Экономические науки / 14. Экономическая теория

Доц. Панкратова О. М.

Харківський гуманітарний університет «Народна українська академія»

Формування й розвиток соціальної відповідальності суб'єктів господарювання

Чи можуть суб'єкти нести відповідальність за процеси, що відбуваються в перехідному суспільстві? Багато авторів бачать джерело і причину девальвації ціннісних орієнтацій, ідеалів та етичних норм у нинішньому стані суспільства в цілому, соціально-культурному середовищі, в якому розвивається особистість. Сам собою суб'єкт - лише сліпа й безвинна жертва обставин, які від нього ніяк не залежать, і за які він відповідати в принципі не може. Раз немає відповідальності - виходить, немає свободи, немає й самого суб'єкта.

У сучасній економічній літературі існує стала концепція соціальної відповідальності підприємництва, що відображає його особливий статус у системі ринкових інститутів. Під соціальною відповідальністю фірми розуміється складне й багаторівневе явище, яке практично реалізується в поєднанні нормативного (фірма відповідальна перед соціумом тому, що це суспільство породжує бізнес, а не навпаки) і позитивного (розвиваючи соціальну відповідальність, фірма підвищує свою конкурентоспроможність) підходів. Іноді під відповідальністю фірми розуміється її відповідність суспільним очікуванням.

Така соціальна відповідальність свідчить про зрілий і стабільний стан суспільства.

Однією з основних умов формування й розвитку суб'єктів господарювання є інституційна стабільність. У більшості країн з перехідною економікою пройдено більшу частину шляху ринкової трансформації. Основні досягнення економічних перетворень - професіоналізація господарської діяльності і глибока монетизація господарської системи.

Професіоналізація й монетизация економіки дозволяють сформувати більш чіткі уявлення про напрями реформ, їх критерії, породжують позитивну інформаційну асиметрію, що дає можливість забезпечити передбаченість дій. Коридор дозволених дій для держави робиться вужчим, що дозволяє ставити чітко окреслені цілі й концентрувати ресурси і в той же час обмежити свавілля держави. «Передбачена держава» – це половина того, що визначає інституційний внесок держави в конкурентоспроможність національної економіки та її суб'єктів. Друга половина - це оптимальний або мінімальний рівень втручання держави в господарське життя.

Якщо втручання держави в економіку перевищує її інституційні, ресурсні й інфраструктурні можливості, то регулятивна діяльність швидко деградує в бік корупційних практик. У свою чергу корупційна діяльність може приводити до посередніх ефектів широкого плану – як підтримка неефективних суб’єктів, нераціональне скерування ресурсів у ті сфери, де вони не можуть використовуватись із достатньою продуктивністю. Втрати реального ВВП порівняно з потенційним можуть повністю поглинати вигоди корупційних дій на мікрорівні.

Таким чином, надмірне втручання держави в економіку не є інституційне нейтральним. Корупція руйнівним чином впливає на крихкий інституційний порядок, знижує довіру суспільства до держави і виштовхує господарську активність до тіньового сектора. Тому необхідний дієвий громадський контроль за обсягом і характером державного втручання в економіку.

Бажання держави почати все «з чистого листа», повністю розірвати з тоталітарним минулим відображає не стільки ідеологічну й етичну чистоту нової держави, скільки відсутність належних соціальних, технологічних, інституційних і професійних ресурсів для вирішення актуальних завдань. Відрікаючись від минулого і скорочуючи таким чином сферу відповідальності, держава неминуче скорочує і сферу своєї соціальної компетенції, частка якої переходить до інших суб'єктів.

Така ситуація сприятливо співпала з глобальною тенденцією посилення соціальної відповідальності крупних корпорацій. Вирішуючи все більш широке коло соціальних завдань, крупні корпорації вимагають і відповідного місця в сучасній соціально-економічній системі.

Проте не завжди це відбувається безболісно. Існуюча сума повноважень основних суб'єктів соціальної системи не може бути збільшена, а може бути тільки перерозподілена. За даними американських соціологів, в 1992 році топ-менеджменту американських корпорацій належало тільки 2% акцій, а у 2002 - вже 12%.

У державах СНД кланові олігархічні угрупування виявилися затребуваними в тих ланках суспільного організму, де найбільшою мірою збереглися релікти державного соціалізму. Посилення соціальної ролі суб'єктів господарювання приводить до низки істотних інституційних наслідків.

По-перше, це дозволяє «розвантажити» державу від деяких соціальних функцій і зосередитися останній на довгострокових завданнях розвитку. По-друге, це приводить до збільшення соціальної ваги суб'єктів господарювання і формує новий розподіл статусів в ієрархії соціальної системи, що супроводжується обмеженням влади бюрократичних органів держави в суспільстві. По-третє, внаслідок активізації статусних можливостей крупних корпорацій відбувається внутрішнє переродження системи корпоративних цінностей у бік авторитарних моделей внутрішньокорпоративного устрою.

Держава й суспільство не можуть бути нейтральними відносно останньої тенденції. Активізація соціальних функцій суб'єктів господарювання, розширюючи їх реальну зону відповідальності, може породжувати статусну перевантаженість місії корпоративного сектора на шкоду його початковії технологічнії місії.

Не можна виключити, що авторитарна корпоративна культура, виходячи на загальносоціальний рівень, почне набувати тоталітарних рис. Плата за таку дебюрократизацію суспільства і соціалізацію економіки виявиться дуже високою. Тому на сьогоднішньому етапі розвитку важливо забезпечити збалансований розвиток основних інституційних блоків - держави, корпоративного сектора і громадянського суспільства.