Филологические науки/ 4. Синтаксис:

структура, семантика, функция

К.ф.н. Одинцова Г.С.

Тернопільський національний педагогічний університет ім.В.Гнатюка,Україна

Атрибутивні словосполучення в інформаційному тексті: функціональний аспект

Проблема словосполучення в найрізноманітніших її аспектах цікавила багатьох учених з давніх пір і досі залишається однією з актуальних у сучасному синтаксисі. Зважаючи на те, що в мовознавстві значно зріс інтерес до вивчення особливостей мовних одиниць в окремих функціональних стилях, ми свою увагу зосередили на функціональній типології атрибутивних словосполучень (АС) в інформаційному тексті, оскільки вони втілюють «найтиповіші відношення, закріплені в мовній системі» [2, с. 193]. АС є продуктивним масивом на означення різних суспільних новацій та інших реалій об’єктивної дійсності, які постійно оновлюються і змінюються, тому важливо з’ясувати їх функціональну значущість.

Питання функції вважається одним із центральних у теорії синтаксису, тому аналіз будь-яких синтаксичних одиниць обов’язково передбачає і їх функціональну характеристику. У сучасних лінгвістичних дослідженнях функція розглядається у тріаді «форма – значення – функція».

Функцію мовної одиниці О. Бондарко розглядає як «її здатність до виконання певного призначення … і разом з цим реалізація цієї здатності»[1, с.29]. Визначаючи за АС статус одиниць найменування, цікаво з’ясувати, у вираженні яких іще функцій беруть участь названі структури і які форми їх репрезентації в інформаційному мовленні.

Висунута В. Виноградовим теорія номінативності довгий час розглядала словосполучення як мовні знаки, призначення яких – бути одиницями найменування певних предметів, явищ дійсності. Однак у сучасному мовознавстві ця теорія зазнала суттєвого перегляду. Номінативність словосполучення визнається не єдиною його функцією. Частковою комунікативністю (відносною комунікативністю) наділяє словосполучення Н. Філічева, О. Смольянінова, В. Адмоні, Ю. Долгов та ін. Так, Ю. Долгов розглядає словосполучення на двох мовних рівнях – структурно-синтаксичному і комунікативно-синтаксичному. Крім частковокомуніка-

тивної функції, на комунікативно-синтаксичному рівні він виділяє ще інформативну та естетичну, оскільки саме на цьому ярусі словосполучення виступає одиницею різноплановою. На структурно-синтаксичному рівні дослідник розглядає словосполучення в якісно новому плані. Він вважає, що кожна одиниця мови повинна мати свою, специфічну, властиву тільки їй функцію. Для слова такою функцією є номінативна, для речення – комунікативна, а для словосполучення – валентна функція. «Саме у складі словосполучення реалізується потенційна валентність, властива слову чи словоформі»[4, с.111].

Широко розуміє номінативність і В. Кіпріянов. «Якщо номінативна функція слова полягає в найменуванні реалії, елемента, «шматочка» (О. Смирницький) дійсності, то номінативна функція речення – це найменування події чи ситуації» [5, с.30]. Оскільки словосполучення – бінарна одиниця (за В. Кіпріяновим), то в ньому беруть участь дві реалії в їх взаємозв’язку, і як продукт цього виникає «своя» реалія зі «своєю» номінацією. Словосполучення набирає вигляду системи, хоч і мінімальної. «Але для розуміння системи важливий не характер її компонентів, а характер зв’язків і відношень між цими компонентами, тобто те, що прийнято називати структурними зв’язками. Тому основною ознакою словосполучення слід визнати релятивність» [5, с.32]. Виходячи зі сказаного, В. Кіпріянов кваліфікує словосполучення як релятивно-номінативну синтаксичну одиницю.

Ми схильні вважати, що словосполучення – поліфункціональна одиниця. Оскільки воно існує на двох рівнях – докомунікативному і комунікативному, то відповідно і його призначення буде різне. На докомунікативному рівні словосполучення називає певні предмети, явища, процеси тощо. На комунікативному ж рівні воно виступає конструктивним елементом, з яких складається ціле висловлювання. У зв’язку з цим суттєвим є з’ясувати роль АС у реалізації комунікативної функції цілого висловлювання, а також визначити, яку частку інформації несе кожен із його конституентів, ступінь її експліцитності, фактори вибору саме цієї конструкції у процесі комунікації, наявність супутнього функціонального навантаження аналізованих структур в акті спілкування тощо.

І.Вихованець пропонує розрізняти функції мови взагалі, з одного боку, і функції одиниць відповідних рівнів мови – з другого. Різні дослідники називають різні функції мови: комунікативну, виражальну, естетичну, когнітивну, емоційну, метамовну тощо. Але було б неправомірно розглядати функції одиниць мови відірвано від функцій мови взагалі, оскільки одні виступають будівельним матеріалом інших.

Традиційною уже стала думка про те, що у мові масово-політичної інформації яскраво проявляється антиномія двох функцій мови – власне інформаційна та експресивна. У вираженні обох названих функцій активну участь беруть атрибутивні словосполучення.

Власне інформаційна функція, на наш погляд, мислиться широко, бо будь-яке повнозначне слово, називаючи предмет, ознаку, дію, стан тощо уже інформує про них. Власне інформаційну функцію у мові масової комунікації репрезентують , як правило, АС первинної номінації. Але характер цієї інформації значною мірою залежить від структури АС, від співвідношення обсягу інформації, ним вираженої, з цілим висловлюванням, від зіставлення її з референтною ситуацією. Ми вважаємо, що в межах власне інформаційної функції можна виділити три найбільш загальних функції, у вираженні яких беруть участь аналізовані структури: частковокомунікативну, номінативну та інформаційну.

Частковокомунікативною функцією наділені складні і комбіновані АС: тривожні прогнози на прийдешнє, двотижнева поїздка по країні, конкретні рекомендації щодо вдосконалення структури управління виробництвом і т. ін. Їх здатність до поширення, до конкретизації (особливо комбінованих АС) приводить іноді до того, що ці конструкції часто являють собою цілі мовленнєві блоки, словесні масиви, які і відрізняються від повідомлення лише відсутністю необхідної модальності та інтонації завершеності. Усе це дозволяє стверджувати, що названі АС в інформаційному тексті виконують частковокомунікативну функцію.

Номінативну функцію (у вузькому розумінні) представляють ті АС, які перейшли до розряду одиниць лексичного рівня. Найчастіше такі словосполучення зустрічаються на означення різного роду закладів, установ, організацій, товариств тощо ( М.Пилинський називає їх кодовими назвами ): Міністерство закордонних справ України, Спілка журналістів України тощо. Сюди ж можна віднести також АС, які являють собою термінологізовані одиниці з найрізноманітніших галузей знань: вишня войлочна, інфаркт міокарда.

Усім словосполученням, які наділені номінативною функцією, характерна ще й індивідуалізуючи функція, оскільки вони інформують про одиничні предмети та факти.

У вираженні інформаційної функції беруть участь такі групи словосполучень:

1) АС, у яких атрибут несе квантитативну інформацію: кілька поколінь співробітників; десять тривалих прес-конференцій;

2) велику групу словосполучень із значенням атрибутивної ознаки становлять АС із залежним прикметником. Та не всі вони наділені власне інформаційною функцією. Враховуючи характер вираження інформації, усі атрибути-прикметники можна поділити на специфікатори і характери- затори. Специфікатори передають інформацію прямо, безпосередньо, вказуючи на специфіку названої ними ознаки. Для них і характерна власне інформаційна функція. Одні з них за своєю суттю наділені квалітативною функцією (якісні прикметники): високі результати, важливе рішення. Іншим властива функція відношення, або функція актанта (відносні прикметники): місцевий завод, українські парламентарії;

3) близькою до попередньої групи за своїм функціональним навантаженням є незначна частина АС, яким властива дублетна інформаційна функція. Ці словосполучення не несуть ніякої нової інформації, а повідомлення, ними виражене, базується на основі раніше висловленого змісту. Дублетною інформаційною функцією наділені анафоричні прикметники типу аналогічний, подібний та атрибутивні субститути цей, такий і под.: аналогічне підприємство, згадана угода, цей закон. АС з дублетною функцією часто передають інформацію про цілі референтні ситуації і при цьому витрачається мінімум мовних знаків.

Хоч у цілому всі названі групи АС виконують інформаційну функцію, все-таки вона ускладнюється функціональним значенням конституентів словосполучення, зокрема атрибута. Так, атрибут може виконувати паралельно й інші функції, а саме:

а) обмежувальну функцію: регіональна нарада, морські торговельні порти;

б) описову функцію: факсимільне видання Острозької Біблії, адміністративно-командний режим;

в) видільну функцію: диплом першого ступеня, ділові люди;

г) тотальну функцію: масова підтримка, світовий ринок.

д) функцію інтенсифікації: мізерна зарплата, потужний вибух метану.

Як свідчать наведені приклади, власне інформаційна функція АС прямо пов’язана з логіко-предметним мовним значенням. Основним фактором вибору атрибута в цьому випадку є характер самого денотата. Тому функцію, яку несуть у цілому повідомленні названі групи словосполучень, можна ще назвати констатуючою.

Часто в одному ряді може бути декілька атрибутів, виражених прикметниками, які вказують на різнорідні ознаки, а відтак і виконують різні функції в акті комунікації: попередня телефонна домовленість, ранні зернові культури. Хоч вони і виражають різнобічні незалежні ознаки, однак у сукупності утворюють одну смислову цілісність. Якісні прикметники в таких конструкціях називають змінні ознаки і стоять, як правило, перед відносними; відносні виражають постійні ознаки і розміщені ближче до денотата. Означальні властивості прикметника і функції, ним виражені, не впливають на структуру словосполучення – він наділений слабкою здатністю до поширення. Якщо ж ціле словосполучення і поширюється іншими компонентами з іншим функціональним навантаженням, то тільки за рахунок валентних властивостей стрижневого слова та його логіко-поняттєвого змісту як знака певної ситуації чи явища.

Другою важливою функцією, яку виконують АС в інформаційному тексті, можна вважати експресивну. У вираженні цієї функції беруть участь атрибути-характеризатори, які окрім того, що називають певні реалії, дають ще їм відповідну характеристику. Тому експресивна функція прямо пов’язана з емоційно-оцінним мовним значенням.

За способом вираження атрибута всі АС, які виконують експресивну функцію в інформаційному тексті, теж можна поділити на декілька груп:

1) АС з атрибутом-характеризатором лексичного рівня. Це найбільша в цьому відношенні група словосполучень, до якої належать:

а) АС, у яких характерологічну функцію виконують розмовно-просторічні та інші іностильові елементи: інші партії та партійки, древні міста наших далеких прапрадідів;

б) АС, у яких складові компоненти являють собою лексеми з яскраво вираженим оцінним значенням: чудовий голкіпер, катастрофічне фінансове становище;

в) АС, що є тропізованими висловлюваннями з різного роду перенесеннями (метафори, метонімії, синекдохи), а також різні фразеологізми і перифрази: зелені жнива, солодкий репортаж;

2) незначна частина АС, у яких роль характеризую чого елемента виконують стилістично марковані морфеми: прекрасний шанс, величезна цікавість;

3) АС, де названу функцію виконують елементи експресивного синтаксису (найчастіше інверсія, парцельовані конструкції, називний уявлення): ринок внутрішній; Ось вона, історія. Проста і зрозуміла.

При вираженні експресивної функції у названих групах АС яскраво відчутний також вплив суб’єктивного фактора.

Оскільки АС в інформаційному тексті виступають одиницями масового мовлення, то разом з названими функціями вони виконують й інші функції, зумовлені його суспільним характером. Передусім це когнітивна функція,завдяки якій людина глибше пізнає навколишній світ, прагматична, з допомогою якої можна впливати на почуття людей, регулювальна функція, яка сприяє популяризації літературних норм серед масового споживача.

В інформаційному тексті, як правило, домінуючими є АС із залежним відносним прикметником. Це наводить на думку, що з точки зору комунікативного синтаксису відносні прикметники є мовними одиницями найвищого ступеня інформативності. Річ у тім, що словосполучення типу приватизаційні процеси, бізнесові успіхи і т. ін.. вважаються у лінгвістиці [3, с.28; 7, с.58 та ін.] синтаксичними дериватами речень, у яких окремі компоненти (у нашому випадку – дієслівні) зазнали структурної редукції. Відтак можна стверджувати, що «високий ступінь семантичної ємності, сигніфікативні й предикативні властивості зумовлюють належність прикметника до слів з пропозитивним типом значення, що наближається до семантики речень» [6, с.42].

Важливим з точки зору комунікативного синтаксису є також урахування пресупозитивних факторів в інформаційному повідомленні. Так, наприклад, у висловлюванні новий циклон на цей раз зі Скандинавії лексичний контекст дозволяє передати досить значну інформацію. Окрім констатації факту, тут повідомляється про його повторюваність (новий циклон) і про зміну напряму його дії (на цей раз зі Скандинавії).

Отже, на комунікативно-синтаксичному рівні особливістю АС інформаційного стилю є те, що їм характерне вживання слів пропозитивної семантики, орієнтація на пресупозицію, а в функціональному відношенні, крім свого прямого призначення, більшості атрибутів властиве супутнє функціональне навантаження, тобто АС в інформаційних текстах виступають поліфункціональними мовними одиницями.

Література:

1. Бондарко А. В. Функциональная грамматика. – Л.: Наука, 1984. – 133с.

2. Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис. – К. : Либідь, 1993. – 368с.

3. Вихованець І.Р. Прийменникова система української мови. – К. : Наук. думка, 1980. – 288с.

4. Долгов Ю. С. Предложение и словосочетание на конструктивно-синтаксическом и коммуникативно-синтаксическом уровнях// простое предложение: начальный анализ и преподавание в школе и вузе: Межвуз. сб. научн. трудов/ Отв. ред. А.М.Ломов. – Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1990. – С. 110-117.

5. Киприянов В.Ф. Словосочетание – релятивно-номинативная синтаксическая единица языка // Современный русский синтаксис: словосочетание и предложение: Сб. научн. трудов / Отв. ред. Б.А.Пеньковский. – Владимир: Владимир. гос. пед. ин-т, 1986. – С. 26-33.

6. КононенкоВ.І. Пропозитивна семантика прикметника/ на матеріалі української та російської мов // Мовознавство. – 1991. - № 5. – С. 42-46.

7. Юсікова О.В. Семантико-синтаксична структура субстантивних вторинних словосполучень // Мовознавство. – 1993. - № 4. – С. 57- 63.