Право / 1. Теорія держави і права

К.ю.н. Жаровська І.М.

Львівська комерційна академії, Україна

Фінансові ресурси у механізмі державно-владних відносин традиційного суспільства

Історія становлення та розвитку кожної держави пов'язана з пошуками оптимальної моделі організації державної влади і для цього суб’єкт влади повинен володіти потенціалом, для впливу на підлеглий елемент. Суб’єкт влади має можливість отримати ресурси влади, через які проявляється потенція владного характеру. Ресурси влади – сукупність засобів і методів, застосування яких забезпечує можливість суб’єкта влади здійснювати вплив на об’єкт (особу, групу, суспільство в цілому) і досягати поставленої мети. Ресурси перебувають між суб’єктом і об’єктом влади і «матеріалізують» відносини залежності між ними.

Згідно Арістотелю, в суспільстві, де головним джерелом влади є багатство, може бути реалізовано дві її форми - аристократія - як легітимізована чеснота багатства, та олігархія - як нелегітимізована влада багатства. Перехід від аристократії до олігархії здійснюється, зазвичай, з використанням сили задля збереження влади. Поступово чеснота трансформується у примус. Наслідком стає культивування в суспільній свідомості культу багатства та формування системи залежності більшості від багатої меншості, прототипу рабства.

Практично всі держави світу історично стикалися з такими періодами історії, що грошові ресурси були єдиним (або явно домінуючим) джерелом влади. Радикальне застосування ресурсу призводить до ірраціональності самої державної влади, нігілістичних проявів боку об’єкта влади, руйнує владно-правовий механізм, втілюється через елементи делегітимізації державної влади. Такий стан вказує на диспропорціях у достатньому економічному рівні суспільства та низькому рівні громадської правової свідомості, культури влади, відсутності діалогу та консенсусу між державною владою та громадянським суспільством. Режим державної влади, що обрав фундаментом, саме цей ресурс є нетривалим і руйнівним для державно-правових відносин.

При пізнанні грошей як владного ресурсу необхідно застерігти від методологічної гіперболізації, оскільки деякі науковці сам феномен влади вбачають у розумінні його як «гроші політики»[1]. Більше того, наші сучасники критикують ірраціональною вважають не тільки тоталітарні прояви влади, але й демократію. «Про демократичний світогляд взагалі можна казати як про привід, який під прикриттям багатьох можливостей і перспектив служить по суті одному господу богу - грошам, які «не пахнуть»[2, c. 74]. Девальвування економічно-ресурсної бази може проявлятися як в аспекті олігархії, так і протилежній трансформації – націоналізації.

Раціональне використання економічних ресурсів влади передбачає використання принципу «золотої середини». Так, В. Липинський, який хоча і відстоював необхідність активної участі інтелігенції, як основної еліти державної влади, все ж таки раціонально відмічав: «правління все залежатиме од іншої матеріальної сили, все залежатиме од волі тих, хто маючи ту матеріальну силу, правити б інтелігентам дозволяв. Правлячі інтелігенти, щоб правити, мусять запобігати ласки, мусять підлещуватись і підроблюватись під тих, хто їм дає можливість правити. Правителі, що не мають в собі самих матеріальної сили, щоб правити; правителі, що правлять з чужої ласки; правителі, що своїм облесливим підхлібством деморалізують тих, ким вони правлять - це моральна і хвороба, а не здоров'я націй, це перша ознака упадку і виродження, а не відродження, розвитку і зросту сили націй»[3, c. 149].

Вітчизняні дослідники серед іншого виокремлюють і вплив економічної влади на суспільні процеси, зокрема Т.О. Тюняєва вказує, що «визначення суб'єктів економічної влади здійснено через виділення панівних економічних інтересів, які реалізуються у владних відносинах. При цьому слід зазначити, що аналіз економічних відносин проводиться в площині «власник - невласник», а це дає змогу стверджувати, що у відносинах економічної влади реалізується, перш за все, економічний інтерес власника, який є головним суб'єктом владних відносин у сфері господарювання»[4, c. 6].

У висновках зазначимо, що матеріальні ресурси є необхідною потенцією влади, без якої існування самої держави є нонсенсом, однак гіпорболізація даного ресурсу призводить до олігархічного спрямування представників народу, таким чином делегітимізує владу у суспільстві. Раціональне поєднання знань, авторитету, права і матеріальних ресурсів – запорука демократичності державно-владних інституцій.

Використана література

Ледяев В. Г. Власть: концептуальний анализ / Валерий Георгиевич Ледяев. - М. : «Росеийская политическая знциклопедия» (РОССГОН), 2001. - 384 с.

Підготовка управлінської еліти в Україні: теорія і практика : кол. моногр. / [А.В. Решетніченко, В.Г. Вікторов, О.М. Корх [та ін.] ; за заг. ред. О.Б. Кірєєвої.] - Д. : ДРІДУ НАДУ, 2010. -176 с.

Липинський В. Листи до братів-хліборобів. Про ідею і організацію українського монархізму / В'ячеслав Липинський. - Відень, 1926. – 580 с.

Тюняєва Т.О. Економічна влада як фактор ринкової трансформації //Автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. екон. наук: 08.01.01 / Т.О. Тюняєва; Харк. нац. ун-т ім. В.Н. Каразіна. -Х.,2004. - 17 с.