Лобода А.О.

Дніпропетровський національний університет, Україна

Система критеріїв пріоритетності в соціально-економічному розвитку регіону

Для визначення перспектив наближення економіки регіону до сучасних європейських стандартів важливо виявити проблеми, які гальмують розвиток регіону, на основі чого з’являться можливості окреслити шляхи переходу регіону та країни в цілому до сучасної моделі інноваційного розвитку економіки.

Практика управління регіональним розвитком дає численні приклади встановлення і реалізації пріоритетів соціально-економічного характеру. Стосовно регіону вони дають змогу ранжувати цілі та завдання виробничого та соціального характеру відповідно до його стратегії комплексного розвитку та виробничо-економічних і ресурсних можливостей [2].

Визначення пріоритетів - необхідна умова підвищення ефективності суспільного виробництва, наближення його територіально-галузевої структури до структури суспільних потреб, прискорення науково-технічного прогресу, удосконалення суспільньо-господарських, міжрегіональних, міжгалузевих, галузевих і внутрішньогалузевих пропорцій. Об'єктивна необхідність пріоритетності зумовлена суперечностями між зростанням потреб і матеріальними можливостями та умовами їх задоволення.

Пріоритети виконують ряд основних функцій, що в сучасних умовах є винятково актуальними:

- усунення диспропорцій, що склалися, і внесення прогресивних змін в економічні пропорції та структуру господарства;

- участь у міжнародному поділі праці;

- забезпечення науково-технічного прогресу і зближення рівнів соціального та економічного розвитку [4].

У сфері матеріального виробництва та в невиробничій сфері можна виділити таку систему пріоритетів залежно від ієрархічного рівня управління:

- галузеві;

- внутрішньогалузеві;

- внутрішньовиробничі;

- територіальні.

Найбільш вагоміші, на нашу думку, є галузеві пріоритети, які виявляються у випереджаючих темпах зростання однієї або кількох галузей. Наприклад, у сучасних умовах пріоритетним для регіону є розвиток усіх видів транспорту, оскільки він відіграє важливу роль у розвитку сучасної економіки, забезпеченні матеріального рівня між галузями, задоволенні потреб населення в перевезеннях.

Внутрішньогалузеві пріоритети - переважно зростання окремих підгалузей і виробництв у межах певної галузі (видобувної промисловості, рослинництва або тваринництва, житло- або культурно-побутового будівництва тощо). У промисловості випереджаючими темпами розвиваються насамперед базові галузі (паливно-енергетичний комплекс, металургія, машинобудування, хімічна промисловість). Одночасно удосконалюються їх структура, технічна система організації управління виробництвом.

Внутрішньовиробничі пріоритети пов’язані з прискореним розвитку внутрішньовиробничих об’єднань і підприємств, зокрема науково-дослідних підрозділів виробничих об’єднань і підприємств. Вони значно впливають на масштаби реалізації науково-технічних досягнень. До внутрішньовиробничих пріоритетів слід віднести також подолання диспропорцій в середині основного виробництва в деяких галузях.

Територіальні пріоритети пов’язані з випереджаючим соціально-економічним розвитком одних регіонів щодо інших. Установлення територіальних пріоритетів зумовлене різними рівнями соціально-економічного розвитку регіонів країни, що склалися історично. Прискорений комплексний розвиток господарства на всіх регіонах з метою зближення рівнів їх соціального і економічного розвитку - одне з важливих завдань сучасного економічного розвитку України.

Важливими передумовами виділення територіальних економічних пріоритетів є природні умови та рівень забезпеченості трудовими ресурсами. Так, концентрація на території будь-якого регіону значних енергетичних ресурсів, різних запасів мінеральної сировини, земельних угідь, придатних для сільськогосподарського виробництва, у порівнянні з більш сприятливою порівняно з іншими регіонами демографічною ситуацією дають підстави для установлення пріоритетного розвитку регіону.

Певні передумови потрібні також для соціальних пріоритетів, які встановлюються при досягненні в регіоні певного рівня розвитку продуктивних сил, коли створений економічний потенціал дає змогу ставити завдання щодо розв’язання проблем підвищення рівня життя населення, забезпечення належних умов життєдіяльності людини [1].

Важливою в методології визначення господарських пріоритетів є проблема вибору показників. Наскільки різноманітні пріоритети, їх властивості, настільки численні і їх конкретні показники. На наш погляд, найбільш цікавими є ресурсні показники, що характеризують витрачання різних видів виробничих ресурсів: основних виробничих і невиробничих фондів, капітальних вкладень, природних, трудових і фінансових ресурсів. Особливе значення мають показники використання дефіцитних видів ресурсів.

Відомо, що в кожний певний момент обсяг виробничих ресурсів - завжди величина гранична, тому підлягає оптимальному розподілу. Ця об’єктивна обставина має своїм природним наслідком високий рівень вимог до обґрунтування масштабів і якості витрачених ресурсів по кожному варіанту формування та реалізації цільової програми регіонального розвитку. Як завищення розміру ресурсів, так і їх заниження проти справді необхідних рівнів неминуче порушують збалансованість економіки, ускладнюють хід відтворювального процесу, уповільнюють темпи економічного зростання. До таких негативних показників призводить також неправильне визначення якості потрібних ресурсів, внаслідок чого погіршуються умови функціонування встановлених пріоритетів, створюються штучні труднощі у забезпеченні необхідними ресурсами.

Визначення пріоритетності тієї чи іншої галузі або сфери діяльності є вирішальним критерієм в ефективному управлінні розвитком регіону. Потреба у коштах – основне завдання при вирішенні цього питання. Тому обсяги коштів, що виділяються на формування фінансових ресурсів регіону, у більшості випадків, має бути критерієм пріоритетності. Інакше кажучи, витрачення коштів, призначених на розвиток регіону, повинно бути сконцентровано на тих об’єктах, які мають найвищий потенціал майбутнього економічного зростання [3].

Отже, пріоритетними чинниками регіонального розвитку є наступні:

- зростаюча обмеженість природних і виробничих ресурсів;

- виникнення нових суспільних потреб і способів їх задоволення;

- соціальні обмеження негативних наслідків впливу науково-технічного прогресу на природу і суспільство.

Щодо чинників управління регіональним розвитком, то всебічна інтенсифікація виробництва вимагає приведення в дію всієї сукупності не тільки галузевих, а й територіальних пріоритетів підвищення віддачі матеріальних, фінансових і трудових ресурсів регіону.

Література:

1. Гутман Г. В., Мироедов А. А., Федин С. В. Управление региональной экономикой. - М.: Финансы и статистика, 2001. – 176 с.

2. Долішній М., Мошенець О. Ринкові механізми регіонального управління // Регіональна економіка, 2001. - №1. – С. 7.

3. Лебединська О. Стратегічне планування й визначення пріоритетів соціально-економічного розвитку регіонів // Управління сучасним містом. – 2003. - №10-12. – С. 102.

4. Хвесик М. А., Горбач Л. М., Вишневська Н. В., Хвесик Ю. М. Стратегія соціально-економічного розвитку регіону: Монографія. – К.: Кондор, 2004. – 376 с.