Педагогические науки/5. Современные методы преподавания

Баюл Т.П.

Дніпропетровський транспортно-економічний коледж

Степаненкова Л. Т.

Дніпропетровський транспортно-економічний коледж

ВИКОРИСТАННЯ АКТИВНИХ МЕТОДІВ НАВЧАННЯ В ПРОФЕСІЙНІЙ ПІДГОТОВЦІ СТУДЕНТІВ

У сучасному світі, який увійшов у трете тисячоліття, розвиток України визначається в загальному контексті Європейської інтеграції з орієнтацією на фундаментальні цінності західної культури: парламентаризм, права людини, права національних меншин, лібералізацію, свободу пересування, свободу отримання освіти будь-якого рівня та інше, що є невід'ємним атрибутом громадянського демократичного суспільства.

Незважаючи на досягнення освіти, які забезпечує нова соціополітична система України, вона ще не забезпечує потрібної якості. Чимало випускників університетів, академій, коледжів не демонструють належного рівня конкурентоспроможності на ринку праці. Це зобов’язує необхідність реформувати систему освіти в Україні, її удосконалення і підвищення рівня якості. Без висококваліфікованих, творчо обдарованих спеціальних кадрів, здатних не стандартно вирішувати складні проблеми сьогодення, неможливо подолати економічну кризу, зберігати незалежність, побудувати демократичну і правову державу та вийти на рівень високо розвинутих країн. Це повною мірою стосується і професійної освіти, яка органічно пов'язана із суспільним виробництвом і забезпечує відтворення робітничого потенціалу держави та є одним з важливих чинників підвищення продуктивності праці й забезпечення випуску конкурентоспроможної продукції.

Ці вимоги зумовлюють необхідність зростання професійних знань з спеціальних дисциплін: маркетингу, менеджменту, комерційної діяльності, психології, конфліктології та ін. Тому викладачі повинні адекватно реагувати на соціальне замовлення, сприяти формуванню творчої особистості фахівців в різних галузях народного господарства, активізувати навчально-творчу діяльність студентів. Для ефективного засвоєння навчальних дисципліни і формування творчо обдарованих економістів, комерсантів, управлінців викладачам необхідно побудувати навчальний процес на активних методах навчання, використовуючи дидактичні закономірності, принципи, методи і форми навчання. Ця мета покладена в основу запропонованої статті.

Одним із найперспективніших шляхів удосконалення підготовки майбутніх спеціалістів, озброєння їх потрібними знаннями і практичними навичками є впровадження активних форм і методів навчання.

Активні методи навчання поєднують форми індивідуального й колективного засвоєння професійних знань, умінь і навичок. Найефективнішими з них є ситуаційні методи: семінари і дискусії, співбесіди, практичні заняття.

У класифікації колективу авторів під керівництвом професора В. І. Рибальського особливості методів активного навчання визначено так: “Методи активного навчання відрізняються від інших методів, використовуваних у вищих навчальних закладах та Інститутах післядипломної освіти, такими основними особливостями:

- вимушеною активізацією мислення (вимушеною активністю). Суть цієї особливості в тому, що той, хто навчається (студент, слухач), мусить бути активним незалежно від того, бажає він цього чи ні;

- доволі тривалим часом залучення тих, хто навчається, у навчальний процес. Отже, активність має не короткочасний, не епізодичний характер: період активної роботи тих, хто навчається, зіставляється з періодом активної діяльності того, хто навчає, - викладача, навчальної машини;

- самостійним творчим виробленням рішень тих, хто навчається, підвищеним ступенем мотивації й емоційності”.

За цією класифікацією всі методи активного навчання поділяються на імітаційні й неімітаційні. До неімітаційних належать традиційні форми занять: проблемна лекція, практичне заняття, лабораторна робота, семінар і тематична дискусія, дипломна й курсова роботи, виробнича практика, науково-практична конференція, науково-дослідна робота студентів, групова консультація. До імітаційних віднесено як неігрові - аналіз конкретних ситуацій, імітаційні вправи, так і ігрові методи - ділову гру, розігрування ролей, ігрове проектування.

Проте водночас зазначена класифікація має й певні, досить принципові суперечності.

По-перше, головним у методах активного навчання є зовсім не те, імітаційні вони чи неімітаційні, ігрові чи неігрові, а те, якою мірою вони забезпечують практичну підготовку кожного студента до професійної діяльності.

По-друге, у цій класифікації всю увагу зосереджено на процесі навчання і не згадується кінцева мета — його наслідки, тоді як активізація навчання спрямована па покрашення практичних результатів. Як же можна ігнорувати мету, для досягнення якої і вживаються різні заходи?

На нашу думку, найпершою вимогою до будь-якого нового методу є те, що він має забезпечити кращі результати в оволодінні фаховими вміннями й навичками, ніж традиційне навчання. Таким чином, далеко не кожна новація, яка чимось, відрізняється від класичного традиційного навчання, має право називатися новим методом.

Отже, визначимо поняття «методи активного навчання». Ми вважаємо таке формулювання правильнішим, ніж «активні методи навчання», адже йдеться про методи, які активізують студентів сильніше й ефективніше за традиційні форми навчання. Сучасний процесс навчання вимагає методів активного навчання.

До методів активного навчання належать методи, при застосуванні яких студент змушений активно здобувати, переробляти й реалізовувати навчальну інформацію, подану в такій дидактичній формі, яка забезпечує об'єктивно й значно вищі порівняно з традиційними способами результати навчання практичної діяльності.

За умов вищенаведеного, ми впевненні, що викладачі спецдисциплін повинні: викликати у студента зацікавленість до навчального предмету, надавати можливість самостійно і індивідуально вирішувати виробничі ситуації, виявляти ініціативні погляди на сучасні проблеми, розвивати у слухачів творчу активність. При цьому основне завдання викладача — сформувати спеціаліста-професіонала, того, хто раніше, глибше й далі за інших бачить, що необхідно зробити, знає, як це здійснити і швидше береться за справи. Той, хто цього навчиться, на ринку праці буде знаходитися на більш високому професійному рівні порівняно з тими, хто цієї школи не пройшов. Багаторічний досвід роботи в студентської аудиторії дозволяє нам запропонувати колегам декілька форм і методів навчання, які націлені на досягнення якісного результату і забезпечують підвищення ефективності навчального процесу.

Підготовка творчо обдарованих фахівців різноманітних сфер виробництва неможлива без активізації форм і методів навчального процесу. Однією з основних форм практичної підготовки є семінарське заняття, яке необхідно побудувати в активній формі, як дійовий процес засвоєння студентами навчальної інформації за моделлю управління їх навчально-творчою діяльністю, тим самим інтенсифікувавши процес підготовки кадрів.

Мета проведення семінару в активній формі (САФ) — активізувати процес мислення студентів шляхом безпосереднього залучення їх до організації та керівництва заняттям. Ця дидактична форма також призначена сформувати і закріпити вміння з колективної підготовки, обґрунтування, прийняття та оцінювання управлінських рішень, що є обов'язковим елементом творчої сформованості керівників і спеціалістів виробничої сфери.

Активна форма занять передбачає якісні зміни у взаємовідносинах між викладачами і студентами: джерелом інформації стає не тільки викладач і відповідна навчальна і наукова література, а й сама аудиторія. Студенти з об'єкту управління стають суб'єктами, адже в цьому випадку вони самі навчають один одного. Викладач створює таку дидактичну систему, за якої студенти самостійно організовують проведення навчального заняття, виконуючи не тільки ретрансляторські функції з передачі інформації, а й розробляють алгоритм управління навчально-творчою діяльністю, що забезпечує загальне підвищення ефективності процесу засвоєння знань і формування творчого досвіду особистості. При цьому відношення викладачів зі студентами стають суб'єкт-суб'єктними.

В основі проведення САФ лежить моделювання конкретних ситуацій (виробничих, соціальних, економічних, політичних). Для майбутніх фахівців активна форма навчання є найбільш ефективною не тільки у контексті придбання навичок взаємовідносин в системі управління виробництвом, але й для виявлення резервів покращання методів і стилю керівництва.

Навчальний процес повинен враховувати тенденції соціально-економічного розвитку суспільства, особливості психології молоді, а методи та форми навчання реалізовувати на практиці. Студент повинен без примушування прагнути до систематичної, плідної та ретельної навчально-творчої діяльності. Дослідним шляхом встановлено, що змагання в більшості випадків дає значно більший ефект у підвищенні активності студентів, ніж їх зовнішня мотивація. Тому для реалізації цих вимог значне місце в роботі викладачів повинні займати дидактичні ігрові методи навчання. Ігровий метод характеризується трьома основними ознаками:

1) визначає мету, спрямовану на зміст освіти, то підлягає засвоєнню;

2) передбачає вид навчально-пізнавальної діяльності;

3) визначає характер взаємодії викладача і студентів.

Якщо проаналізувати з позиції сучасної науки діяльність людини, то виявиться, що гра в ній займає провідне місце і є однією з потреб людини. На біогенному рівні — це потреба в активності руху, на психофізіологічному — потреба в емоційній насиченості, на творчому —потреба подолання, виявлення волі. Навчальний процес, побудований на основі ігрових дидактичних форм, допомагає значно активізувати пізнавальну діяльність студентів, реалізувати творчі компоненти розвитку особистості.

Порівняно з іншими формами навчання, ігрові методи мають такі позитивні аспекти: висока результативність у засвоєнні знань і формуванні вмінь; формується вміння співпрацювати; формуються мотиви навчання; розвиваються гуманні стосунки між студентами; розвивається навчально-творча діяльність {планування, рефлексія, контроль, самоконтроль}. У дидактичній грі навчальні завдання виступають опосередковано, що забезпечує їх ефективність.

Дидактична гра — це спосіб взаємодії педагога й студентів, зумовлений ігровою ситуацією, що веде до реалізації дидактичних завдань і цілей навчання. Мета дидактичних ігор — активізувати процес пізнання студентської аудиторії, заглибитися в зміст дисципліни, що вивчається; розвинути навички колективної взаємодії, набути досвід творчої діяльності, а також визначити рівень підготовки майбутніх керівників і фахівців до професійної діяльності.

Структура розгорнутої ігрової діяльності обов’язкове включає такі компоненти: спонукальний (потреби, мотиви, інтереси, прагнення, які визначають бажання брати участь у грі); орієнтувальний (вибір засобів і способів ігрової діяльності); виконавчий (дії, операції, які надають можливості реалізувати Ігрову дидактичну мету); контрольно-оцінний (коригування та стимулювання активності в ігровій діяльності).

Використання в навчальній діяльності дидактичних ігор, на наш погляд, забезпечують:

• активізацію мислення і поведінки студентів;

• високий рівень залучення студентів до навчального процесу;

• самостійність у прийнятті рішення;

• формування великої кількості горизонтальних зв'язків між студентами, тісна взаємодія із викладачами;

• посилення емоційності, творчий характер заняття;

• бажання набути вмінь, навичок за відносно короткий термін.

Навчальні ігри - справді нова ефективна форма підготовки майбутніх фахівців. Вони розвивають природні завдатки студента, виховують творче ставлення до професійної діяльності, сприяють набуттю саме тих умінь і навичок , які невдовзі стануть їм у пригоді. Навчальна гра – це певною мірою репетиція діяльності комерсанта. Вона дає можливість «програти» в особах практично будь – яку ситуацію. Ми глибоко переконані, що нині майбутні економісти та комерсанти особливо гостро відчувають потребу не в теоретичних узагальненнях і рекомендаціях (їх досить), а в безпосередньому спілкуванні з викладачем. І хоча навчальні ігри не є основним видом діяльності студентів, проте в нинішніх умовах вони мають стати ефективним засобом підготовки майбутніх фахівців.