Хвалінський С.О.

Інститут світової економіки та міжнародних відносин НАН України

Вибір оптимальної структури системи банківського регулювання та нагляду в транзитивних економіках

Банківський сектор країн з транзитивною економікою апріорі є вразливим до кризових явищ, тому особливо актуальною є розробка надійної системи нагляду та регулювання банківської діяльності. Крім того, банківська діяльність за своєю специфікою є найбільш вразливою в порівнянні з іншими видами комерційної діяльності: проблеми одного банку можуть поширитись на інші завдяки фінансовим зв’язкам (наприклад, на міжбанківському ринку), створенню панічних настроїв серед депозиторів і т.д. Зважаючи на те, що в перехідних економіках, з причини низького рівня розвитку інших фінансових інститутів, банки постають єдиним джерелом залучення коштів підприємствами, важливість системи пруденціального регулювання та нагляду в забезпеченні стабільної роботи всієї економічної системи є незаперечною.

Якою має бути оптимальна структура наглядово-регулюючої системи? Тобто, скільки повинно бути наглядових органів і якою має бути роль Центрального банку (ЦБ) в цій системі. В науковій літературі існують два діаметрально протилежні точки зору на кількість наглядових органів: один або декілька. Обидві точки зору серйозно аргументовані. Наприклад, Кан і Сантос розробили теоретичну модель оптимального розміщення регулюючих та наглядових повноважень, які включають функцію кредитора останньої інстанції, страхування депозитів, та власне банківський нагляд [1]. Вони наголошують, що один наглядовий орган, до повноважень якого належать всі три функції, не може достатньо детально спостерігати за банківською діяльністю і може відчувати труднощі при роботі з проблемним банком. В той же час Уолл та Айсенбайс доводять що один орган нагляду може бути кращим з точки зору можливого дублювання повноважень, що можуть мати місце в банківських системах з декількома наглядовими органами [2]. В перехідних економіках в як правило існує один наглядовий орган. Спираючись на проаналізовану літературу, можна визначити позитив і негатив такого підходу і з’ясувати чи є такий варіант прийнятним для країн з перехідними економіками.

Ключові аргументи „за” для одного наглядового органу можна згрупувати у три категорії: безпечність та стабільність, ефективність нагляду та зручність для учасників ринку.

Безпека та стабільність включає в себе наступні аргументи: консолідований нагляд (у системах з декількома наглядовими органами кожен з орган спостерігає за певним сегментом і таким чином жоден з них не відповідає за стан банківської системи в цілому); вирішення конфліктів (один орган швидше вирішить конфлікт між декількома регуляторними цілями); відповідальність (у випадку помилки єдиний орган є відповідальним); гнучкість регулювання (єдиний орган є більш гнучким у випадку зміни фінансового середовища).

Ефективність нагляду: ефект масштабу (єдиний наглядовий орган більший, а тому може застосовувати кращу спеціалізацію праці та технології, що виправдовують себе лише при певному масштабі операцій); розміщення людських ресурсів (єдиний великий наглядовий орган краще залучає, розвиває та підтримує рівень професійних працівників); економія від суміщення (єдиний орган, використовуючи єдину базу даних ліцензованих установ та єдиний набір засобів підтримки, краще виконує наглядові функції).

Зручність для учасників ринку: регуляторні зручності (на відміну від одного, декілька наглядових органів створюють незручності для функціонування багатопрофільних інституцій з точки зору звітності); прозорість та зрозумілість (діяльність єдиного органу є більш доступною для розуміння банками та споживачами і її легше відстежувати).

Аргументи проти єдиного наглядового органу групуємо аналогічно.

Безпека та стабільність: більш повне охоплення нагляду (декілька регуляторних органів використовують різни підходи при нагляді, збираючи різносторонню інформацію, чого не може бути досягнуто єдиним органом); стимулювання нововведень (у випадку створення здорових конкурентних відносин між наглядовими органами підвищується їх відповідність нововведенням на фінансовому ринку).

Ефективність нагляду: бюрократизація (єдиний великий наглядовий орган може розбудувати невиправдано великий апарат і тому менш ефективним).

Зручність для учасників ринку: зловживання (єдиний орган може узурпувати свою безальтернативну владу).

Спробуємо проаналізувати, який варіант найоптимальніше підходить для транзитивних економік: один наглядовий орган, чи декілька. Зважаючи на особливі умови перехідного періоду, фінансовий ринок транзитивних економік не настільки розвинений, щоб виникала потреба в широкому охопленні нагляду. Навпаки, декілька інституцій будуть заважати одна одній – можуть траплятися дублювання повноважень. Більше того, зручність, прозорість та зрозумілість діяльності одного органу нагляду будуть стимулювати розвиток фінансового ринку. Не варто забувати і про мобільність єдиного органу нагляду, що має велике значення в умовах інтеграції до турбулентного світового середовища. Щодо стимулювання нововведень, то зважаючи на обмежені ресурси фінансування в транзитивних економіках, декільком наглядовим органам поодинці буде важко впроваджувати новітні технології та підходи до нагляду. Єдина ж установа зможе скористатися ефектом масштабу, буде ефективно розміщувати наявні ресурси і їй легше буде запровадити нововведення в галузі нагляду як шляхом орієнтування на кращі практики в інших країнах так і шляхом залучення вітчизняних наукових кіл (консультації, конференції, замовлення досліджень). Такі недоліки єдиного регулюючого органу, як розростання бюрократичного апарату та узурпація влади можуть бути усунені на законодавчому рівні (ліміт на кількість персоналу, чітка регламентація повноважень нагляду та відповідальність за перевищення службових повноважень). Отже, для перехідних економік найкращим варіантом є один орган нагляду, оскільки його гнучкість, ефективність та прозорість дозволяє краще відповідати на кризові виклики та пристосовуватись до волатильного світового фінансового середовища.

Тепер, розглянемо місце ЦБ в наглядовій системі транзитивних економік. Відповідно до проаналізованої літератури існують наступні аргументи на користь ЦБ як наглядового органу: доступ до інформації (для проведення монетарної політики у вірному напрямку, ЦБ має детально знати про стан у банківському секторі; якщо ЦБ кредитор останньої інстанції, він мусить мати своєчасну та точну інформацію про стан ліквідності та платоспроможності банків); незалежність (незалежність наглядових органів є гарантією їх ефективності, а ЦБ як правило мають вагомі гарантії незалежності); стійкість до криз (дослідження свідчать, що виконання ЦБ наглядових функцій підвищує стійкість до банківських криз); розміщення ресурсів (ЦБ мають незрівнянні переваги у залученні найкращих фахівців, враховуючи гідну оплату праці, престижність та перспективу кар’єрного росту); захищеність фінансового ринку від політичних впливів (уникнення політизації банківського регулювання в транзитивних та нових економіках у випадку реальної незалежності ЦБ).

Аргументи проти використання ЦБ як наглядового органу: конфлікт інтересів (виконуючи функції банківського нагляду, ЦБ може проводити монетарну політику на вигоду тільки банківському сектору); репутація (у випадку банківської кризи страждає довіра та репутація ЦБ і як впроваджувача монетарної політики); конкуренція ідей (у випадку коли нагляд проводить окрема інституція, суперечки щодо курсу як монетарної політики, так і нагляду приведуть до вироблення більш якісних рішень); незалежність (чим більша роль ЦБ, тим більша вірогідність політичного тиску, що загрожує незалежності); деякі дослідження відзначають позитивну кореляцію між високим рівнем інфляції та поєднанням наглядових та монетарних функцій ЦБ.

Як відомо, країни з транзитивною економікою відзначаються підвищеною вразливістю до криз, недостатньою кількістю та якістю ресурсів і потребою в швидкому прийнятті рішень органами нагляду в умовах входження до турбулентного світо господарського середовища. Тому в таких умовах визначальними є такі фактори як доступ до інформації (дозволяють швидко прийняти вірне рішення), стійкість до криз та ефективне розміщення наявних в розпорядженні ресурсів. В цей же час можливий конфлікт інтересів та конкуренція ідей заважатимуть швидкому прийняттю рішень, що може зіграти визначальну роль в економічних умовах з підвищеним ризиком.

До того ж слід зауважити, що можливість ЦБ швидко коригувати монетарну політику відповідно до потреб банківського сектору може позитивно вплинути на його розвиток, якщо, звісно, захоплюватись цією можливістю і не переходити певні межі, бо економічне середовище – це не тільки банки.

Що стосується репутації, то у випадку кризи вона залежить перш за все від ефективності дій влади. Якщо дії успішні, якщо має місце інформаційний контакт з учасниками ринку, то репутація влади взагалі і ЦБ зокрема підвищиться. Стосовно зростання інфляції, то тримати її в певних межах – це одне з першочергових завдань влади, яке мусить бути виконано незалежно від того, хто здійснює нагляд: окремий наглядовий орган, чи ЦБ. Стосовно незалежності і захищеності від політичних впливів, то варто зазначити, що в умовах транзитивних економік, в тому числі й України, через недосконалість правової бази та відсутності реальних гарантій незалежності ЦБ, про це говорити ще зарано. В цьому напрямку ще має проводитись робота.

Отже, найкращим варіантом структури банківського нагляду для транзитивних економік є єдиний наглядовий орган – ЦБ.

Література:

1.. Kahn M., Santos C., Allocating bank regulatory powers: lender of last resort, deposit insurance and supervision, BIS Working Papers 102, – 2001.

2. Wall L. D., Eisenbeis R. A., Financial regulatory structure and the resolution of conflicting goals // Journal of Financial Services Research, 17, – 2000, р. 223-245.