Аспірант Дегтяренко А.В.

Сумський національний аграрний університет

Кооперація в системі виробничих відносин АПК

На ринку сільськогосподарської продукції України за останні роки склалися дві фундаментальні проблеми, які гальмують розвиток галузі.

По-перше, це захоплення ринку рослинницької і особливо зернової продукції посередницькими та спекулятивними суб`єктами. Вони володіють значною частиною збутової інфраструктури, встановлюють дискримінаційні низькі ціни, привласнюючи в такий спосіб левову частку доданої вартості, яка за умов справедливого розподілу повинна належати безпосереднім товаровиробникам.

По-друге, це монополізація закупок великими переробними холдингами. Ця обставина стосується в більшій мірі молочного скотарства. Наслідком, як і в попередньому випадку є цінова дискримінація. Так, практично вся молокопереробна галузь представлена великими корпораціями, кожна з яких володіє десятками комбінатів. Наприклад, в Сумській області за станом на 2009 рік діють лише два великі покупці на цьому ринку. Перший, розташований в м. Шостка та охоплює пропозицію, представлену господарствами декількох північних районів. Всі інші тваринницькі підприємства вимушені постачати молоко на заводи корпорації «Мілкіленд Україна». Товаровиробники з центральних і особливо з південних районів Сумщини позбавлені права обирати покупця через майже повну відсутність охолоджувального устаткування та транспортних потужностей, які б дозволили господарствам переорієнтуватися на інших переробників, пожвавлюючи конкуренцію між ними.

Одним із найдієвіших шляхів щодо вирішення описаних проблем є розвиток кооперативного руху на селі. Мета – перетворити сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи (далі СОК) в дійсно потужних учасників аграрного ринку з перспективним створенням на базі таких об’єднань пунктів промислової переробки рослинницької чи тваринницької продукції.

Як свідчить досвід передових країн, саме сільськогосподарські кооперативи дозволять аграрним товаровиробникам отримати належну систему збуту продукції та нарешті здобути право реалізовувати її по реальним цінам. Кооперація на селі є безальтернативним шляхом розвитку в умовах ринкової економіки, вона є найбільш ефективною формою самоорганізації та самодопомоги суб’єктів виробничих відносин в АПК.

В даній сфері в Україні напрацьована суттєва нормативно - законодавча база, починаючи від Закону «Про сільськогосподарську кооперацію» 1997 року і закінчуючи «Державною програмою підтримки розвитку СОК на період до 2015 року» від 11.02.09 р.

Позитивні кроки щодо підтримки СОК вже присутні. Так, розробляються спільні проекти між Міністерством агрополітики та японськими корпораціями щодо забезпечення сільськогосподарських (молочарських) кооперативів молоковозами (до 3 тис.) та міні - молокоприймальними пунктами (до 4 тис.) до кінця 2010 року. На НАК «Украгролізинг» покладено функції державного агента – прямого постачальника техніки, що закуповується в японських постачальників за кредитами під гарантії Уряду.

Однак, в загальнодержавному масштабі кількість кооперативів є відносно невеликою і за станом на серпень 2009 року становить 936, що на 191 одиницю менше ніж у 2005 році. Отже, на поточний час вітчизняний кооперативний рух не є масовим, а тому не в змозі повноцінно вирішувати покладені на його функції. В першу чергу це пов’язано з нерозумінням основних принципів і засад функціонування обслуговуючих кооперативів, вигоди від кооперації самими фермерами чи керівництвом агропідприємств та недосконалістю законодавства щодо подвійного оподаткування, неприбуткового статусу та державної фінансової підтримки.

Зокрема, законодавчо закріплений принцип неприбутковості кооперативів, незважаючи на всі «проти» повинен бути збережений. Адже, з нашого погляду, в іншому випадку існує загроза перетворення кооперативу на посередницьку структуру, всі вигоди від функціонування якої будуть надходити стороннім особам, а не безпосереднім товаровиробникам. Щоб зменшити ефект від наростаючої протидії з боку спекулянтів та монополістів та не дозволити їм делегувати своїх «уповноважених» в кооператив, необхідно обмежити склад засновників цих об’єднань лише фізичними особами – фермерами, агропідприємствами та селищними радами. При чому жорстко посилити контроль з метою недопущення фіктивних представників з вище названих категорій суб’єктів. Неабияк важливо, щоб конкурсні програми щодо фінансової допомоги та надання у лізинг технічних засобів охоплювали все більшу кількість кооперативних об’єднань.

У 2009 році Міністерством агрополітики формується реєстр сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, що згодом сприятиме більш організованому розподілу державних коштів наданих Урядом, на поворотній основі. Допомога СОК має спрямовуватись не лише на розвиток їх транспортно – збутової інфраструктури. В рамках усіх вже існуючих державних програм розвитку потрібно сформувати спеціалізований фонд для закупки переробних промислових потужностей. Звичайно, що ця справа є тривалою, оскільки потребує значних обсягів фінансування і не лише державного, а також банківського та самих аграрних підприємств. Останні за умов витіснення з ринку посередників в середньостроковій перспективі здатні накопичити в себе такі обсяги фінансових ресурсів, які зможуть покрити більшу частину витрат на впровадження промислової переробки своєї продукції на базі СОК. Якщо даний процес набуде масштабного розвитку, то це поставить сільське господарство України в один ряд з європейським, оскільки, наприклад, в країнах Євросоюзу 90% молокозаводів є кооперативними.

В поточний час найбільш актуальним є створення на базі офіційно зареєстрованих СОК кооперативних об’єднань у формі обласних асоціацій, які б могли вести переговори від імені товаровиробників з представниками зернотрейдерів або монополістів. У разі незнаходження спільної мови асоціація б шукала виходи на покупців з інших областей, організовувала б акції з призупинення поставок тощо.