Экономические науки/15. Государственное регулирование экономики

К.е.н., доц. Мацола М. М.

Прикарпатський національний університет ім. Василя Стефаника, Україна

Роль і місце соціальної політики в національній економіці

Утвердження національної економіки ринкового типу супроводжується значним розшаруванням суспільства за матеріальним і соціальним статусами. Інтеграційні прагнення України і, передусім, входження в Європейський союз є недосяжними без створення та реалізації системи правових, економічних, організаційних і інших заходів, що сприятимуть підтриманню соціальної стабільності в суспільстві, створенню умов для зростання добробуту, забезпечення належного рівня та якості життя населення.

Процес поглиблення інтеграції у світове економічне співтовариство передбачає багато істотних змін в управлінні соціально-економічним розвитком. Важливою є наявність в країні дієвої, ефективної системи соціального захисту. Чим вищий рівень життя всіх верств суспільства, тим більш економічно розвинутою вважається країна.

Інтеграція України до складу Європейського співтовариства потребує серйозної роботи в питаннях удосконалення захисту прав і свобод людини, демократизації суспільного життя, економічного зростання та забезпечення механізмів і умов для створення добробуту населення. Ключовим у державному регулюванні соціально-економічного розвитку повинно стати недопущення зростання соціальної напруги і таких негативних явищ, як зростання безробіття та збільшення розриву у доходах населення.

Соціальна політика держави включає:

– регулювання соціальних відносин;

– вирішення проблем зайнятості;

– розподіл і перерозподіл доходів населення;

– формування стимулів до високопродуктивної суспільної праці й надання соціальних гарантій економічно активній частині населення;

– створення системи соціального захисту населення;

– забезпечення розвитку об’єктів соціальної інфраструктури.

Ефективність соціальної політики значною мірою залежить від системи державного управління, що усуває протиріччя між соціальною справедливістю та економізмом. Доведено, що одним з суттєвих факторів бідності у світі є небажання втілювати у господарську практику принципи справедливого перерозподілу доходів та ігнорування соціально-етичних аспектів розвитку суспільства.

Через державну соціальну політику реалізовується система соціального захисту населення. Вона визначається як підсистема національної економіки, яка пов'язана з забезпеченням життєдіяльності людини і суспільства, задоволенням їхніх потреб, інтересів. Соціальний захист створює гарантії допомоги на випадок настання соціальних ризиків, яких може зазнати будь-який громадянин упродовж життя: хвороба, інвалідність, травматизм, старість, втрата годувальника, безробіття.

Соціальна політика держави грунтується на таких принципах як:

1) раціональність – передбачає досягнення оптимального співвідношення досягнення мети соціальної політики та засобів її реалізації;

2) соціальна справедливість – визнання однакових можливостей для всіх членів суспільства;

3) соціальна безпека – передбачуваність певних життєвих ризиків.

Національна модель соціальної політики спрямована насамперед на необхідність забезпечення гарантованого мінімуму задоволення потреб. Інструментом такої моделі є адресна соціальна спрямованість, активна політика зайнятості. Слід зазначити, що реалізація моделі соціально-орієнтованої економіки в Україні повинна передбачати підвищення рівня та ефективності соціального захисту населення, який є диференційованим для різних верств населення.

Формування нової моделі економічного розвитку, котра спиралася б на максимальну концентрацію наявних ресурсів, на економічне зростання інноваційного типу, засвідчила потребу поступової відмови від архаїчної системи соціального захисту, яка залишилася у спадок від командної економіки. Фундаментальними перетвореннями, що відбулися за період незалежності, можна вважати перехід до страхового принципу фінансування соціальних видатків, встановлення прямої залежності розмірів виплат від страхових внесків та стажу. Така організація управління системою сприяла ефективнішому вирішенню поточних і стратегічних завдань з урахуванням інтересів кожної сторони, забезпечила прозорість, підзвітність та дієвий фінансовий контроль.

Первинною ланкою визначеної соціальної системи будь-якого порядку є звичайна людина, а мета управління полягає в поліпшенні умов її життя. Але механізм прийняття рішень з соціальних проблем не є достатньо прозорим. При цьому управлінським апаратом не завжди прогнозуються результати тих чи інших заходів та не аналізуються їх соціально-економічні і соціально-психологічні наслідки. Тому, важливою проблемою соціального захисту населення є гармонізація управління всією соціально-економічною сферою, тобто забезпечення адекватності та збалансованості роботи всіх її структурних елементів на основі використання системних методів формування та реалізації політики в галузі економіки. Головним інструментом вирішення цієї проблеми може стати ринкова самоорганізація з державним регулюванням економіки.

Виходячи з пріоритетних національних інтересів і завдань соціальної політики, найважливішою проблемою для держави є створення громадянського суспільства. Для цього потрібно мати відповідне законодавство, яке захищає права всіх громадян і громадських організацій. Державним органам влади треба забезпечити здійснення ефективного контролю виконання зобов'язань стосовно соціальних гарантій, формування у суспільстві механізму цивілізованого захисту прав і свобод. Вказане потребує змістовної програми дій представників усіх гілок влади, громадських об'єднань, засобів масової інформації, кожної людини, спрямованих на забезпечення добробуту та гідного рівня життя, який вже багато років існує у високорозвинутих країнах світу.