Аспірант Баранов І. В.

Київський національний економічний університет ім. Вадима Гетьмана,
Україна

Кластерна модель як форма організації економіки

Кластерна модель як форма організації економіки згадується в наукових працях іноземних вчених, починаючи з кінця ХІХ століття. Так, відомий англійський економіст А. Маршал у праці “Принципи економіки” (1890 р.) описав переваги агломерації за видами економічної діяльності з точки зору доступності кваліфікованої та спеціалізованої робочої сили. Видатний австрійський науковець Й.А. Шумпетер у праці “Ділові цикли. Теоретичний, історичний та статистичний аналіз капіталістичного устрою” (1939 р.) визначив окремі індустріальні утворення як зони “роїння” наукового та виробничого потенціалів. Доповнив та розвинув концепцію кластерів відомий американський вчений М.Е. Портер у праці “Конкурентні переваги націй” (1990 р.). Так, на думку Портера, концентрація економічної активності в кластері мотивована конкурентними перевагами, що виражаються у визначенні нових шляхів конкуренції у галузі та більш швидкої комерціалізації інновацій.

Поняття “кластер” можна визначити як множину сконцентрованих за географічною ознакою груп взаємозалежних компаній, спеціалізованих постачальників, постачальників послуг, фірм у споріднених галузях, а також пов’язаних з їх діяльністю організацій (наприклад, університетів, науково-дослідних центрів, агентств зі стандартизації, торговельних об’єднань) у певних областях, що конкурують, але при цьому активно співпрацюють.

Кластер забезпечує: сприятливі умови для виникнення та розвитку систематичних та безпосередніх взаємодій між учасниками такої множини; можливості для нового застосування на практиці вже відомих ідей, концепцій, теорій; локалізацію створення нових знань та інновацій на основі тісної взаємодії технологічно поєднаних учасників кластера. Так, організація економіки на основі кластерної моделі надає такі переваги:

· кластери забезпечують вищу продуктивність, компанії – учасники кластера - більш ефективно взаємодіють між собою, мають спільний доступ до інфраструктури кластера та постачальників, географічна концентрація надає можливість більш швидкої реакції одних учасників кластера на запити чи потреби інших;

· кластер дозволяє організувати більш плідну взаємодію науково-дослідних установ і комерційних підприємств задля розвитку науки та створення інновацій шляхом пришвидшення і локалізації обміну неявними знаннями та інформацією. Тісна кооперація постачальників, виробників, споживачів та венчурного капіталу надає додатковий стимул для розвитку інновацій та забезпечує взаємовигідну економію витрат;

· кластер створює умови для розвитку ділової активності. Завдяки географічній локалізації, постійній взаємодії та інтенсифікації комунікацій між учасниками кластера підвищується рівень взаємної довіри, що, в свою чергу, позитивно впливає на ділові очікування та стимулює до створення нових проектів чи підприємств. Таким чином, кластер забезпечує полегшений старт для нових проектів , сприятливі умови для розвитку існуючих, а також диверсифікацію ризиків поміж учасниками кластера у разі негативного результату.

Кластерні об’єднання підприємств є більш життєздатними в порівнянні з поодинокими компаніями, більш стійкими до економічних та фінансових труднощів. Процес створення кластера та його розвитку є досить тривалий у часі й займає здебільшого декілька десятиліть. Деякі кластери утворюються на базі об’єднань малих чи середніх підприємств, інші - на основі одного “ключового” підприємства чи науково-дослідного центру. Ці “ключові” компанії як магніт притягують до себе дрібніші підприємства тієї ж чи суміжної галузей , постачальників і споживачів. У свою чергу науково-дослідні центри, інститути та університети, як учасники кластера стають осередком розвитку наукової думки, передових досліджень і розвитку інновацій. Нині не існує єдиної моделі створення та організації кластера, специфіка галузі та особливості місця географічної локалізації перманентно корегують схему створення та організацію діяльності нових кластерів.

Компанії та організації – учасники кластера, як правило, не потребують створення певної наглядової, інституційної установи для координації їхньої взаємодії. Більшість конкурентних переваг учасники кластера отримують завдяки близькості розташування один до одного. В свою чергу, навмисна інтенсифікація комунікацій між учасниками кластера забезпечує останнім економічні переваги та активізує розвиток інноваційних процесів. Завдяки підвищеному рівню взаємодії та інтеграції учасники кластера більш ефективно використовують наявний науковий, технічний та фінансовий потенціали.

Держава, в свою чергу, засобами виконавчої та законодавчої влади має активно підтримувати процес створення нових кластерів та розвиток існуючих. Зважаючи на світовий досвід впровадження кластерної моделі організації економіки, слід виділити чотири основні критерії, на які має спиратися державна політика в цій сфері:

· По-перше, успішне впровадження кластерної моделі базується на послідовній економічній політиці та чіткій загальнодержавній стратегії перманентного підвищення конкурентоспроможності підприємств національної економіки. Впровадження кластерної моделі як нової форми організації економіки має бути частиною такої стратегії та не впливати на проведення інших необхідних реформ;

· По-друге, державна підтримка має бути відкритою та доступною для всіх кластерів, які виявляють бажання співпрацювати та вже зробили певні практичні кроки в цьому напрямі. Державна політика не повинна концентруватися виключно на “сильних” кластерах, вона має бути більш зосередженою на розвитку та підсиленні існуючих кластерів, аніж на створенні повністю нових;

· По-третє, держава має виступати не лише координатором та радником у впровадженні кластерної концепції, але й бути безпосередньо учасником цього процесу на паритетних й партнерських засадах разом з приватними компаніями. Зарубіжний досвід свідчить, що найбільш успішні та “сильні” кластери були створені в процесі плідної співпраці держави, бізнесу та науки.

· По-четверте, за для стимулювання розвитку кластерів законодавство в сфері конкуренції ні в якому разі не повинно змінюватися. Це особливо важливо для України, оскільки наша держава не має значного досвіду в сфері законодавчого регулювання конкуренції поміж учасниками вітчизняного ринку.

Отже, організація економіки на основі кластерної моделі забезпечує підвищення конкурентоспроможності та активізацію інноваційних процесів на підприємствах - учасниках кластера. Такі підприємства, завдяки участі в кластерах, отримують ряд додаткових конкурентних переваг. Географічна локалізація, взаємна кооперація та інтенсифікація комунікацій учасників кластера забезпечують підвищення економічної продуктивності, зменшення витрат та розвиток інноваційної діяльності. В результаті на глобальному ринку кінцевої продукції кластерам значно легше конкурувати з поодинокими компаніями чи навіть державами.

Список використаних джерел:

1. Solvell Orjan “Clusters: Balancing Evolutionary and Constructive Forces” – Stockholm: Ivory Tower Publishers, 2008. – 136 p.

2. Ketels, C.H.M. and Memedovic, O. (2008) “From clusters to cluster-based economic development”, Int. J. Technological Learning, Innovation and Development, Vol. 1, No. 3, pp.375–392.

3. Портер М.Е. Конкуренція. – М.: Видавничий дім “Вільямс”, 2005. – С. 608.

4. Бойко Л.І., Кудря С.В. Кластери як одна із ефективних форм співробітництва // Економічний простір. – 2009. - №22/1. – С. 328.