Котляревська Н.С.

Національний університет державної податкової служби України

Проблеми обліку витрат на лісову сертифікацію

Головними завданнями лісового господарства, виходячи із принципів сталого розвитку та підвищення екологічного і ресурсного потенціалу лісів, є їх відтворення, охорона та захист.

Країни дуже різняться за масштабами використання лісових ресурсів, їх можна розділити на три основні групи:

1) країни, де промислове виробництво (заготівля) деревини має велике значення як вид лісокористування, де ліси також є джерелом деревини для палива та недеревних продуктів для сільського населення (наприклад Болгарія, Сербія і Чорногорія, Росія);

2) країни, де ліси виконують переважно екологічні та соціальні функції і певною мірою використовуються для промислової заготівлі деревини (Албанія, Вірменія, Азербайджан, Грузія, Молдова і Україна);

3) країни, що завозять (імпортують) основну частину лісопродукції, а відносно незначні лісові ресурси виконують, головним чином, соціальні й екологічні функції (Казахстан, Киргизія, Таджикистан, Узбекистан та інші).

Ці три групи країн по-різному вразливі щодо розповсюдження незаконних рубок і торгівлі нелегальною деревиною. За висновками міжнародних експертів найменші обсяги незаконних рубок зареєстровані в Боснії і Герцеговині, Молдові, Сербії і Чорногорії, Україні, де вони становлять 0,2 - 2,2% від легальної заготівлі. Найвищий рівень зареєстровано в Азербайджані й Таджикистані (20-30%).

Сприяє незаконним рубкам в Україні наявність приватних підприємств, які безконтрольно скуповують крадену деревину і не несуть за це відповідальності (органи лісового господарства не мають права на їх перевірку).

Основними експортерами нелегально заготовленої деревини в регіоні Європи і Північної Азії є Боснія і Герцеговина, Грузія, Росія та деякою мірою Сербія й Чорногорія. В інших країнах обсяг експорту нелегальної деревини є мінімальним у зв'язку з обмеженістю ресурсної бази та великого внутрішнього попиту і суттєво не впливає на міжнародний ринок. До таких країн належить і Україна [1].

Реалізація лісопродукції на зовнішньому ринку приносить значно більше доходів підприємствам, ніж на внутрішньому. Тому закріплення підприємств лісового господарства на європейському ринку лісової продукції – у національних інтересах. Уникнути нелегального продажу та утриматися на європейському ринку можна буде лише тоді, коли в Україні буде добре налагоджена національна екологічна сертифікація лісів.

У загальному розумінні сертифікація – це процес, в якому третя (незалежна) сторона видає письмове підтвердження того, що продукція, процес або послуга відповідає певним вимогам. Поняття лісової сертифікації наведено у Лісовому кодексі України, і трактується як оцінка відповідності системи ведення лісового господарства встановленим міжнародним вимогам щодо управління лісами та лісокористування на засадах сталого розвитку. При цьому метою лісової сертифікації є забезпечення економічно, екологічно і соціально збалансованого ведення лісового господарства.

Під час проведення сертифікації та у разі позитивного рішення органу з сертифікації заявникові видається сертифікат та право маркувати продукцію спеціальним знаком відповідності. Для забезпечення надійної маркіровки лісової продукції сертифікація повинна включати два компоненти:

1) лісовий аудит, що полягає в перевірці на місцевості лісоуправління щодо відповідності певним стандартам;

2) сертифікація продукції: відстежування ланцюжка від виробника до споживача.

Сертифікація продукції в Україні поділяється на обов'язкову та добровільну, і здійснюється уповноваженими на те органами з сертифікації – підприємствами, установами і організаціями з метою: запобігання реалізації продукції, небезпечної для життя, здоров'я та майна громадян і навколишнього природного середовища; сприяння споживачеві в компетентному виборі продукції; створення умов для участі суб'єктів підприємницької діяльності в міжнародному економічному, науково-технічному співробітництві та міжнародній торгівлі.

Таким чином, лісовий сертифікат підтверджує відповідність лісогосподарської діяльності певним вимогам та документально засвідчує місцезнаходження лісу, з якого надходить продукція. Для України це має велике значення, оскільки внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС під радіоактивне забруднення потрапило близько 3,5 млн. га лісів, із яких 157 тис. га виведено з господарського обігу. Тому у лісах півночі Житомирської та Київської областей на площі 40,8 тис. га заборонено взагалі заготівлю деревини, а на площі 101,5 тис. га введено регламентацію на її використання[2].

В даний час утворилася і діє тільки одна структура по міжнародній лісовій сертифікації: Лісова Опікунська Рада (FSC), яка створила систему взаємного визнання акредитованих органів сертифікації, засновану на принципах і критеріях, розроблених для екологічно спрямованого, соціально-орієнтованого і економічно життєздатного лісоуправління. Таким чином формується необхідна база, на підставі якої здійснюється сертифікація одиниці лісоуправління.

У рамках FSC можливий як лісовий аудит, так і маркіровка продукції. Це відповідає існуючому ринковому попиту на сертифіковану лісову продукцію в Европі.

В Україні продукція лісового господарства не входить до Переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації. Тому лісова сертифікація є добровільним процесом. Всі види робіт, пов'язані із сертифікацією продукції: підготовчі, експертні, щодо акредитації, атестації, випробування, контролю та реєстрації, підлягають оплаті. Вартість робіт визначається в договорі і відносяться на собівартість продукції.

Згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», суми витрат, пов'язаних з підтвердженням відповідності продукції, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям встановленим вимогам відповідно до Закону України "Про підтвердження відповідності", включаються до складу валових витрат.

Відповідно до Методичних рекомендацій з формування собівартості продукціі (робіт,послуг) на підприємствах лісового господарства України витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції (робіт, послуг), сертифікація та радіаційний контроль є витратами на обслуговування виробничого процесу і включають до статті калькуляції “Загальновиробничі витрати”. Тобто, витрати на сертифікацію лісів складаються з двох частин: витрат на сертифікацію продукції і витрат, пов’язаних з проведенням лісового аудиту.

Включення витрат на сертифікацію продукції до собівартості продукції лісового господарства в частині змінних загальновиробничих витрат не викликає заперечень. Питання постає стосовно відображення витрат на лісовий аудит, оскільки такі витрати відносяться не тільки до продукції, одержаної в даному періоді, але і наступних звітних періодів. Тому такі витрати вважаємо доцільним відображати в обліку окремо від витрат на сертифікацію продукції і розподіляти між вартістю вже одержаної продукції лісового господарства та запасами лісу на корню.

Література:

1. Українське лісове господарство – до міжнародних стандартів [Електронний ресурс] // Лісовий і мисливський журнал.– 2005.– №6.– Режим доступу до журн. http://www.WoodEx.ua

2. Ведення лісового господарства в умовах радіоактивного забруднення [Електронний ресурс] / Державний комітет лісового господарства. – Режим доступу: http://www.dkig