К. І. Приходченко¹, В. В. Приходченко², О. В. Приходченко²

1 – Донецький національний технічний університет

2 – Донецький медичний університет

Соціальна значимість виховання молоді як специфічного процесу

Із усіх витворів найпрекрасніший – людина, яка отримала прекрасне виховання.

Епіктет

У міру накопичення емпіричних та теоретичних даних стає все більш очевидним, що ефективність виховання не означає простого поліпшення окремих компонентів виховання, а є самостійним поняттям, за допомогою якого виконується характеристика особливої якості. У загальному вигляді ефективність виховного процесу розглядається як показник того, як у процесі виховної діяльності конкретні результати перетворюються на результати, що мають соціальну значимість. Ефективність - явище складне і багатопланове, опосередковане дією багатьох умов і факторів. Поняття «ефективність» розповсюджується на керовані та самокеровані системи і підсистеми. У ньому знаходить вираження здатність системи добре пристосовуватися до умов оточуючого середовища, користуватися її ресурсами, необхідними для існування і розвитку, ставити перед собою посильні, обґрунтовані цілі та досягати їх. У цілому ефективність - досить широке поняття, яке важко піддається однозначному визначенню. Відомо, що чим багатше явище, тим більше воно допускає визначень, які розкривають його суть.

Нас цікавить ефективність цілеспрямованих керованих процесів, які протікають у суспільстві. У цьому випадку під ефективністю розуміється ступінь відповідності результатів процесу актуальним цілям, які задані заздалегідь. Чим більш розвинутий процес, тим вище його дієвість, ефект, більше можливостей скласти наукове уявлення про нього, охоплюючи цілі, засоби, взаємодію, основних компонентів до результатів, до їх оцінки. Не випадково категорія «ефективність» до останнього часу найчастіше використовувалася у зв'язку з характеристикою виробничих, економічних процесів. Однак, слід мати на увазі, що в економіці ефективність виховного процесу полягає у досягненні відповідності між його метою та результатами. При цьому у якості мети виховного процесу виступає очікуваний, а в якості результатів - досягнутий рівень вихованості.

Це цілісна динамічна система, яка, як і всяка інша система, може ефективно функціонувати та розвиватися за певних умов.

Для оцінювання результатів виховного процесу необхідно мати чітке уявлення про визначення рівнів вихованості навчаючих їхньої свідомості, поведінки; вміти бачити зміни в результаті виховних впливів; обирати найефективніші форми та методи виховання. Без цього неможливо об'єктивно оцінити ефективність та якість виховної роботи, її впливу на колектив, кожного суб'єкта. Складність процесу виховання зумовлена тим, що результати його не завжди помітні відразу. Тільки з часом можна судити про результативність виховного впливу педагога, що виявляється у вихованості молодої людини. Вихованість - комплексна характеристика особистості, враховує наявність та рівень сформованості в неї суспільно значущих якостей. Серцевина вихованості - моральні якості (рівень набутого морального досвіду, моральної зрілості). Критерієм вихованості кожної особистості є не лише знання законів, правил, норм поведінки, а конкретні дії відповідно до визнаних норм та правил. Такі критерії не можуть бути універсальними, бо в кожному конкретному соціальному середовищі є свої норми та правила, а отже, і показники вихованості людини. При цьому слід враховувати вік, рівень, соціального досвіду людини тощо.

Критерії вихованості - ознаки, за допомогою яких роблять висновок про рівень вихованості людини, оцінюють результати виховного впливу. Рівень вихованості наближено характеризують словами: високий, середній, низький. Рівень вихованості - це ступінь сформованості в навчаючого відповідно до вікових можливостей найважливіших якостей особистості, які є показниками вихованості. Високий рівень певної якості особистості характеризується наявністю всіх ознак, властивих цьому показнику. Середній - наявністю половини чи більше ознак відповідного критерію. Низьким вважають такий, коли є менше половини ознак від загальної кількості чи коли їх немає взагалі.

Рівні сформованості колективу визначають на основі стадії його розвитку. Високий рівень відповідає третій стадії розвитку колективу, коли він повністю виконує виховні функції, характеризується соціально-ціннісним мотивами, демократичною спрямованістю. Члени колективу відрізняються високим рівнем активності, ініціативності, самостійності в процесі різнопланової діяльності, моральної сформованості.

Середній рівень. Відповідає другій стадії розвитку колектив характеризується появою активу, який бере на себе частину повноважень керівника колективу, ситуативними виявами демократичного співжиття. Члени колективу виявляють середній рівень активності, ініціативності, самостійності в процесі організації діяльності колективу, моральної вихованості.

Низький рівень. Відповідає першій стадії розвитку колективу, характеризується індивідуалістичною спрямованістю членів колективу, якого фактично ще немає. Керівник змушений брати на себе роль своєрідного «диктатора». Активність, ініціативність, самостійність виявляються дуже рідко, відчутний низький рівень моральної вихованості. Результати процесу виховання різні, оскільки залежать від індивідуальних особливостей вихованців, їх ставлення до навколишнього світу виховних впливів, однолітків, батьків, педагогів. Ефективність виховання залежить від ставлення особистості до навколишньої дійсності взагалі та до спрямованих на неї педагогічних впливів зокрема. Сформовані у процесі виховання погляди та переконання, мотиви поведінки визначають позицію вихованця щодо спрямованих на нього педагогічних впливів. У разі неприйняття цих впливів проводять спеціальну виховну роботу, лише згодом здійснюють позитивний виховний вплив. Ефективність виховного процесу залежить від стосунків у колективі. Здорова морально-психологічна атмосфера сприяє формуванню у дітей позитивних моральних якостей, відбувається процес взаємовиховання. І, навпаки, у колективі, якщо там немає належного порядку, відбувається взаємна деморалізація його членів. Ефективність виховного процесу зростає, коли молодь займається самовихованням, тобто коли поєднується виховання та самовиховання.

Таким чином, головними цілями та завданнями виховного процесу в сучасному освітньому закладі повинні бути:

- орієнтація на духовно збагачену особистість - як альтернатива функціонуючим односторонньо інтелектуалістичним моделям. Звідси, основне завдання викладача - створити гармонію між тілесно-фізичним та духовним;

- виховання як вільна реалізація можливостей індивіда. Кожен має пізнати світ та знайти у ньому своє місце, не перестаючи його любити. Освітній заклад має забезпечити простір вільним та природнім проявам особистості.

- основна увага повинна надаватися моральному вихованні особистості з пріоритетом загально - людських цінностей.

Література

1. Приходченко К. І. Організація виховної роботи: навчальний посібник / К. І. Приходченко. – Донецьк : ДУІіШІ, 2011. – 115 с.

2. Приходченко К. І. Система національного виховання як фактор цілісного розвитку особистості / К. І. Приходченко // Освіта Донбасу. – 2002. – № 1. – С. 50–56.

3. Приходченко К. І. Виховання як важлива задача навчання у творчому освітньо-виховному просторі / К. І. Приходченко // Педагогіка і психологія формування творчої особистості : проблеми і пошуки. – Київ–Запоріжжя, 2005. – Вип.. 36. – С. 273–280.

4. Приходченко К. І. Громадянськість – вагома соціокультурна характеристика молоді / К. І. Приходченко // Педагогічна скарбниця Донеччини. – 2001. – № 2. – С. 9–10.