О.Зубрицька

Т.Болотна

Національний авіаційний університет

Проблеми викладання професійно-орієнтованої іноземної мови у вищих навчальних закладах

Світова фінансова криза охопила весь економічний простір України, трансформований в глобальну міжнародну економічну систему. Гострі проблеми конкурентоспроможності молодих фахівців на ринку праці призвели до необхідності удосконалити системн підготовки у вищій професійній школі. Одним з елементів успішності молодого фахівця є володіння іноземною мовою. У сучасних умовах іншомовне спілкування стає істотним компонентом майбутньої професійної діяльності фахівця, у зв'язку з цим значно зростає роль дисципліни «іноземна мова» на немовних факультетах вузів. Державний освітній стандарт вищої професійної освіти вимагає урахування професійної специфіки при вивченні іноземної мови, її націленості на реалізацію завдань майбутньої професійної діяльності випускників. Особливої актуальності набуває професійно- орієнтований підхід до вивчення іноземної мови на немовних факультетах вузів, який передбачає формування у студентів здатності іншомовного спілкування в конкретних професійних, ділових, наукових сферах і ситуаціях з урахуванням особливостей професійного мислення. Під професійно- орієнтованим розуміється вивчення, основане на врахуванні потреб студентів у вивченні іноземної мови, що диктується особливостями майбутньої професії або спеціальності [7]. Воно передбачає поєднання опанування професійно-орієнтованої іноземної мови з розвитком особистісних якостей студентів, знанням культури країни мови, що вивчається, і придбанням спеціальних навичок, сформованих на професійних і лінгвістичних знаннях.

Професійно-орієнтоване навчання іноземній мові визнається в даний час пріоритетним напрямом в оновленні освіти. З'явилася гостра необхідність по-новому щцінити процес навчання взагалі і на навчання іноземній мові зокрема.

Іншомовне спілкування стає істотним компонентом професійної діяльності фахівців. Аналіз педагогічних науково-методичних джерел показав, що існує незліченна кількість методичних напрямів і технологій навчання іноземній мові на немовних факультетах вузів. В даний час ставиться завдання не лише опанувати навичками спілкування іноземною мовою, але і набути спеціальних знань за фахом.

Проте у вузівській практиці, як показує повсякденний досвід, студенти, володіючи граматикою англійської мови і досить багатим словниковим запасом, часто не можуть переступити мовний бар'єр і вільно висловлювати свої думки. Твердження про те, що викладання іноземної мови і оволодіння нею - це одночасна передача культури носіїв цієї мови і активне привласнення цієї культури, стало теоретично загальновизнаним і загальновідомим. Згідно з вимогами державного освітнього стандарту, студент немовного факультету зобов'язаний бути фахівцем, що уміє спілкуватися іноземною мовою, проте кількість аудиторних годин не дозволяє викладачеві досягти бажаного результату. Оскільки постійно скорочуються години і не застосовуються в належній мірі дійсно прогресивні методики, це приводить до низьких результатів підготовки студентів, відсутності мотивації до становлення особи, яка в належній мірі володіє іноземною мовою. При такій кількості годин студенти в основному повинні працювати самостійно, що не є ефективним з урахуванням специфіки предмету, тому необхідна колективна робота – в групі, в команді, в парі; зрозуміло, що можна навчитися грамотно і ефективно викладати свої думки, перш за все, в процесі живого спілкування.

Специфіка предмету визначає шлях опанування іноземною мовою. Л.С. Виготський відзначав, що засвоєння іноземної мови йде шляхом, протилежним тому, яким розвивається рідна мова. Дитина засвоює рідну мову неусвідомлено, а засвоєння іноземної починається з усвідомлення. Тому можна сказати, що розвиток рідної мови йде від низу до верху, тоді як розвиток іноземної мови – зверху вниз [1].

Другою особливістю іноземної мови як учбового предмету є те, що мова виступає і засобом, і метою навчання. Студент засвоює найбільш легкі мовні засоби, опановує різні види мовленнєвої діяльності, які до певного моменту виступають метою навчання, а потім використовуються ним для опанування складніших мовних дій, тобто є вже засобом навчання.

Наступною специфічною рисою даної учбової дисципліни є її «безпредметність»: на відміну від інших дисциплін, вона не дає людині знань про реальну дійсність, оскільки мова є засобом формування, існування і вираження думок про навколишній світ. Специфіка предмету полягає також в його «безмежності», тобто неможливо вивчити всю мову, оскільки учбовий матеріал обмежується програмою.

Головна відповідь на питання про вирішення актуального завдання вивчення іноземних мов як засобу комунікації між представниками різних народів і культур полягає в тому, що мови повинні вивчатися в нерозривній єдності зі світом і культурою народів, що говорять цими мовами. Навчити людей спілкуватися (усно і письмово), навчити створювати, а не лише розуміти іноземну мову – це важке завдання, ускладнене ще і тим, що спілкування – не просто вербальний процес. Його ефективність, окрім знання мови, залежить від багатьох чинників: умов і культури спілкування, правил етикету, знання невербальних форм вираження (міміки, жестів), наявності глибоких фонових знань і багато іншого [5].

Таким чином, настала необхідність вирішити на сучасному науковому рівні проблеми оптимізації комунікатівно- і міжкультурно-орієнтованого викладання іноземної мови в немовному вузі.

Якщо висунення на перший план комунікативної спрямованості виражається в трансформації цілей навчання іноземній мові і змісту навчання за принципом: «навчання іноземній мові – навчання іншомовної мови – навчання іншомовної мовленнєвої діяльності – навчання спілкуванню» [3], то нелогічна відсутність в педагогічному інструментарії викладача іноземної мови навчання універсальному циклу «від думки до слова», який розроблений в технологічному плані в класичному риторичному каноні: інвенція (винахід змісту вислову) – диспозиція (розташування винайденого) – елокуція (мовне оформлення вислову) – меморіо (запам'ятовування) – акцио (вимовлення перед аудиторією або лист) [7].

У специфічному співвідношенню знань і умінь цей предмет займає проміжне положення між теоретичними і прикладними дисциплінами професійної підготовки, оскільки іноземна мова вимагає такого ж великого об'єму навиків і умінь, як практичні дисципліни, але разом з цим не меншого обсягу знань, ніж теоретичні науки.

Метою навчання іноземним мовам в немовних вузах є досягнення рівня, достатнього для практичного використання іноземної мови в майбутній професійній діяльності. На думку Н.Д. Гальськової [2], у зміст навчання іноземній мові необхідно включати:

- сфери комунікативної діяльності, теми і ситуації, мовні дії і мовний матеріал, що враховують професійну спрямованість студентів;

- мовний матеріал (фонетичний, лексичний, граматичний, орфографічний), правила його оформлення і навики оперування ним;

- комплекс спеціальних (мовних) умінь, що характеризують рівень практичного опанування іноземною мовою як засобом спілкування, у тому числі інтеркультурних ситуаціях;

- систему знань національно-культурних особливостей і реалій країни мови, яка вивчається.

Опанування іноземною мовою і її використання передбачає знання соціокультурних особливостей носіїв мови, що вивчається, широкий спектр вербальної і невербальної комунікації. На немовних факультетах вузів це пов'язано, перш за все, з вивченням сучасного життя і історії країни, мова якої вивчається, мистецтва і літератури, звичаїв і традицій народу.

Соціокультурний компонент у змісті навчання іноземній мові відіграє істотну роль в розвитку студента, оскільки дає можливість не лише ознайомитися із спадщиною культури країни мови, що вивчається, але і порівняти її з культурними цінностями своєї країни, що сприяє формуванню загальної культури студента. Даний компонент покликаний розширити загальний, соціальний, культурний кругозір студентів, стимулювати їх пізнавальні і інтелектуальні процеси.

Соціокультурні знання допомагають адаптуватися до іншомовного середовища, слідуючи канонам ввічливості в середовищі іншої культури. Слід при цьому відзначити, що головним є не виховання з позиції норм і цінностей країни мови, що вивчається, і не зазубрювання фактів, а уміння порівнювати соціокультурний досвід народу, що говорить іншою мовою, з власним досвідом.

Резюмуючи сказане вище, можна визнати соціокультурні знання обов'язковим компонентом змісту моделі професійно-орієнтованому навчанню іноземній мові студентів немовних факультетів вузів.

Підготовка фахівців на немовних факультетах вузів полягає у формуванні таких комунікативних умінь, які дозволили б здійснювати професійні контакти іноземною мовою в різних сферах і ситуаціях. Під сферою спілкування розуміється сукупність однорідних комунікативних ситуацій, що характеризуються однотипністю мовної стимул-реакції, стосунками між комунікантами і умовами спілкування [4]. Іншомовне спілкування може відбуватися як в офіційній, так і в неофіційній формах, в процесі індивідуальних і групових контактів, у вигляді виступів на конференціях, при обговоренні договорів, проектів, складанні ділових листів. У цьому полягає його основна відмінність від навчання мові для загальноосвітніх цілей і соціалізації (розмовного спілкування). Проте, професійно- орієнтоване навчання іноземній мові на немовних факультетах вузів не зводиться лише до вивчення «мови для спеціальних цілей». Суть професійно-орієнтірованного навчання іноземній мові полягає в його інтеграції із спеціальними дисциплінами з метою здобуття додаткових професійних знань і формування професійно значимих якостей особи [6]. Підготовка фахівців на немовних факультетах вузів полягає у формуванні комунікативних умінь, які дозволили б здійснювати професійні контакти іноземною мовою в різних сферах і ситуаціях, прагнення і здатність майбутнього фахівця функціонувати як сильна мовна особистість демократичного типа, з високою лінгвістичною компетенцією, що володіє не лише українською, але і англійською мовою, у професійно значимих мовних подіях різних типів, в різних режимах, регістрах, формах, стилях, типах і жанрах професійно орієнтованої мовленнєвої діяльності.

Таким чином, під професійно-орієнтованим розуміють навчання, що базується на врахуванні потреб студентів у вивченні іноземної мови, продиктованих особливостями майбутньої професії або спеціальності, які, у свою чергу, вимагають його вивчення. Термін «професійно-орієнтоване навчання» вживається для позначення процесу викладання іноземної мови в немовному вузі, орієнтованої на читання літератури за фахом, вивчення професійної лексики і термінології, а останнім часом і на спілкування у сфері професійної діяльності.