Кас’ян І.М.

Аспірант кафедри трудового навчання і креслення Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова

СУТНІСТЬ ПРОВІДНИХ ПІДХОДІВ ДО ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ

В нових соціально-економічних умовах розвитку сучасного суспільства і його освітньої ланки зокрема. Зростає значення освіти, яка ґрунтується на засадах інтеграції і обумовлена парадигмою, що передбачає перехід та впровадження новітніх систем навчання й виховання. Принципово важливим моментом в даному контексті стає дослідження ефективності передових дидактичних підходів, можливо у їх спільній взаємодії, на навчально-виховний процес. Нерідко виникає ситуація коли раціональне поєднання кількох підходів до організації навчання й виховання, дає можливість кардинально змінити і підвищити професійний рівень майбутніх педагогів.

При написанні даної статті ми ставили за мету ознайомити майбутніх молодих фахівців освітньої галузі з передовими дидактичними підходами до організації навчання й виховання, які носять в собі інтегрований характер чи ґрунтуються на засадах інтеграції.

Оскільки процес інтеграції, або його продукт – інтегрований навчальний курс чи дисципліна, ґрунтується на інтегрованому підході до його створення й впровадження, то в даному контексті доцільно розібратися з суттю цього підходу.

Суть інтегративного підходу в повній мірі була розкрита тандемом авторів С.У. Гончаренком та І.М. Козловською [1]. Ми підтримуємо їхню позицію про те, що створення інтегрованих навчальних курсів чи програм виходить не на встановленні взаємозв’язків між знаннями в навчальних програмах різних дисциплін, а виходячи з реально існуючих зв’язків між фактами, речами, явищами, поняттями. При цьому цей зв’язок має бути природнім і ніяк не пов’язаний зі штучними дидактичними побудовами. Тобто, роботу по створенню інтегрованих навчальних курсів слід розпочинати з аналізу суттєвих взаємозв’язків між елементами інтеграції – науками, галузями знань, технологіями, теоріями. Інтегративний підхід розкриває досліджуваний об’єкт чи знання саме у взаємодії з іншими знаннями з інших галузей знань.

Обґрунтований з наукової точки зору процес інтеграції знань призводить до формування у студентів системних знань. Тобто, при виконанні всіх умов інтеграції створюється система знань зі своїми методами, принципами, об’єктами, що має зовсім новий якісний рівень. І цю систему потрібно формувати саме інтегративним способом. Це підтверджується результатами як академічних, так і психолого-педагогічних досліджень. Оскільки інтегрований підхід відповідає філософському трактуванні системи не як суми елементів, а як нової якості сукупності цих елементів на базі певних взаємозв’язків між ними.

На нашу думку, інтегрований підхід в певній мірі дещо споріднений з іншими підходами, які застосовуються до організації навчально-виховного процесу у вищій школі. Наприклад, із системним підходом [5; 7] його пов’язує те, що педагогічні об’єкти розглядаються з позиції системи або цілісності досліджуваних явищ, об’єктів, знань тощо. А також зведення їх у єдину теоретичну картину світу. Але на відміну від системного підходу інтегрований підхід не просто забезпечує системні знання, а досліджує їх з позиції взаємодії і найоптимальнішого їх застосування при підготовці тих чи інших фахівців.

Комплексний підхід [7] являє собою також забезпечення й реалізацію міцних системних знань. Відмінність його від системного полягає в тому, що він охоплює всі системи знань: про людину, про природу, про техніку, про суспільство і ґрунтується на законі діалектики. За цим законом кожен елемент системи розглядається в усіх можливих взаємозв’язках. Тобто, як відношення елемента до системи, так і відношення системи до конкретного її елемента.

В науково-педагогічній літературі зустрічається ще один підхід, який також носить в собі елементи інтеграції. Це акмеологічний підхід [2; 3; 6]. У науковій думці це принципово нове твердження, але вже досить широко використовується як російськими, так і українськими науковцями.

Принципова різниця професійної та загальної освіти полягає в тому, що при проектуванні навчального процесу в будь-якому професійному освітньому закладі (педагогічне училище, педагогічний інститут, університет) поряд із загальноосвітніми, виховними та розвиваючими цілями освіти завжди присутні і прагматичні (спеціальні) цілі навчання, які і визначають профіль, зміст і якість майбутнього спеціаліста. Тому, поряд з усіма загальновідомими принципами (науковості, наочності, доступності і т. ін.) варто використовувати акмеологічний принцип або підхід, дія якого спрямована на те, щоб необхідні знання із фундаментальних наук (фізики, математики, хімії та ін.) слугували опорою для усвідомленого засвоєння загальнопрофесійних дисциплін, які б, у свою чергу, давали можливість майбутньому спеціалістові всебічно і глибоко розібратися в спеціальних дисциплінах і якісно оволодіти обраною професією чи спеціальністю.

Акмеологічний підхід у вузькому смислі вимагає виявлення найбільш значущих фактів, явищ, законів, теоретичних залежностей із фундаментальних наук, знання яких необхідне для усвідомлення наступних дисциплін загальнопрофесійного і спеціального циклів, тобто виявлення оптимального мінімуму знань, умінь і навичок із змісту фундаментальних наук для успішного оволодіння конкретною спеціальністю. У більш глибокому розумінні акмеологічний підхід визначає взаємозв’язок загальної і професійної (спеціальної) освіти. І в цій ролі він уже виступає як синтетичний принцип, що включає в себе такі дидактичні принципи, як принцип наступності, принцип міжпредметних зв’язків, принцип системності, принцип інтеграції та інші, які у своїй сукупності, виходячи із кваліфікаційної характеристики майбутнього спеціаліста, визначають якість його підготовки в оптимально стислий термін.

Відповідно до сучасної парадигми освіти формуються й нові підходи та концепції навчання, які мають інтегрований характер. Одним з таких підходів є знанієво-спосібний підхід [4; 8]. Основоположником якого є В.В. Юрженко. На відміну від попередніх підходів він являється більш практичним, ніж теоретичним, але основа його ґрунтується також на механізмі інтеграції. Даний підхід орієнтує не лише на засвоєння знань, а й на способи оперування ними, методи, що допомагають їх здобувати. У першу чергу треба допомогти студентам в оволодінні знаннями і раціональними прийомами самостійної пізнавальної діяльності, постійно варіювати методами та організаційними формами з врахуванням загального і особливого в особистості кожного студента, розумно поєднувати фронтальні, групові та індивідуальні способи організації для підвищення якості навчання та творчого розвитку кожного студента. Педагог, організовуючи навчально-виховний процес, має звертати увагу не лише на репродуктивну діяльність студентів, які засвоюють і відтворюють певні знання та вміння, а й на те, як ці вміння засвоюються в них.

З іншого боку, це вже не репродуктивний, а творчий рівень розвитку особистості. Студенти, отримавши певні знання і вміння, можуть порівнювати реальні результати з тими завданнями, які ставились на початку заняття. Аналізують, чому отримали саме такий результат, а не інший? Які потрібно внести корективи для успішного завершення проекту? За допомогою набутих способів дій самостійно можуть змінити конструктивні особливості об’єкту проектування, чи внести окремі елементи. Вони усвідомлюють результати власної діяльності на занятті, що призводить до розвитку творчих вмінь. Тобто, вмінь по-своєму трансформувати ідеї; формулювати проблеми та генерувати ідеї; володіти методикою роботи; володіти імпровізацією, оригінальними прийомами і засобами, розвивати художньо-творчі здібності; ефективно застосовувати досвід. Знанієво-спосібний підхід являється проміжним етапом або методом, або інструментом переходу від системи знань до системи компетентностей.

Таким чином, впровадження в освітню діяльність підходів, які ґрунтуються на інтеграції, сприятиме подоланню розрізненості знань, що полегшує оперування ними, забезпечуватиме професійний розвиток майбутнього фахівця в процесі підготовки. Оскільки необхідною умовою підвищення кваліфікації педагогів є вміння застосовувати у професійній діяльності різні методи роботи, розуміння суті новітніх педагогічних технологій, формування системності знань. Всі ці чинники лежать в основі професійної компетентності фахівця-педагога.

Література:

1. Гончаренко С.У., Козловська І.М. Теоретичні основи дидактичної інтеграції // Педагогіка і психологія. – 1997. – № 2. – С. 9 – 18.

2. Деркач А.А., Зазыкин В.Г. Акмеология: Учебное пособие. – СПб.: Питер, 2003. – 256 с.: ил.

3. Кас’ян І.М., Богданов І.Т. Акмеологічний підхід, як основа взаємозв’язку загальної і професійної освіти. Наукові записки. – випуск 72. – серія: Педагогічні науки. – Кіровоград: РВВ-КДПУ ім. Винниченка, 2007. – част. 2. – С. 70 – 74.

4. Кас’ян І.М., Юрженко В.В. Дидактичні напрямки розвитку педагогічної творчості майбутніх вчителів // Вісник Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка. Випуск 53. Серія: педагогічні науки: Збірник. – Чернігів: ЧДПУ, 2008. – С. 15 – 18.

5. Мигаль В.Д. Теорія і методи наукової творчості: Навчальний посібник. – Х.: ВД „ІНЖЕК”, 2007. – 424 с.

6. Сергєєв О.В., Богданов І.Т. Акмеологічний принцип: його сутність і призначення // Педагогічні науки: Зб. наук. праць. – Херсон, 2000. – Випуск 15. – Частина 1. – С. 147 – 154.

7. Слєпкань З.І. Наукові засади педагогічного процесу у вищій школі: Навч. посіб. – К.: Вища шк., 2005. – 239 с.: іл.

8. Юрженко В.В. Знаннєво-спосібний підхід як парадигма освітнього процесу в освітній галузі „Технологія” // Проблеми трудової і професійної підготовки: Науково-методичний збірник / Під ред. В.В. Стешенка. – Слов’янськ: СДПУ, 2008. – Вип. 13. – С. 3 – 8.