“Ïñèõîëîãèÿ è ñîöèîëîãèÿ”

Ôîðìû ðàáîòû ïñèõîëîãà-ïðàêòèêà

Øåãäà Îêñàíà ³òà볿âíà

Ìèêîëà¿âñüêèé äåðæàâíèé óí³âåðñèòåò ³ì. Â.Î. Ñóõîìëèíñüêîãî, Óêðà¿íà

Êàçàðüÿí Ïàâëî Àøîòîâè÷

Î÷àê³âñüêà ðàéîííà ãðîìàäñüêà îðãàí³çàö³ÿ «Äæåðåëî», Óêðà¿íà

ÏÑÈÕÎËÎò×ÍÈÉ ÒÅÀÒÐ

ßÊ ÇÀѲÁ ÏÑÈÕÎÊÎÐÅÊÖ²¯ ÀÄÈÊÒÈÂÍÈÕ ÎѲÁ

Ñîö³àëüí³, åêîíîì³÷í³ òà ìåäè÷í³ íàñë³äêè àäèêòèâíî¿ ïîâåä³íêè ìîëîä³ º îäí³ºþ ç íàéá³ëüø ãîñòðèõ ïðîáëåì ó âñüîìó ñâ³ò³. Ôåíîìåí àäèêö³¿ (óçàëåæíåííÿ) â³ä áóäü-ÿêî¿ ïñèõîàêòèâíî¿ ðå÷îâèíè – öå ôàêòè÷íî ñàìîðóéí³âíà ïîâåä³íêà, ÿêà çàêîíîì³ðíî ïðèçâîäèòü äî íåçâîðîòíèõ çì³í ïñèõ³êè, ôóíêö³îíóâàííÿ âíóòð³øí³õ îðãàí³â ³ ñèñòåì òà äî äåãðàäàö³¿ îñîáèñòîñò³. Çà ñòàòèñòè÷íèìè äàíèìè, â îñòàíí³ ðîêè â Óêðà¿í³ çð³ñ ð³âåíü âæèâàííÿ ïñèõîàêòèâíèõ ðå÷îâèí ñåðåä ìîëîä³. Âîäíî÷àñ, ÿê çàçíà÷àºòüñÿ äîñë³äíèêàìè, â³äáóâàºòüñÿ ïîñòóïîâå çìåíøåííÿ âæèâàííÿ ìîëîääþ “âàæêèõ íàðêîòèê³â” (ïåðø çà âñå ãåðî¿íó òà ³íøèõ îï³àò³â) ³ îäíî÷àñíå çðîñòàííÿ ìîäè íà òþòþíîïàë³ííÿ, âæèâàííÿ ñëàáîàëêîãîëüíèõ íàïî¿â òà ïñèõîäåë³ê³â ñèíòåòè÷íîãî ³ ðîñëèííîãî ïîõîäæåííÿ (À.À. Ãðåáåíþê, Â.². ªãîðîâ, Î.Â. Êîðí³ºíêî òà ³í.). Ïðîáëåìîþ àäèêòèâíî¿ ïîâåä³íêè çàéìàëîñÿ áàãàòî ÿê â³ò÷èçíÿíèõ, òàê ³ çàðóá³æíèõ äîñë³äíèê³â ó ð³çíèõ ãàëóçÿõ íàóêè, çîêðåìà ó ïñèõîëî㳿 (Â.Þ. Àëåêñàíäðîâà, Í.Ì. Àïåòèê, Á.Ñ. Áðàòóñü, Í.Ï. Áóðìàêà, Â.ß. óíäê³í, Í.ª. Çàâàöüêà, Â.Þ. Çàâ’ÿëîâ, Î.ª. ²âàøêî, Ò.Â. Êèðè÷åíêî, Í.Ñ. Êóðåê, ².Ï. Ëèñåíêî, Í.Þ. Ìàêñèìîâà, Å.Ñ. Ìåíüøèêîâà, Ì.Í. Îâ÷èíí³êîâà, Ò.Â. Òåì³ðîâ, Ñ.Â. Öèöàðºâ, Î.Ò. ×åðåäíè÷åíêî òà ³í.). Ñó÷àñíèé ñòàí ïðîáëåìè ïîòðåáóº ïîäàëüøîãî ñèñòåìíîãî âèâ÷åííÿ ïñèõîëîã³÷íèõ îñîáëèâîñòåé àäèêòèâíî¿ ïîâåä³íêè ìîëîä³ òà åôåêòèâíèõ íàïðÿìê³â ïðîô³ëàêòèêè òà ïñèõîêîðåêö³¿.

Îñíîâíîþ ìåòîþ ä³ÿëüíîñò³ ÎÐÃÎ «Äæåðåëî», çã³äíî ³ç Ñòàòóòîì, º îçäîðîâëåííÿ ñóñï³ëüñòâà øëÿõîì íàäàííÿ ñîö³àëüíèõ òà ³íøèõ ïîñëóã îñîáàì, ùî ïîòðàïèëè â ñêðóòí³ æèòòºâ³ îáñòàâèíè, çàáåçïå÷åííÿ ïðîô³ëàêòè÷íèõ çàõîä³â ñåðåä óðàçëèâèõ âåðñòâ íàñåëåííÿ. Ç ìåòîþ äîñÿãíåííÿ ñòàòóòíî¿ ìåòè îðãàí³çàö³ºþ çä³éñíþºòüñÿ ðîáîòà ç òàêèõ îñíîâíèõ íàïðÿìê³â: ðåñîö³àë³çàö³ÿ íàðêîçàëåæíî¿ ìîëîä³; ïðîô³ëàêòèêà íåãàòèâíèõ ÿâèù ñåðåä ìîëîä³; ñîö³àëüíèé ñóïðîâ³ä êðèçîâèõ ñ³ìåé.

Îäíèì ç çàñîá³â ðåàë³çàö³¿ öèõ çàâäàíü º ðîáîòà ïñèõîëîã³÷íîãî òåàòðó «Äæåðåëî», äå âñ³ àêòîðè, äåêîðàòîðè, õóäîæíèêè, çâóêî- òà ñâ³òëîðåæèñåðè – ó÷àñíèêè Ïðîãðàìè ðåñîö³àë³çàö³¿ íàðêîçàëåæíèõ òà ËÆÂ/Ñ, ÷ëåíè ¿õ ñ³ìåé.

Ïñèõîëîã³÷íèé òåàòð – öå êîìï³ëÿö³ÿ ïñèõîëîãî-ïåäàãîã³÷íèõ, ïñèõîêîðåêö³éíèõ òà ïñèõîòåðàïåâòè÷íèõ çàñîá³â:

· Етюдні постановки театру - використання гештальт-підходу в роботі із снами та методик психодрами в роботі з позитивними та негативними якорями (виховання здатності адекватно реагувати на виникнення несприятливих ситуацій, а також здатності виконувати роль, що відповідає перебігу обставин, тренування здатності до мобілізації досвіду тоді, коли це необхідно, виховання вольових якостей, здатності до саморегуляції).

· Участь в творчому процесі є педагогічним і терапевтичним засобом, впливає на процеси формування здорових людських цінностей та навичок. В процесі художньої діяльності здійснюється корекція різноманітних порушень в розвитку людини.

· Заняття з пластики, співів, сценічного мовлення, постановки є дієвим психокорекційним засобом. Можливість виражати себе, свій безпосередній емоційний стан співом, рухом, акторською грою і т.і. призводить до вирішення внутрішнього конфлікту та, як слідство, стабілізації психоемоціонального стану та приведення його у відповідність до біологічного віку людини, тобто до дорослішання.

За допомогою участі в роботі психологічного театру вирішуються такі задачі:

· укріплення і співвідношення емоційних ресурсів; активізація творчих проявів;

· регуляція психовегетативних процесів, фізіологічних функцій організму;

· регуляція психоемоціонального стану;

· підвищення інтелектуально-естетичних можливостей адиктивних осіб;

· створення нових позитивних установок і форм поведінки, корекція комунікативної функції;

· гармонізація внутрішнього світу, стійкості при невдачах, формування захисту від негативних думок, позбавлення від страхів; вміння радіти життю;

· укріплення віри в себе; створення певного творчого інтересу, збагачення життя новими змістами.

Виступи театру перед широкою аудиторією є водночас: соціалізуючим засобом для акторів, що одужують від залежності; терапевтичним та корекційним засобом для хворих на залежність; потужним засобом профілактики адиктивної поведінки серед молоді; засобом подолання стигми щодо сучасних соціальних проблем.

˳òåðàòóðà:

1. Ïîëèêàðïîâ Â., Çàëûãèíà Í. Îáóõîâ ß. Àääèêòèâíîå ïîâåäåíèå ìîëîäåæè: ïðîôèëàêòèêà è ïñèõîòåðàïèÿ çàâèñèìîñòåé. - Ì.: Ïðîïèëåí, 2004. - 215ñ.

2. Ñåð㳺íêî ². Ì., Ãîðáàòîâà Í. Â. Ïñèõîëîã³÷íèé òåàòð ÿê ôîðìà ïðîâåäåííÿ ïðîô³ëàêòè÷íî¿ ðîáîòè ñåðåä ìîëîä³ // Òðåòÿ Âñåóêðà¿íñüêà ñòóäåíòñüêà íàóêîâà êîíôåðåíö³ÿ (×åðêàñè, 31 òðàâíÿ – 1 ÷åðâíÿ 2001 ð.). – ×åðêàñè: ×ÄÓ, 2001. – ×. 2. – Ñ. 119.

3. Ñåð㳺íêî ². Ì. Ìåòîäèêà ñîö³àëüíî-ïñèõîëîã³÷íèõ òåàòð³â. - ×åðêàñè: Öåíòð “Escape”, 2002. – 40 ñ.