Економічні науки/13. Регіональна економіка

Папп Неля Василівна

здобувач кафедри економіки, менеджменту та маркетингу Ужгородського національного університету, тел. 0507688127, e-mail papnw@mail.ru

ІННОВАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ СТВОРЕННЯ

РЕГІОНАЛЬНИХ І МІЖРЕГІОНАЛЬНИХ КЛАСТЕРІВ

В УКРАЇНІ

Сучасні виклики, що постають перед регіонами України, зумовлюють необхідність пошуку інноваційних підходів до формування нової регіональної політики, модернізації системи управління регіональним розвитком. Провідна роль у цьому процесі належить формуванню в Україні регіональних і міжрегіональних кластерів, що дозволить оптимізувати діяльність виробничих систем, активізує розвиток високотехнологічних і наукоємних виробництв, сприятиме використанню переваг спеціалізації компаній, створюючи на цій основі потужний синергетичний ефект соціально-економічного зростання і на регіональному, і на національному рівнях.

Головними перевагами кластерної організації виробництва є такі:

• зміцнення співробітництва між бізнесом, наукою та державою. Світова практика засвідчує, що заснування кластерів часто відбувається в межах державно-приватного партнерства за активної участі держави як засновника та спонсора кластерних ініціатив на початкових етапах, а також науково-дослідних інститутів, що відіграють роль сполучної ланки між промисловістю, державою та наукою;

• зростання ефективності роботи компаній завдяки швидшому доступу до ресурсів, знань, інноваційних технологій і постачальників, а також завдяки зменшенню трансакційних витрат;

• активізація інноваційної діяльності компаній. Завдяки так званому ефекту переливу (spill-over) і тіснішому контакту зі споживачами й іншими компаніями виникають можливості створення та поширення нових ідей і технологій серед учасників кластера та за його межами, що сприяє насамперед зростанню доданої вартості продукції та орієнтації виробництва на виготовлення високотехнологічної продукції кінцевого споживання;

• підвищення рівня інвестиційної привабливості регіонів і країни в цілому, зумовлене вищим рівнем довіри інвесторів до розвинених мережевих структур (порівняно з окремими дрібними компаніями), а також наявністю гарантій і пільг інвесторам з боку держави у випадку її участі у кластерних ініціативах;

• пришвидшення темпів створення та розвитку нового бізнесу. Нові компанії мають можливість розвиватися у сприятливіших умовах через налагодженість зв’язків із партнерами у межах кластера;

• формування замкненого виробничого циклу (та ланцюга зростання доданої вартості) у межах країни завдяки створенню у межах кластера відсутніх раніше у виробництві ланок, що напряму пов’язано з розвитком імпортозаміщення.

На сьогодні в Україні вже розроблені проекти нормативно-правових актів із формування засад державної політики у сфері кластеризації, однак вони і досі залишаються незатвердженими. Серед них такі:

• проект Концепції створення кластерів в Україні (Міністерство економіки України, вересень 2008 р.), у якій ідеться про перспективи запровадження кластерного підходу в економіці, описано переваги кластерної організації виробництва для української економіки та визначено концептуальні засади розвитку кластерів;

• проект Концепції загальнодержавної цільової програми розвитку промисловості України до 2017 р. (2008 р.), у якій передбачено запровадження моделі кластерної організації промисловості;

• проект Національної стратегії формування та розвитку транскордонних кластерів (Міністерство регіонального розвитку та будівництва, 2009 р.), спрямованої на розв’язання проблем, пов’язаних з асиметрією розвитку регіонів України, відпливом трудових, інтелектуальних та інших ресурсів із прикордонних регіонів України, а також на попередження відставання України від інших країн Європи за показниками якості життя, рівня інвестиційної привабливості, конкурентоспроможності та розвиненості інноваційного середовища. Подолання цих вад вимагає розвитку транскордонного співробітництва та створення транскордонних кластерів.

На сьогодні практично відсутні міжрегіональні кластерні об’єднання. Це пояснюється тим, що більшість з українських кластерів перебуває на початкових стадіях розвитку. Єдиним прикладом міжрегіонального промислового кластерного об’єднання є індустріальний кластер Донбасу, що об’єднує підприємства Донецької та Луганської областей, а також Ростовської області РФ, створюючи конкурентний паливно-енергетичний комплекс. На сьогодні Донбас включає підприємства ву гільної, металургійної, машинобудівельної, хімічної та енергетичної промисловості, а також має добре розвинене сільське господарство та переробну промисловість.

За прикладом Хмельниччини кластерне співробітництво у туристичній сфері розвивається в АРК. Ураховуючи регіональну спеціалізацію АРК, саме туристична сфера (рекреаційний і діловий туризм) є однією з найперспективніших для розвитку кластерів у регіоні. За підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні у Кри му було створено три туристичні кластери у Роздольненському, Чорноморському районах та у с. Дачне під Судаком.

Перспективним напрямом для України є створення транскордонних кластерів. Зважаючи на те, що 19 із 25 регіонів є прикордонними, Україна має значні можливості співпраці з іноземними компаніями в межах транскордонних кластерів.

До найважливіших чинників, що ускладнюють запровадження кластерної моделі розвитку в Україні, слід віднести такі:

• відсутність довіри між органами державної влади та бізнесом;

• відсутність підтримки кластерних ініціатив з боку держави;

• слабкість кластерів через низький рівень конкуренції на внутрішньому ринку, відсутність агресивних постачальників і вимогливих споживачів;

• брак іноземних інвестицій і венчурного капіталу, що є важливим джерелом розвитку кластерів у розвинених країнах;

• недосконалість законодавчої бази для функціонування кластерів, значні бюрократичні перешкоди для розвитку підприємництва;

• непослідовність у реалізації довгострокових стратегій у зв’язку з нестабільністю політичної ситуації;

• відсутність єдиної систематизованої інформаційної бази про наявні та потенційні кластери, що перешкоджає створенню у суспільстві розуміння переваг кластерних об’єднань, а також цілісної картини про функціонування та результати діяльності вже наявних кластерів в Україні.

Реалізація кластерних ініціатив можлива лише за умови активізації державної регіональної політики у сфері кластеризації та створення сприятливого макроекономічного, інформаційного та правового середовища. Необхідно побудувати надійну інформаційну платформу для розвитку кластерів, здійснювати ретельний аналіз і коригування кластерної політики на кожній стадії кластерного процесу, об’єднувати зусилля держави, приватного сектору та громадських організацій щодо сприяння розвитку регіональних і міжрегіональних кластерів в Україні.

Література

1. Герасимчук З.В., Рудь Н.Т. Інноваційна інфраструктура регіону: методологія формування і розвитку // Актуальні проблеми економіки. – 2010.– № 3(105). – С. 197-207.

2. Регіональна політика / За ред. М.І. Долішнього. – Львів: ІРД НАН України, 2001. – 678 с.

3. Українські кластери [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ucluster.org; сайти облдержадміністрацій України