Тищенко М.А.

Національний технічний університет України «КПІ», Україна

Взаємопроникнення понять диференціації та індивідуалізації навчального процесу

 

Існує велика кількість публікацій, в яких одні автори, наприклад, Бабанський Ю.К. та Голант Е.Я., ототожнюють поняття індивідуалізації та диференціації. Інші розглядають «диференціацію» у більш широкому сенсі, ніж «індивідуалізацію» – це Скаткін М.Н., Піліновський В.Ф., Пуришева Н.С., Чуріков І.А.. Треті розуміють «індивідуалізацію» більш широко, ніж «диференціацію», тобто «індивідуалізація» включає в себе «диференціацію». До цієї групи вчених відносяться Крутецький В.А., Рабунський Е.С., Унт І.Е., Федіна М.Ф., Щукіна Г.І.. А четверта група дослідників (Богомолов С.Н., Клєщєва Н.А., Леонс І.А., Рукман В.Б.) питання про сутність понять зовсім не розглядають у своїх працях. Однак, при цьому «індивідуалізацію» розуміють як процес навчання з урахуванням індивідуальних особливостей у всіх його формах, а «диференціацію», як побудову навчального процесу, з групуванням учнів на основі яких-небудь особливостей окремого навчання. З наведеного вище аналізу літератури випливає, що існує декілька підходів до визначення сутності понять «індивідуалізація» та «диференціація» у сучасній літературі, кожен з яких має право на існування. Таке становище пояснюється складністю і взаємопроникненням цих понять. Загальним в них є те, що обидва процеси ґрунтуються на дослідженнях індивідуальних особливостей студентів. А відмінність у тому, що при диференціації вивчаються і враховуються індивідуальні особливості з метою відбору, створення груп і орієнтації студентів на спеціальні освітні програми. При індивідуалізації ж – для підвищення якісного рівня знань, умінь і навичок кожного студента або групи студентів з подібними в певній мірі індивідуальними особливостями [1, 81].  Більш глибоке проникнення в сутність індивідуалізації навчання було пов'язано зі спробами розмежування понять «індивідуальний підхід» і «індивідуалізація навчання». Одним з перших таке розмежування зробив Е.С. Рабунський. Він, зокрема, під індивідуалізацією навчання розуміє особливу організацію навчального процесу в колективі, яка спрямована на здійснення вимог індивідуального підходу. У цьому ж значенні являє співвідношення розглянутих категорій дидактики і І.Е. Унт. Вона дає визначення поняття індивідуалізація навчання, скориставшись поняттям «принцип індивідуального підходу». «Индивидуальный подход, – зазначає вона, – это принцип обучения. Индивидуализация – использование этого принципа, у котрого есть свои формы и методы» [3, 15]. Однак, при всій повазі до даних положень, співвідношення між розглянутими категоріями було визначено недостатньо вірно. В цьому плані найбільш ґрунтовних позицій дотримується А.А. Кірсанов. Перш за все, він цілком чітко визначає, що індивідуалізація навчання - більш широке поняття, ніж індивідуальний підхід і обґрунтовує це з точки зору діяльнісного підходу. Він також вважає, що «индивидуальный подход предусматривает деятельность учителя, а индивидуализация обучения и деятельность учителя, и деятельность учеников, при чём, на всех этапах процесса обучения» [2, 31]. Дуже важливим для розвитку теорії питання є, на наш погляд, обґрунтування вченим принципу індивідуалізації навчальної діяльності на основі узагальнення великого теоретичного та експериментального матеріалу, накопиченого ним і його колегами. Без сумніву таке розуміння індивідуалізації навчання продовжує залишатися вузьким і, як легко припустити, не охоплює всіх методик вирішення цієї проблеми. І.Е. Унт, навпаки, пропонує більш широкий підхід до розуміння індивідуалізації навчання. Вона справедливо вважає, що індивідуалізацію можна розглядати з наступних точок зору: процесу навчання, змісту освіти, побудови системи освіти школи (вищого навчального закладу). Уточнюючи завдання, які вирішуються відповідно до кожного з виділених аспектів індивідуалізації навчання, вона, зокрема, зазначає, що індивідуалізація процесу навчання – це відбір форм, методів і прийомів навчання; індивідуалізація змісту освіти – це створення навчальних планів, програм, навчальної літератури та створення завдань, що пропонуються учням, індивідуалізація побудови освітньої системи школи (вищого навчального закладу) – це формування різних типів шкіл і класів (груп). Необхідність врахування індивідуальних особливостей студентів при створенні освітніх програм відстоюють багато зарубіжних науковців. Так, наприклад, американський педагог Р. Білет пише, що кожний курс має містити матеріал, що відповідає потребам учнів з різним рівнем здібностей та вмінь, різними інтересами, цілями в житті, особливостями характеру. Інший американський педагог С. Хук пише, що одним із критеріїв відбору навчального матеріалу повинен бути критерій релевантності змісту інтересам і потребам учня . Піджін Д. справедливо зазначає, що бажання дитини вчитися збільшиться і його скутість зникне, якщо йому дати індивідуальну програму, логічно побудовану і пристосовану до його можливостей. Проведений аналіз психолого-педагогічних досліджень, досвіду вітчизняної та зарубіжної школи показує, що поступово відбувається збагачення ідей індивідуального підходу до студентів, розглядаються питання про більш глибоке вивчення їх індивідуальних особливостей, про необхідність розробки програмних засобів (індивідуальних освітніх програм, індивідуальних навчально-самоосвітній програм), орієнтованих на окремих учнів або їх групи. Ці наукові передумови дають можливість обґрунтувати необхідність здійснення індивідуального підходу та виділити педагогічні умови його ефективного застосування у вищому навчальному закладі.

Література:

1. Александров В.Г., Александров Г.Н. Информационное обогащение личности на основе реализации оксфордской концепции изучения языка. Матеріали конференції «ІТО-2002». http://www.bitpro.rU/ito/2002/II/2/II-2-184.html

2. Кирсанов А.А. Индивидуализация учебной деятельности как педагогиче­ская проблема. - Казань: КПУ, 2002. - 224с.

3. Унт И.Е. Индивидуализация и дифференциация обучения. - М.: Педа­гогика, 1990. - 181 с.