О.І. Золотова

старший викладач кафедри правознавства Київського університету

ринкових відносин, здобувач наукового ступеня кандидата юридичних наук Київського національного університету внутрішніх справ.

Генезис кримінальної відповідальності корисливих вбивств

в період соціалістичного права.

У літературних джерелах періоду 1917-1990 рр. ставлення до законодавства Царської Росії було негативним. Стверджувалося, що воно мало риси «хаотичності, казуїстичності, потурало адміністративному і судовому свавіллю, було практично недосяжне для мільйонів трудящих». Водночас, як зауважують дослідники, Центральна Рада ( яка існувала лише 1 рік, 1 місяць та 19 днів) «тривалий час залишала чинним на території України законодавство Російської імперії та Тимчасового уряду Росії, у той час як радянський уряд Росії, а слідом за ним і більшовицький уряд України оголосили не чинними на своїй території закони повалених урядів, у тому числі й уряду Центральної Ради. Проте певний час в Україні допускалася можливість застосування законодавства Російської імперії, у тому числі й кримінального…». Саме у зазначений період до прийняття КК 1922 р. на Україні спостерігається зміщення акценту в законотворчому процесі в бік виконавчих органів, що було започатковано прийняттям відомчого акта «Керівні засади кримінального права РРФСР» від 12 грудня 1919 р., виданого НКЮ РРФСР [3, С.330].

Перший Кримінальний кодекс УРСР, прийнятий у 1922 року мав дві частини – загальну і особливу. Особлива частина кваліфікувала склади злочинів та визначала відповідні санкції. Окремим розділом, що мав назву «Убивство», передбачалась кримінальна відповідальність за злочини проти життя, а саме за навмисне вбивство, в тому числі з корисливих мотивів. Так, ст.142, особливої частини КК, вирізняє корисливий мотив як окрему обтяжуючу ознаку. Законодавець, очевидно, вже тоді розуміє підвищену суспільну небезпеку та неприпустимість такого виду вбивства, адже в переліку усіх обтяжуючих ознак, виносить корисливий мотив на перше місце. А особа, яка вчинила навмисне вбивство з користі, підлягає кримінальній відповідальності у вигляді позбавлення волі на строк не нижче восьми років із строгою ізоляцією [6, С.49]. Як бачимо, верхня межа покарання ще не зазначається.

З утворенням Союзу РСР продовжувалося вдосконалення кримінального законодавства. Так, в жовтні 1924 року ЦВК СРСР було прийнято ”Основні начала кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік”, які стали підґрунтям і основою для нового Кримінального Кодексу, що був прийнятий 8 червня 1927 року [5, С.278]. Цей кодекс залишив буз суттєвих змін відповідальність за умисне вбивство. Перелік обтяжуючих обставин ст.138, як і раніше, починався з корисливого мотиву. Змінені були лише санкції – тут вже встановлена вища межа покарання, тобто позбавлення волі на строк до 10 років [7,С.49].

Особливістю кримінальної відповідальності навмисного вбивства, в тому числі з корисливих мотивів, було і те, що суб’єктом злочину деякий час були малолітні. Так, 7 квітня 1935 р. ЦВК і СНК СРСР прийнято Постанову „Про заходи боротьби зі злочинністю серед неповнолітніх”, згідно якої, суб’єктом навмисного вбивства міг бути кожен, кому на момент вчинення злочину виповнилося 12 років [2,С.152] .

Президія ВР СРСР 30 квітня 1954 р. видає указ «Про посилення кримінальної відповідальності за умисне вбивство при обтяжуючих обставинах», де йдеться про призначення смертної кари особам, що вчинили навмисне вбивство за обтяжуючих обставин.

Посилення кримінальної відповідальності за навмисне вбивство стосувалося і військовослужбовців. Так, Указом Президіуму Верховної Ради УРСР від 22 лютого 1944 року було доповнено ст. 138 КК УССР частиною другою, яка передбачала покарання для військовослужбовців, що вчинили навмисне вбивство при особливо обтяжуючих обставинах, у вигляді вищої міри покарання – розстрілу [8, С.8].

Зокрема, після прийняття Верховною радою УССР 25 грудня 1958 ”Основ кримінального законодавства УССР і союзних республік” , протягом 1959-1961 р. р. були прийняті і введені в дію кримінальні кодекси в усіх союзних республіках.

В Україні з 1 квітня 1961 року був введений в дію Кримінальний Кодекс УРСР, де передбачалися серйозні зміни щодо кваліфікації видів вбивства. Але законодавець, згідно ст. 93 КК УРСР, таку обставину, як корисливий мотив, в переліку обтяжуючих обставин залишає на першому місці і передбачає вже більш суворіше покарання, ніж кодекси 1922-1927 років. Так, строк покарання у вигляді позбавлення волі, до особи, що вчинила вбивство з корисливих мотивів, збільшується майже вдвічі і становить від 8 до 15 років з засланням на строк до 5-ти років або без такого або смертної кари з конфіскацією майна [9, С.49]. Законодавець, як бачимо, знову повертається до застосування процедури конфіскації майна, як додаткового виду покарання.

Після введення єдиного обліку злочинів у 1961 році корисливі і деякі інші мотиви знаходили певне відображення в документах первинного обліку. Так, в „Інструкції про єдиний облік злочинів” (затвердженою Генеральною прокуратурою України 21 грудня 1995 р.) перелік мотивів був розширеним. У статистичних картах про результати розслідування злочинів і на особу, що вчинила злочин, перераховані 16 видів мотивів злочинів. Як і раніше даний перелік починається з корисливих спонукань [10, С.104].

Що стосується нині діючого Кримінального Кодексу, то очевидним є той факт, що законодавець пішов шляхом розширення кола обставин, що обтяжують умисне вбивство. Поряд з такими обтяжуючими обставинами як вбивство двох або більше осіб; малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності; заручника; вчинене з особливою жорстокістю; вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб; з хуліганських мотивів; особи чи її близького родича у зв’язку з виконанням цією особою службового або громадського обов’язку; з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення; поєднане із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом; вчинене на замовлення; вчинене за попередньою змовою групою осіб; вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком вбивства, передбаченого статтями ст. 116-118 КК України; пунктом 6 ч. 2 ст. 115 законодавець передбачив і корисливий мотив [11, С.273].

Таким чином, розглядаючи вбивство, вчинене з корисливих мотивів, як одну з обтяжуючих обставин, в історичному аспекті, можемо стверджувати, що вбивство в усі часи вважалося кримінально каранним злочинним діянням, яке вчинялося лише умисно. Кримінальна відповідальність часто змінювалася: то посилювалася, а то послаблювалася. Але ніколи вбивство не відносилося до категорії просторих злочинів. Як і сьогодні, вбивство завжди вважалося тяжким злочином. Характеризуючи ознаки складу злочину, законодавець поступово відмовився від вира; підставою кримінальної відповідальності визнав вину; врахував загально-небезпечний спосіб позбавлення життя потерпілого; мотив та мету вчинення вбивства; певні ознаки суб’єкту злочину та змінив покарання, (використавши при цьому і реальне позбавлення волі, смертну кару та розстріл), на діючий на сьогодні - позбавлення волі строком від 10 до 15 років з конфіскацією майна, а у окремих випадках і довічне позбавлення волі.

Список використаних джерел

1. Кульчицький В.С., Тищик Б.Й. Історія держави і права України. – К.: Атіка 2001. – 320 с.

2. Хавронюк М.І. Історія кримінального права європейських країн. Монографія. – К.: Істина, 2006. – 192 с.

3. Історія держави та права України: Навч. посібник / За ред. А.С.Чайковського. –К., 2003. – с. 506.

4. Г.К.Швидько Історія держави і права України. Х – початок ХIХ століття. – Дніпропетровськ: Вид-во Дніпропетер.універ, 1998 рік. –176 с.

5. Кузьминець О., Калиновський В., Дігтяр П. Історія держави і права України. – К.:Україна, 2000. – 429 с ,

6. Кримінальний Кодекс УРСР із змінами та доповненнями станом на 1.06.1924р. – Харків: Юридичне видавництво Наркоммюста УРСР ,1924. – с.104

7. Кримінальний кодекс УССР 2-ге видання. Офіційне юр. видан. Наркоммюсту УСРР. Харків – 27. – с. 109.

8. Указ Президіума Верховної Ради УССР від 22 лютого 1944 р. («Відомості Верховної Ради УССР» 1944 р. №6, ст. 8).

9. Кримінальний кодекс Української РСР. – К., 1961. – С. 49 - 50. (втратив чинність). – 135с.

10. Б. М. Головкін, А. Б. Блага , Л.О. Шевченко, С.С. Шрамко. Кримінологгічна характеристика та запобігання корисливо-насильницькій злочинності. Академія правових наук. Збірник наукових праць «Питання боротьби зі злочинністю». Випуск -14. – Харків, 2007. – с. 284.

11. Науково–практичний коментар кримінального кодексу України. 2-ге вид., перероб. та доп. / За заг. ред. П.П. Андрушка, В.Г. Гончаренка, Є.В. Фесенка. – К.: в-во: Дакор, 2008 рік. – с.1428.