Література:

1. Вовк С.М. Філософські основи природознавства. – Чернівці: Прут, 2001

2. Вовк С.Н., Манник О.Н. Неклассическая методология и многофакторный подход. -- Черновцы: Прут, 1996

3. Гегель. Лекции по истории философии. – Кн. 3. – Сочинения. – М.-Л, 1935. Т.11 – С. 221.

4. Гейзенберг В. Физика и философия: Часть и целое. – М., 1989

5. Локк Дж. Опыт о человеческом разуме // Локк Дж. Избранные философские произведение: В 2-х т. – М., 1960. – Т. 1. – 734с.

6. Ньютон И. Оптика. – М.; Л.: Госиздат, 1927. – 373с.