К.психол.н., доц.. Кузікова C.Б.

Сумський державний педагогічний університет

ПСИХОЛОГІЧНА КУЛЬТУРА І САМОРОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ

Розвиток прикладних психологічних досліджень особистісного зростання вводить в категоріальний апарат науки нові поняття. До таких понять належить психологічна культура. У філософських дослідженнях культури в ній виділяють процес самореалізації людини (її цінності, норми і способи організації поведінки) та культурно-історичні універсалії (А.Г.Асмолов).

Культура людини загалом і психологічна культура зокрема є результатом світоглядного осмислення дійсності, оформленого у вигляді смислової картини світу. Ця модель розкривається людині найповніше у сфері її компетентності. Розширення лінії культурно-історичної детермінації розвитку особистості, яку намітив Л.С. Виготський, дозволяє точніше зрозуміти внутрішній світ сучасної людини і поставити питання про умови та зміст формування її індивідуальної картини світу. Особливо це актуально для сучасної молоді, яка, нажаль, здебільшого є пасивною стосовно власного розвитку і залежною від зовнішніх спонукань, тоді як сучасність вимагає від неї ініціативи і відповідальності — тобто суб’єктності поведінки і саморозвитку.

Названу характеристику юнацтва, молодих людей, на наш погляд, можна пояснити наступним. На сьогодні регламентація життя людини з боку суспільства відійшла в минуле. На сучасному етапі розвитку суспільства молодій людині надано широкі можливості для самовираження, самовизначення, самореалізації свого психологічного і особистісного потенціалу. Однак більшість молодих людей не володіють навичками і прийомами рефлексії та саморегуляції, тобто не знають, що робити з наданою свободою самовизначення і самореалізації і як це робити. Тому, навіть наявність чітких життєвих намірів і потягів, не завжди приводить до цілеспрямованої активності щодо втілення їх у життя. Проблема ускладнюється тим що є молоді люди, які зовсім не визначились в своїх намірах, які не відчувають своєї автономії, самоідентичності, не бачать перспектив самореалізації. Зазначене посилює значушість дослідження механізмів становлення особистості як суб’єкта саморозвитку, особливо в юнацькому віці.

Спільні коріння виникнення «смислу історії» і «смислу особистого життя» набуває єдиної символічної інтерпретації в індивідуальній свідомості, функція якої пов'язана з досягненням відчуття повноти життя і можливістю ставати його творцем.

Збіг культурно-символічних гештальтів з психологічним досвідом особистості позначений формою міфу. «Міф - культурний спосіб організації психологічного досвіду, який конструює психологічну реальність, і який не підлягає оцінці як істинний або помилковий» (К. Обуховський).

Еволюція досвіду особистості відбувається в межах функціонування індивідуальної картини світу (міфа), яка є реальністю для конкретної людини. У ході розвитку суб’єкт робить фрагменти дійсності частиною своєї особистісної системи, напрацьовуючи певні стратегії і тактики їх інтерпретації та технології управління ними. Аналогічні стратегії виробляються для пізнання власних станів, дій, якостей і керування ними.

Таким чином, саморозвиток особистості на рівні самоусвідомлення виявляється в наступних фактах:

· зміст свідомості переживається суб'єктом у вигляді певних первинних відчуттів і їх комплексів (станів) і істотно спотворюється вербалізацією і концептуалізацією (Д.Енрайт, К.Роджерс). Як було сказано вище, освоєння реальності здійснюється у формі емоційно-ціннісного розуміння фрагмента дійсності;

· за будь-яким змістом свідомості завжди лежить деяке особисте припущення реальності, тому осмислення особистого досвіду розуміння світу дозволяє людині відкривати в собі особистість, підтверджувати свою ідентичність;

· стратегії осмислення дійсності, виявляючись в мисленні як звички (схеми), є психологічними засобами самопрограмування мислення і поведінки. При цьому осмислення дійсності і взаємодія з нею будується як приписування дійсності характеристик мислення. Ефекти саморозвитку відбиваються в свідомості як розрізнення реальності і мислення про неї.

Положення про те, що у своєму світосприйманні людина керується саме уявною картиною світу, зумовленою її попереднім досвідом та компетентністю в ньому, підкреслює значущість психологічної роботи з формування у молоді позитивного самосприймання в контексті життєдіяльності, ставлення до себе як до суб’єкта власних змін [2]. Крім того підвищується значущість психологічного забезпечення духовного розвитку молодої людини, формування її психологічної культури як ставлення до обмежень і ресурсів особистісного росту.

Семантичні гештальти (індивідуальне бачення світу) людини, складаються на основі її цінностей, особистісних смислів і визначають динаміку та напрямок її розвитку. На думку М.Й. Боришевського, «… саме духовні цінності є тією головною енергетичною силою, яка спонукає людину до дії, мотивує її поведінку, надає осмисленого характеру вчинкам, усій життєдіяльності» [1 с. 150-151].

Виходячи з вище сказаного, основним психологічним принципом саморозвитку слугує трансформація смислових утворень особистості внаслідок динамічних відносин надситуативної активності (потреба в саморозвитку), настанови (ініціація саморозвитку), домінуючих цінностей (змістове наповнення, спрямування саморозвитку), а також особистісного ставлення, значущості фрагментів дійсності та їх емоційного забарвлення.

Будучи якісним показником ставлення людини до свого життя, саморозвиток включає компоненти ставлення суб'єкта як до певних подій «минулого», «теперешнього» і «майбутнього», так і ставлення до самого себе. У часовому зрізі сама особистість виступає як відносно стійка система характерних для неї ставлень (Рубінштейн С.Л.).

В той же час суб’єктивні ставлення особистості є найбільш динамічним її елементом, оскільки вони виражають безпосередній зв’язок людини з обставинами життя, із життєво важливими умовами, динаміка яких виявляється так або інакше у внутрішньоособистісних змінах і, перш за все, в системі ставлень. Змінюються ставлення – змінюється особистість. Тому перетворення пасивного ставлення людини до навколишнього світу в активне відбувається при змінах соціальної ситуації її життя і діяльності. Важливість досліджень суб’єктивних ставлень для розуміння процесу формування особистості як суб’єкта суспільної поведінки, професійної діяльності і особистісного саморозвитку загалом виявляється в тому, що якісні зміни в психології людини починаються саме з перебудови системи цих ставлень.

Особистісний ріст – це культура способу організації психологічного досвіду, що виникає в результаті педагогічної, виховної або терапевтичної практики і цілісно організує процес розвитку особистості, спрямовуючи його в майбутнє (особистісний конструкт «Я в майбутньому», ідеальне Я). Повторимо, що особливо це стосується юнацького віку, оскільки він є сенситивним періодом самовизначення особистості.

Власне бачення світу та індивідуальний спосіб взаємодії з ним (стратегії поведінки, суб’єкт-об’єктні відносини), вбудовані в контекст осмислюваного досвіду суб’єкта, дозволяють визначити зону найближчого розвитку стосовно значущого майбутнього, тобто спрямувати саморозвиток – з одного боку. А з іншого – виступають мотивуючою силою, яка дозволяє інтегрувати даний досвід і тим зміцнити, збагатити власний особистісний потенціал і перейти на наступну сходинку особистісного розвитку. При цьому усвідомлення фактів особистісного росту стає для суб'єкта свідоцтвом напрямів і можливостей самореалізації. Звідси основне питання постає про якість забарвлення ставлення людини до світу, збагачення її життєвого досвіду, тобто психологічну, духовну культуру особистості.

Література:

1. Боришевський М.Й. Духовність в особистісних вимірах. Проблеми загальної та педагогічної психології. Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України / За ред. С.Д. Максименка Том Х. Частина 4. – К., 2008. – 682 с. - С. 61-69

2. Кузікова С.Б. Психологічний тренінг як засіб активізації процесів особистісного саморозвитку. Актуальні проблеми психології. Том Х. Частина 5 / За ред. академіка С.Д. Максименка. – К.: Главник, 2008. – 608 с. – С.291-299