Олійник А.Д.

Національний університет біоресурсів і природокористування,

м. Київ, Україна

ПРАГМАЛІНГВІСТИЧНІ АСПЕКТИ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОГО ДИСКУРСУ

Традиційний поділ семіотики на cемантику, синтактику й прагматику свого часу призвів до розуміння прагматики як науки, що досліджує проблеми вибору оптимальних мовних засобів для успішного впливу на слухача (співрозмовника, читача), для ефективного досягнення поставленої мети за конкретних обставин мовленнєвого спілкування. Загалом, прагматичний підхід до опису мовних явищ чітко окреслився в 60-і роки ХХ століття, і з того часу його вплив відчувають на собі всі галузі мовознавства. У 70-і роки інтерес лінгвістів до опису ролі мови в суспільній практиці посилився, а тому постала необхідність зважати на антропоцентричну модель лінгвістики. У фокусі сучасної лінгвістики опиняється людина в мові та мова в людині, що цілком узгоджується з постулатом Дж. Остіна про те, що «слово є діло».Тут ми маємо намір стисло дослідити ефективність прагмалінгвістичного підходу на різних етапах комунікативного акту та виявити специфічні характеристики прагматики науково-технічного дискурсу (НТД). Матеріалом для дослідження нам слугують тексти з проблем екології та біотехнології.

Зауважимо, що лінгвістичний статус дискурсу, в тому числі й НТД, був і залишається предметом суперечок відомих науковців — як вітчизняних, так і зарубіжних. Одні з них ставлять знак рівності між дискурсом і текстом, інші, навпаки — наполягають на розмежуванні обох понять. Вочевидь, широке трактування дискурсу дає змогу включити в коло його компонентів і текст як письмовий акт реалізації дискурсу.

Акт комунікації, що реалізується в такій соціальній сфері усного й письмового спілкування, як наука, є доволі складним явищем. Комунікативні процеси в ньому відбуваються і у формах безпосередньої комунікації, і за допомогою текстів. Характерною рисою НТД є його спрямованість на конкретного споживача інформації та обов’язковість засвоєння пропонованих фактів. При цьому не має особливого значення, про який вид комунікації йдеться — чи про усне мовлення викладача, професора під час лекції, чи то про графічну фіксацію тих же фактів у монографії, підручнику чи навчальному посібнику. Завдання прагматики НТД, на відміну від усного побутового мовлення чи, скажімо, поетичних творів (де мають місце побутово-емоційні чи культурно-естетичні інтенції адресантів) — забезпечити реципієнта необхідною інформацією, апробованою в ході наукових експериментів, дослідів, соціологічних опитувань тощо. Інша функція науково-технічного тексту — переконати адресата у правильності позиції автора з того чи іншого питання, авторитетності та обґрунтованості його поглядів.

Розглянемо фрагмент наукового тексту:

В цілому для покритонасінних характерною є соматична поліплоїдія майже для всіх видів тканин. Лише близько 20% з усіх проаналізованих видів мають тільки диплоїдні соматичні клітини (зокрема, ендополіпоїдія відсутня у деяких видів лілії).

Тому ендополіплоїдію не можна вважати причиною диференціації, вона є одним зі способів її виявлення. Наслідком диференціації є те, що в онтогенезі число хромосом може не змінюватись, але змінюється кількість ДНК або її складові за кількістю певних послідовностей. Вважається, що збільшення кількості ДНК за сталого числа хромосом відіграє певну роль в ініціації диференціювання органів… Не виключається також можливість індукції геномних змін на певних стадіях онтогенезу внаслідок активації запрограмованої мутаторної системи [4, с. 87].

Насиченість фактами, неемоційний, обґрунтований виклад матеріалу, наявність вставних, модусних конструкцій (вважається, що…; не виключається…; зокрема…), які Ф. Бацевич називає «метатекстовими перформативами» [1 с. 196-198] найчіткіше характеризують науковий стиль мовлення.

Як ми вже зазначали вище, НТД і текст — явища не тотожні (ми запропонували вважати тексти письмовим компонентом дискурсу). Тому тут доречно порівняти ситуації, в яких реалізуються письмові й усні тексти. Як зазначає Г. Матвєєва, в акті усного спілкування відправник повсякчас коригує породжуваний ним текст на основі реакцій одержувача. «Практично мовна діяльність — це спільна діяльність у тому сенсі, що відправник прогнозує мовленнєві реакції одержувача, на якого спрямоване повідомлення… У письмовій мовленнєвій діяльності сам комунікативний акт розривається в часі й просторі. Однак відсутній у момент … мовлення одержувач впливає на творців тексту тим, що змушує їх пристосовувати текст до певних гіпотетичних характеристик потенційного читача» [3, с. 36-37].

Сказане, з огляду на відсутність безпосереднього зворотного зв’язку між відправником та одержувачем письмової інформації, свідчить про різну ефективність усного й письмового повідомлення на різних етапах їх реалізації. Адже повідомлення в прагматиці розглядаються як комплекс трьох етапів: локуції, іллокуції та перлокуції. Простіше кажучи, локуція – це етап лінгвістичного вираження одиниці мовлення, іллокуція — етап дії інформації на одержувача, а перлокуція — етап досягнення ефекту. Приміром, у процесі читання наукового тексту студент (викладач, науковець) перебуває на іллокутивній стадії. Збагатившись необхідною інформацією, він переходить на вищу, перлокутивну сходинку. Цей текст мав бути підготовлений кимсь заздалегідь, що здійснювалося на етапі локуції. На відміну від локуції, акти іллокуції завжди є цілеспрямованими та конвенціональними, бо залежать від умов досягнення мети відправника тексту (повідомлення).

Перехід від етапу іллокуції до стадії перлокуції не завжди означає досягнення бажаного ефекту. Це пояснюється різним ступенем ефективності іллокутивних актів. З цього приводу О. Почепцов зазначає: «…слід зважати, що не кожен перлокутивний ефект виявляється …зовнішньо, а проникнути у внутрішній світ перлокутата і визначити, наскільки успішним був вплив, неможливо… Додержуючись Дж. Остіна, виявимо, що оратор у своїх намаганнях переконати в чому-небудь аудиторію, одночасно здійснює і не здійснює перлокутивні акти, хоча його мовленнєві дії однакові щодо всіх членів аудиторії. Кількість виконаних перлокутивних актів дорівнює кількості членів аудиторії, котрих ораторові вдалося переконати, а число невиконаних перлокутивних актів — числу членів аудиторії, котрих він переконати не зміг» [5, с. 55].

Зі сказаного начебто випливає висновок, що число успішних перлокутивних актів якимось чином пов’язане з кількістю реципієнтів повідомлення. Вочевидь, цей зв’язок є опосередкованим і має винятково статистичний характер: можна успішно переконати в чомусь групу осіб і водночас не порозумітися з одним-єдиним співрозмовником. До того ж діапазон реакцій реципієнта того чи іншого повідомлення може варіюватися як завгодно — цілковите схвалення, забарвлене позитивними емоціями; схвалення з відкиданням певних моментів; сумнів; неприйняття інформації за винятком певних моментів; тотальне неприйняття інформації тощо. «У випадку конкретного висловлювання перелік можливих перлокутивних ефектів, а отже й відповідних перлокутивних актів, дуже численний…, проте одні з них є більш, а інші — менш імовірними» [5, с. 56].

Наведемо уривок із науково-популярного тексту, розглядаючи його як завершений контекст і як різновид мовленнєвого акту:

… До періоду розвитку сучасної промисловості природа мала більшу владу над людським життям, аніж людина над нею. Сьогодні наступ людей над природне довкілля такий енергійний, що залишилося обмаль процесів, не позначених людською діяльністю. Майже вся родюча земля служить для аграрного виробництва. Те, що було колись … непролазними хащами, нині перетворюється на природні заповідники, які регулярно відвідують тисячі туристів. Як ми побачимо, навіть світовий клімат зазнав впливу глобального розвитку промисловості [2, с. 608].

Інтенція автора повідомлення зрозуміла: проінформувати цільового читача (аудиторія в цьому випадку може бути доволі широкою) про небезпеку глобальної екологічної катастрофи. Адресат, прочитавши інформацію, за задумом автора, мусить замислитися над перспективами збереження незайманих ділянок планети. У цьому сенсі повідомлення набуває потужної іллокутивної сили: йдеться про виживання людства загалом. Водночас, оскільки повідомлення адресоване абстрактному читачеві, має місце ефект розпорошення іллокутивної сили інформації: людина схильна перекладати обов’язки на інших там, де йдеться про колективну відповідальність. Тому з-поміж імовірних перлокутивних ефектів можна назвати такі:

1) адресат стане активним членом партії «зелених» (створить власне громадське об’єднання захисту довкілля); 2) адресат звернеться до найближчої наукової бібліотеки, щоб довідатися більше про можливі наслідки зростання площ аграрних угідь; 3) адресат обговорить цю проблему зі знайомими, друзями, тобто обміняється з ними інформацією; 4) адресат знехтує цією інформацією, гадаючи, що від нього особисто нічого не залежить.

У першому випадку можна говорити про повний успіх іллокутивної сили повідомлення, у другому й третьому — про частковий ефект (який, проте, може з часом перерости в ефект, описаний у п. 1), а в останньому випадку — про цілковиту невдачу інтенцій автора.

Поза сумнівом, вагоме значення для успіху комунікативного акту (у нашому випадку — НТД) мають пресупозиції 1) автора; 2) посередника комунікативного процесу (в нашому випадку — це лектор або викладач як додатковий канал інформації); 3) реципієнта, або кінцевого споживача інформації. Присутність посередника може свідчити про віддаленість безпосереднього автора повідомлення в часі чи просторі, необхідність перекладу оригінальної інформації або ж просте небажання автора виступати в ролі безпосереднього адресанта. За визначенням Ф. Бацевича, пресупозиція —це «спільний фонд знань, спільний досвід, спільні попередні відомості про явище, подію, стан речей тощо, якими володіють комуніканти…» [1, c. 181]. Г. Матвєєва зазначає: «Пресупозиції автора при створенні письмового тексту відрізняються від пресупозицій відправника усного повідомлення; час створення і час передачі письмового тексту можуть далеко перебувати один від одного… Крім того, якщо текст читається вголос або цитується, то додаються пресупозиції інтерпретаторів. При цьому текст одержує двох відправників» (3, с. 23).

Тлумачення посередником тієї чи іншої інформації неминуче несе на собі відбиток його індивідуальності, суб’єктивності. Наприклад, професор під час лекції, презентуючи погляди того чи іншого науковця на предмет дискурсу, може погодитися чи не погодитися з ними (у другому випадку він, власне, з посередника перетворюється на адресанта — адже тоді він має запропонувати власне бачення проблеми). Дана проблема пов’язана з багатьма екстралінгвістичними чинниками, як-от: системи цінностей учасників комунікативного акту, їх попередній досвід та наявні інтереси (довготривалі або ситуативні). Однак можна дійти висновку: чим ближчі пресупозиції адресанта та одержувача тексту, тим більший успіх матиме комунікативний акт (НТД).

ЛІТЕРАТУРА:

1. Бацевич Ф. Основи комунікативної лінгвістики.—К.: Академія, 2004.—344 с.

2. Гідденс, Е. Соціологія.—К.: Основи, 1999.—727 с.

3.Матвеева Г.Г. Актуализация прагматического аспекта научного текста.—Ростов: РГУ, 1984.—132 с.

4. Мельничук М.Д., Новак Т.В., Кунах В.А. Біотехнологія рослин.—К.: Поліграфконсалтинг, 2003.—518 с.

5. Почепцов О.Г. Основы прагматического описания предложения.—К.: Вища школа, 1986.—116 с.