Филологические науки/6.Актуальные проблемы перевода

Канд. філол. н. Тупиця О.Ю.,

канд. пед. н. Зімакова Л.В.

Полтавський державний педагогічний університет

імені В.Г. Короленка

ПРОБЛЕМА ВІДМЕЖУВАННЯ ПОНЯТТЯ «БЕЗЕКВІВАЛЕНТНА ЛЕКСИКА»

У сучасній мовознавчій науці термін “безеквівалентна лексика” (далі БЛ) порівняно новий, і в його витлумаченні немає одностайності, а інколи й конкретності, що не сприяє визначенню БЛ як категорії лінгвістики. Мовознавці намагаються відмежувати цей термін від інших, або, порівнюючи з іншими “національно маркованими” поняттями, дати визначення БЛ (М.П. Кочерган, Л.М. Дяченко, Н.Ф. Зайченко, О.В. Коваль-Костинська, О.Л. Паламарчук, Т.А. Космеда, А.В. Волошина, Л.І. Машуровська, О.І. Кремльова та ін.). Розглядаючи проблему співвідношення слова і денотата, лінгвісти намагаються також дати відповідь на питання про існування цього своєрідного етнокультурного шару лексики, але особливості функціонування національно маркованої лексики в тексті залишаються сьогодні ще недостатньо вивченими.

Семантична структура кожної лексичної одиниці може утворюватися кількома компонентами, тобто семами. Семантика БЛ багато в чому зумовлена історією, культурою країни, діяльністю людини, її світобаченням тощо.

БЛ відображає національно-культурну своєрідність мови на лексичному рівні, називає такі поняття та явища у сфері певної культури, які не властиві іншим. Наші спостереження доводять, що БЛ як складова образності тексту створює емоційно-експресивний підтекст, пов’язаний з ідеоетнічним компонентом значення, висувається у смисловій ієрархії твору, виступає своєрідною функціонально-смисловою домінантою тексту.

БЛ наявна в кожній мові. М.П. Кочерган вважає, що БЛ, як правило, становить не більше 6-7% загальної кількості активно вживаних слів [8, с.171-172]. Загалом поява БЛ зумовлена життєдіяльністю певного лінгвокультурного колективу та відбиває розбіжності між лінгвістично-понятійними кодами. Поява БЛ пояснюється також екстралінгвальними факторами. А.В. Волошина вважає, що “кожен етнос у процесі своєї життєдіяльності “олюднює” навколишнє середовище та вносить у нього специфічні риси. З плином часу виникають етнічно значущі предмети-реалії. У лексиці вони фіксуються словами-реаліями” [4, с.57].

Критеріями виокремлення такої лексики можуть бути: 1) семантичний (за яким враховується значення слів); 2) граматичний (показовий насамперед щодо одиниць, які мають певні формальні показники); 3) функціонально-стилістичний (БЛ може виконувати в тексті функції створення національного колориту, інтимізації тощо, у композиції поетичного тексту БЛ стає своєрідною смисловою домінантою (сильною позицією), впливає на зміст усього твору);

БЛ можна визначати за допомогою таких прийомів: 1) переклад (безеквівалентна як національно маркована лексика належить до групи, що не має відповідників у інших мовах); 2) експеримент (наприклад, під час проведення психолінгвістичного експерименту до поля слів-реакцій на певне слово-стимул потрапляють одиниці, що мають національно-культурні елементи значень).

Кількість БЛ у тексті залежить від авторського стилю, змісту самого твору, часу його створення та багатьох інших факторів. При визначенні явища безеквівалентності певної лексичної одиниці необхідно також зважати на своєрідність її вживання в поетичних творах. Національно-культурний компонент семантичної структури окремої безеквівалентної лексеми є невід’ємною складовою змісту цілого тексту, тому визначальним фактором є також її частотність. Слововживання у різних контекстах може свідчити про традиційність використання певної лексичної одиниці. При розгляді явища безеквівалентності мовознавці намагаються, як уже зазначалося, відмежувати його від інших, або, порівнюючи з поняттями “лакуна”, “реалія”, “фонова лексика”, “екзотизм”, “варваризм”, “колорит”, “національно маркована лексика”, “етнографізм”, “локалізм” та ін., дати визначення БЛ. Крім того, термін “безеквівалентна лексика” у різних мовознавчих працях використовувався неоднозначно. Відсутність одностайної думки щодо класифікації національно маркованої лексики зумовлює виникнення широкого кола наявних у лінгвістичній практиці робочих термінів, що використовуються для номінації лексичних одиниць з культурним компонентом у семантиці. Цей факт викликає також певні ускладнення у правильному розумінні системи лінгвістичного позначення БЛ. Специфіка об’єкта нашого дослідження, у ролі якого виступає БЛ, зумовлює потребу уточнення вищеназваних понять та з’ясування основних відмінностей між ними. При розмежуванні простежуються деякі розходження у розумінні цього ключового поняття, певна неоднорідність у поглядах мовознавців щодо його трактування.

Є.М. Верещагін та В.Г. Костомаров доводять той факт, що не можна визначити ні повну еквівалентність, ні повну безеквівалентність лексичних одиниць. “Як безеквівалентні слова, так і фонові – не абсолютна категорія, а відносна. Говорити про те, чи можна певне слово назвати безеквівалентним, припустимо лише стосовно якоїсь мови. При цьому нерідко трапляється, що слово, яке є безеквівалентним порівняно з лексикою мови Б, виявляється повністю еквівалентним у застосуванні до мови В. Це ж справедливо, якщо мати на увазі фонові слова” [2, с.45]. Вони також відмічають певну спільність безеквівалентної та фонової лексики, оскільки обидва класи “відрізняються від відповідних іншомовних слів, тому що відображають специфіку національної культури” [2, с.45]. Подаючи класифікацію, вони не розмежовують поняття безеквівалентність та фоновість лексики, вживають термін БЛ замість фонова лексика і навпаки.

Р.П. Зорівчак визначає БЛ, порівнюючи з реаліями, що є, на її думку, “моно- і полісемантичними одиницями, основне лексичне значення яких уміщує традиційно закріплений комплекс етнокультурної інформації, чужої для об’єктивної дійсності мови-сприймача” [5, с.58]. Вона вважає, що поняття “безеквівалентна лексика” значно ширше, ніж семантичне поле поняття “реалія”, що відповідає лише випадкам лексико-предметної безеквівалентності. Очевидно, всі реалії входять у обсяг БЛ певної мови. Але до цієї лексики належить також частина прислів’їв і приказок, окремі лексеми надзвичайно місткого семантичного наповнення, що пов’язані з відмінностями в сегментації довколишнього світу окремими мовними колективами, та інші випадки лексико-семантичної безеквівалентності [5, с.65].

М.П. Кочерган говорить про спільність понять “безеквівалентність” та “лакуна”. З цього приводу він, зокрема, зазначає: “У науковій літературі терміни безеквівалентна лексика і лакуни часто вживаються як синонімічні і трактуються як слова, що відсутні в певній мові” [7, с.42].

С.Влахов та С.Флорин зазначають, що термін БЛ “трапляється в багатьох авторів, які трактують його по-різному: як синонім “реалії”, дещо ширше – як слова, відсутні в іншій культурі та в іншій мові, дещо вужче – як слова, характерні для нашої дійсності, і, нарешті, просто як неперекладні на іншу мову слова” [3, с.41]. Усе-таки вони відмежовують поняття БЛ від реалії, але вважають, що реалії входять, як самостійне коло слів, у межі БЛ. Слово може бути реалією щодо багатьох мов, а безеквівалентним – переважно у межах даної пари мов, тобто, як правило, список реалій даної мови буде більш-менш постійним, водночас словник БЛ виявляється різним для певних пар мов [3, с.43].

Так, Т.А. Космеда вважає, що необхідно з’ясувати також співвідношення понять БЛ, екзотизм та етнографізм. Етнографізм, як правило, не належить до запозиченої лексики. Цей термін уживається на позначення явищ культури, предметів побуту, традицій народу тощо щодо тієї мови, у якій вони є первинними [6, с.61].

Саме завдяки БЛ як одному з вагомих показників національно-мовної своєрідності етнічної спільноти спостерігаємо не тільки відмінності в називанні фрагментів дійсності, а й особливості культури взагалі, умови життя носіїв тієї чи іншої мови. У зв’язку з цим постають питання, зокрема, як упізнати БЛ та які групи безеквівалентних одиниць можна виділити в лексичному складі мови. А. Бронська, розглядаючи особливості лінгвокраїнознавчого аспекту у викладанні української мови як іноземної, пише: “Серед слів з культурним компонентом є БЛ, тобто слова, які неможливо семантизувати за допомогою простого перекладу. Близькими до БЛ є також слова, що збігаються у двох мовах своїми денотатами (тобто об’єктивним змістом), але не збігаються своїми конотатами (тобто емоційно-естетичними асоціаціями). Наприклад, слово калина може бути перекладено на інші мови, але для українця воно наповнене особистими спогадами і пов’язане з національною ментальністю. Такі слова автори називають конотативними” [1, с.43].

У підсвідомості кожної людини існує, так би мовити, екстралінгвальний план, який дозволяє поєднувати в одне ціле, наприклад, слово та предмет, слово та явище, слово та думку (ідею) і тим самим дозволяє виділити національні особливості слова. Кожне слово – багатопланова картина, що відображає життя країни, суспільства, етносу. Те, що в мові існує слово-еквівалент назви певного предмета, поняття чи явища, зовсім не означає однозначності цього слова. Важливу роль тут відіграють ще екстралінгвальні плани. Накладаючись, вони можуть і не збігатися. Там, де спостерігаються розбіжності, говорять про наявність безеквівалентних елементів.

На думку З.Д. Попової та Й.А. Стерніна, “умови життя та побуту народу сприяють виникненню понять, що принципово відсутні у носіїв інших мов. Відповідно, в інших мовах немає й однослівного словникового еквівалента для їх передачі” [10, с.71]. В українській мові відсутнє слово, що еквівалентне німецькому Besteck (столові прибори: виделки, ножі, ложки; набір інструментів; позначення судна на морській мапі), Geschwister (брати й сестри). Розглядаючи проблему міжмовної лексичної еквівалентності, можна виділити три основних типи лексичних відповідників: 1) лінійні відповідники, коли одній лексемі певної мови відповідає в денотативному плані одна лексема іншої мови; 2) векторні відповідники, коли одному загальнішому за значенням слову мови відповідає кілька конкретніших слів іншої мови; 3) відсутність еквівалента лексеми в іншій мові.

У випадку відсутності еквівалента застосовують поняття “лакуна” чи “безеквівалентна лексика”. Отже, БЛ – лакуни (відсутність поняття в одній мові при наявності його в іншій).

Усталеною є думка, що слово, план змісту якого не можна зіставити з будь-яким іншомовним відповідником, є безеквівалентним. Національно-культурний компонент у слові може виявлятися більшою або меншою мірою, “відкритим текстом” чи приховано, інколи вимагаючи від дослідника додаткових етнографічних знань. Трапляються випадки, коли слова у зіставлюваних мовах, маючи спільний або подібний денотативний компонент, суттєво відрізняється за сигніфікативним показником. Наприклад, українське слово-міфологема русалка понятійно не відрізняється від російського, але в семному складі обох слів є деякі диференціюючі елементи: українська сема характеризує реалію як охайну, привабливу, добру до порядних людей, тоді як російська надає негативних рис – зла, страшна, а німецька міфологема означає істоту, яка, крім того, має владу над водою: “Дѣвки идутъ всѣ толпою съ пѣснями на Волгу, бросать вѣнки, провожая русалку, чудовище, представляемое несколькими парнями, покрытыми однимъ парусомъ; впереди нѣсутъ не шестѣ занузданый конский черепъ, позади идетъ дико наряженый погонщикъ” (Даль В. Словарь живого великорусского языка). Nixe – Wassergeister, die Macht ueber Wasser haben und auch in ihm leben.

Цінність БЛ полягає в її безмежному лінгвокультурному потенціалі. Н.Є. Миропольська зазначає, що неможливо уявити процес оволодіння мовою без паралельного засвоєння соціального і культурного надбання народу – носія мови. Мова і культура – два явища, зв’язок між якими опосередкований людиною – носієм даної мови, даної культури [9, с.95-96].

Більш яскраво зв’язок між мовою і культурою виявляється у реаліях. Безеквівалентна лексика може також включати слова-реалії, які позначають, головним чином у текстах, предмети матеріальної культури, що виступають основними для номінативного значення слова.

Явище безеквівалентності має багато спільних рис і з лакунарністю. Дослідники вважають, що БЛ – це лексична лакуна (у бінарному зіставленні з певною мовою). Мовна картина світу може мати різний вигляд. Вона створюється номінативними мовними засобами – лексемами, стійкими словосполученнями, фразеологізмами, а також значеннєвою відсутністю номінативних одиниць (лакунарністю). Про безеквівалентні лексичні одиниці можна говорити як про лексичні лакуни в міжмовному порівнянні, коли постає проблема трансформації. Але все-таки між цими поняттями існують істотні різниці: БЛ визначається у межах кількох (двох) мов, лакуни можуть бути в окремій мові через відсутність однослівної номінації певного поняття, наприклад, українська лексема “молодята” не має антонімічного відповідника, хоч поняття у свідомості мовців існує.

Схожі за функціями також екзотизми та варваризми. Екзотизми – слова і вирази, які засвоєні з інших мов, тому в їх семантиці відображено поняття “чужої етнокультури”. Варваризми – іншомовні слова або вирази, які повністю не засвоєні мовою, а відображають особливості семантики іншої мови. Вони можуть зберігати на письмі чужомовну графічну передачу, а при вимові наближатися до мови першоджерела. Отже, БЛ української мови в порівнянні, наприклад, із німецькою є екзотизмом чи варваризмом у тексті-відповіднику:

Не хотілось в снігу, в лісі, Wollte nicht in Schnee und Wälder

Козацьку громаду Die Kosakenscharen

З булавами, з бунчугами Um die Fahnen, um den Buntschuk

Збирать на пораду… Zur Versammlung laden.

…І про неї добрим людям …Ihren alten Ruhm besingen

Кобзарі співають. Der Kobsaren Weisen.

(Т. Шевченко.) (A.Kurella.)

При типологічному вивченні мов активно використовується термін “екзотизм”. Якщо БЛ – це нечисельні одиниці мови, що не мають в іншій мові дослівного еквівалента, а їхнє значення передається як фразові найменування або словосполучення, то екзотизми – це БЛ, запозичена іншою мовою. Таке витлумачення екзотизмів здається більш вдалим. Проте необхідно уточнити критерії, за якими запозичена БЛ стає екзотичною. На наш погляд, значну роль відіграє частота вживання слова, його належність до активного чи пасивного складу мови. Так, якщо БЛ, запозичена кількома мовами, активно вживається носіями цих мов, то експресія нівелюється й екзотичність зникає, напр.: борщ, вареники, пельмені та ін. Якщо автор сам використав іншомовну лексему в своєму творі, вона також буде (залежно від форми) екзотизмом чи варваризмом, її ще називають “іншомовним украпленням” (термін С. Влахова та С. Флорина). “Іншомовними вкрапленнями” для нас є всі слова і вирази, які автор дає іншою, не своєю мовою в їхньому споконвічному написанні чи в транслітерації, тобто без будь-яких змін. З лінгвістичного погляду багато іншомовних украплень, у тому числі, можливо, і реалій, варто було б віднести до “варваризмів” [3, с.15-16]. Наприклад: Верблюд заплаче, і кайзак Понурить голову і гляне На степ і на Кара-бутак. Сингичагач кайзак вспом’яне… (Т.Шевченко).

Таким чином, відношення БЛ з іншими “етнокультурними поняттями” можна так представити графічно:

Національно маркована лексика сучасної української мови

Розглянувши концептуальні засади використання в лінгвістиці терміна “безеквівалентна лексика”, ми вважаємо, що безеквівалентна лексема – особлива одиниця, що відображає національно-культурну своєрідність мови на лексичному рівні, номінує такі явища у сфері певної культури, які не властиві іншим. БЛ – це складова образності тексту, яка несе емоційно-експресивний підтекст, пов’язаний з ідеоетнічним компонентом значення. БЛ слугує для номінації понять та реалій, не має точних лексичних відповідників у соціокультурних парадигмах інших мов, які порівнюються з вихідною. Наприклад: укр. свита – нім. langer Bauernkittel der Ukrainer (довгий селянський кітель в українців).

Специфіка БЛ полягає в її: 1) семантиці. БЛ належить до національно маркованої лексики сучасної української мови. У структурі лексичного значення безеквівалентних одиниць завжди наявна сема “національне” (етнічне, фольклорне, символічне); 2) конотації. Семантика безеквівалентної лексеми поширюється на контекст (смислове оточення) цієї одиниці в тканині тексту та весь смисл-зміст твору. БЛ сприяє створенню етнічної картини світу; 3) функціонуванні. В ієрархії смислу тексту БЛ виконує функцію домінанти; 4) іншомовних лексичних відповідниках. Поява БЛ у тексті наштовхує реципієнта на розуміння етнокультурної приналежності твору. Наявність іншомовної БЛ у тексті створює специфічні умови для сприйняття. Текст починає функціонувати, таким чином, як феномен на межі двох культур.

Література:

1. Бронська А. Лінгвокраїнознавчий аспект у викладанні української мови як іноземної // Дивослово. Українська мова й література в навчальних закладах України. – 2000. – №7. – С.43 – 44.

2. Верещагин Е.М., Костомаров В.Г. В поисках новых путей развития лингвострановедения: концепция речеповеденческих тактик. – М.: Институт русского языка им. А.С. Пушкина, 1999. – 84с.

3. Влахов С., Флорин С. Непереводимое в переводе / Под ред. Вл. Россельса. – М., 1980. – 352с.

4. Волошина А. Безеквівалентна лексика близькоспоріднених мов: проблема семантичної структури // Наукові записки. – Випуск XXVI. – Серія: Філологічні науки (мовознавство). – Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В. Винниченка, 2000. – С.56 – 64.

5. Зорівчак Р.П. Термін “структурно-конотативна реалія” у контрактивній лінгвістиці та перекладознавстві // Проблеми зіставної семантики. Матеріали Всеукраїнської наукової конференції з проблем зіставної семантики 28-30 березня 1995р. / Кочерган М.П. (відпов. редактор) та ін. – К., 1995. – С.224 – 227.

6. Коптілов В.В. Першотвір і переклад. (Роздуми і спостереження). – К., 1972. – 215с.

7. Кочерган М.П. До питання про безеквівалентну лексику і лакуни та способи їх компенсації // Проблеми зіставної семантики. Збірник статей за доповідями Міжнародної наукової конференції з проблем зіставної семантики 23-25 вересня 1999р./ Відп. ред. М.П.Кочерган. – К., 1999. – С. 42 – 45.

8. Кочерган М.П. Загальне мовознавство: Підручник для студентів філологічних спеціальностей вищих закладів освіти. – К., 1999. – С.171 – 172.

9. Миропольська Н.Є. Мистецтво слова в структурі художньої культури учня: теорія і практика. – К., 2002. – 204с.

10. Попова З.Д., Стернин И.А. Лексическая система языка (внутренняя организация, категориальный аппарат и приемы изучения). – Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1984. – 148с.